Огляд практики Європейського суду справедливості з податкових спорів за II квартал 2017 року

Представляємо Вашій увазі огляд податкової судової практики Європейського суду справедливості, відомого також як Суд Європейського Союзу (Court of Justice of the European Union). Основною функцією цього Суду є перевірка законності актів органів ЄС та інтерпретація права ЄС на прохання національних судів і трибуналів.

Варто звернути увагу, що статтею 153 Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС визначено, що при адаптації законодавства, зокрема, Директив ЄС, належна увага повинна бути приділена прецедентам Європейського Суду справедливості. Відповідно до статей 306 та 322 Угоди, якщо у спорі виникає питання щодо тлумачення положення права ЄС, і Сторони не змогли вирішити його шляхом прямих консультацій, створюється арбітражна група з представників Сторін Угоди, яка повинна подавати до Суду Європейського Союзу запит щодо тлумачення тієї чи іншої норми Угоди та законодавства ЄС.

Таким чином, Україна має враховувати судову практику Суду справедливості при тлумаченні Угоди, а також Директиви та інше законодавство ЄС, які Україна зобов’язана імплементувати.

 

Існування «справедливого податку» у Бельгії порушує принцип свободи заснування 

У рішенні від 17 травня 2017 року у справі C‑68/15 X v Ministerraad Суд Справедливості ЄС зазначив, що «справедливий податок» у Бельгії частково суперечить законодавству ЄС.

«Справедливий податок» був запроваджений у липні 2013 року як окремий податок на розподіл прибутків, податкове зобов’язання за яким визначається як позитивна різниця між сумою дивідендів та умовним вирахуванням відсотків (відомих як NID) та збитків, що були перенесені з попередніх податкових періодів (Tax losses carried forward, відомі також як TLCFs). Платниками цього податку є як компанії-резиденти, так і постійні представництва іноземних компаній.

При цьому існування цього податку поставило у нерівне становище постійні представництва іноземних компаній, які мають сплачувати цей податок, та дочірні підприємства іноземних компаній, які не сплачують «справедливий податок». Дочірні підприємства в Бельгії мають сплачувати податок тільки коли вони розподіляють прибутки своїй материнській компанії, в той час як у разі, якщо дочірня компанія приймає рішення не розподіляти прибутки, відповідно, податкове зобов’язання не нараховується.

Генеральний адвокат Суду Справедливості зазначив, що «справедливий податок» - це ще один корпоративний податок, яким оподатковується розподіл прибутків, і цей податок не є подібним до податку на репатріацію у значенні статті 5 Директиви ЄС 2003/123/EC про внесення змін до Директиви 90/435 /EEC про загальну систему оподаткування.

Разом з тим, Суд Справедливості зауважив у своїй правовій позиції, що такий податок частково суперечить Директиві ЄС 2003/123/ЕС. Стаття 4 Директиви передбачає, що держава-член ЄС має уникати оподаткування прибутку, що був отриманий материнською компанією від дочірньої компанії у іншій державі-члені ЄС. Суд також погодився з думкою Генерального адвоката про те, що «податок на справедливість» не є податком на репатріацію за своєю правовою природою у значенні статті 5 Директиви, тому що доходи у даному випадку розподілялися не акціонерами, а самою компанією. Схожу правову позицію Суд висловлював і у справі C-284/06.

Таким чином, Суд Справедливості відмовився приймати до уваги економічний підхід до визначення природи «справедливого податку» як податку на репатріацію, застосувавши лише формально-логічний метод тлумачення.

Насамкінець, Європейський Суд Справедливості зазначив, що «справедливий податок» може потенційно порушувати принцип свободи заснування у значенні статті 49 Договору про функціонування ЄС, оскільки норми бельгійського закону дозволяють оподатковувати прибутки, на які податкова компетенція Бельгії не поширюється. Проте Суд вирішив направити дане питання на вирішення Конституційного суду Бельгії.

Вищезазначена правова позиція є подібною до висловленої Судом позиції у справі Association française des entreprises privées (AFEP) and Others v Ministre des finances et des comptes publics. (C-365/316)

 

Держави ЄС мають дозволити судам визначати законність подання інформаційного запиту для здійснення обміну податковою інформацією у разі, якщо запит не є релевантним

16 травня 2017 року Європейський Суд Справедливості ухвалив рішення по справі C-682/15 Berlioz Investment Fund S.A. v Directeur de l’administration des Contributions directes

Обставини справи полягають у тому, що у 2014 році податкова служба Франції надіслала Люксембурзькій запит, у якому зазначила, що шукає інформацію, чи мала право французька акціонерна компанія Cofima SAS на звільнення від оподаткування дивідендів, які вона сплачувала своїй материнській компанії з Люксембургу, Berlioz Investment SA (Berlioz) .

Зокрема, податкова Люксембургу надіслала запит компанії Berlioz з вимогою про розголошення інформації. Berlioz частково розголосила інформацію, проте відмовилася надати інформацію стосовно адрес та імен своїх учасників, розміру їх частки у акціонерному капіталі компанії.

Позиція Berlioz полягала у тому, що інформація, яку вимагала розкрити податкова Люксембургу на вимогу податкової Франції не була «передбачувано релевантною» у значенні Директиви 2011/16/EС про адміністративне співробітництво у сфері оподаткування.

За відмову розкривати інформацію Berlioz була оштрафована на 250 000 євро. Компанія оскаржила рішення про стягнення штрафу до адміністративного трибуналу Люксембургу. Трибунал відмовився визначати, чи була запитувана інформація релевантною.

Після того компанія подала апеляційну скаргу, мотивувавши свою скаргу тим, що адміністративний трибунал порушив її право на ефективний судовий захист, що встановлене статтею 47 Хартії основних прав Європейського Союзу. В свою чергу апеляційний суд надіслав Суду Справедливості ЄС запит щодо винесення попереднього рішення з цієї справи.

Відтак, Європейський Суд Справедливості зазначив, що відповідно до статті 47 Хартії основних прав ЄС, компанії Berlioz мала бути надана можливість оскаржити законність штрафу, і, відповідно, запиту щодо надання інформації, за невиконання приписів якого цей штраф і було накладено.

Суд зауважив, що правомірність інформаційного запиту залежить від того, чи є запитувана інформація «передбачувано релевантною» для цілей проведення податкової перевірки. З цього слідує, що держави-члени ЄС не можуть вільно запитувати нерелевантну до податкових правовідносин інформацію.

 

Органи соціального забезпечення країн ЄС мають визнавати сертифікати соціального страхування, видані у інших країнах ЄС

27 квітня 2017 року Європейський Суд Справедливості вирішив по суті справу A-Rosa Flussschiff GmbH v Union de recouvrement des cotisations de sécurité sociale et d’allocations familiales (Urssaf) d’Alsace, Sozialversicherungsanstalt des Kantons Graubünden (C‑620/15)

Відповідно до обставин справи, A-Rosa, компанія, що зареєстрована у Німеччині і займається виключно круїзними перевезеннями у Франції, має 46 сезонних працівників, які є громадянами інших країн-членів ЄС. Також компанія має філію, що розташована у Швейцарії і займається менеджментом, адмініструванням та управлінням персоналом, зокрема працівниками, найнятими для сезонних робіт. Таким чином, трудові контракти сезонних працівників укладені відповідно до Швейцарського права.

Під час проведення перевірок додержання трудового законодавства, зокрема вимог щодо соціального страхування працівників, французькі контролюючі органи виявили порушення щодо страхового покриття співробітників. На підставі цього контролюючими органами було винесено рішення щодо стягнення з компанії заборгованості за соціальними внесками за період з 2007 по 2005 рік на суму 2 024 123 євро.

В свою чергу, A-Rosa надала контролюючим органам сертифікати, видані Офісом соціального страхування Швейцарії, на підтвердження фактичного страхового покриття працівників. Контролюючі органи не визнали дані сертифікати, аргументуючи своє рішення тим, що вони були видані у невідповідності до Статті 14 (1) Регламенту Ради ЄС № 1408/71 від 14 червня 1971 року, яка посилається на принцип територіальності, який не дає можливості визнати дійсність швейцарських сертифікатів стосовно працівників, що працюють виключно у Франції.

Європейський Суд Справедливості звернув увагу на те, що у Регламенті Ради ЄС № 987/2009 визначено, що орган, який видав сертифікат соціального страхування, має виключну компетенцію щодо оцінки дійсності цього сертифікату. Більш того, у вищезазначеному Регламенті встановлено, процедура вирішення спорів стосовно дії даних сертифікатів, під час якої також вирішуються і питання застосування релевантного законодавства, розпочинається виключно за ініціативною органу, який видає дані сертифікати. Навіть той факт, що Швейцарська Конфедерація не є членом ЄС не має значення, адже існує Угода між ЄС та Швейцарією щодо встановлення власної системи вирішення спорів.

Вирішуючи питання правомірності рішення французьких контролюючих органів, Суд визнав, що сертифікати, видані компетентним органом держави-члена у відповідності до статті 14(2)(a) Регламенту № 1408/71, є юридично зобов’язуючими для органів соціального забезпечення кожної країни-члена.

Дане рішення має важливе значення для компаній у сфері транспорту, працівники яких застраховані у інших країнах-членах (або країнах, з якими ЄС уклав двосторонні угоди, у яких вирішені питання соціального страхування). Наприклад, компанія Ryanair, яка переплачувала соціальні внески Франції через невизнання компетентними органами цієї країни сертифікатів виданих Ірландією, після ухвалення вищезазначеного рішення ЄСС, претендує на повернення близько 10 мільйонів євро.

 

Податок на азартні ігри не порушує правила Єдиного Ринку ЄС і його дія поширюється на Гібралтар, оскільки він є частиною Сполученого королівства

13 червня 2017 року Суд Справедливості ЄС вирішив суперечку між Асоціацією букмекерської та ігрової діяльності Гібралтару та Сполученим Королівством у справі C-591/15 щодо поширення на Гібралтар правил оподаткування грального бізнесу.

Податок на точку споживання, що був запроваджений у 2014 році, справляється у розмірі 15% з резидентів, які використовують онлайн сервіси для азартних ігор з поза меж Великобританії. Правила оподаткування новим податком поширюються на усю територію Сполученого Королівства включно із Гібралтаром, який впродовж довгого часу вважався податковою гаванню для компаній, які займаються гральною діяльність через інтернет. Асоціація букмекерської та ігрової діяльності Гібралтару (GBGA) вирішила оспорити правомірність поширення дії цього закону на свою територію у Суді Справедливості ЄС, аргументуючи свою скаргу тим, що новий податок спотворює конкуренцію, надаючи національним операторам Великобританії несправедливу перевагу над закордонними операторами і не сприяє адекватному захисту споживачів. Таким чином, на думку представників Асоціації, запровадження цього податку порушує статтю 56 Угоди про функціонування ЄС, якою запроваджується свобода торгівлі у ЄС.

Європейський Суд Справедливості зазначив, що для цілей застосуванні статті 56 Угоди про функціонування ЄС Гібралтар вважається частиною Великобританії і не є окремим суб’єктом на Єдиному Ринку ЄС. Таким чином, існування податку на точку споживання не порушує Угоду про функціонування ЄС і поширення його на територію Гібралтару є правомірним.

 

Оподаткування податком на авіаперевезення за пільговою ставкою є неправомірною державною підтримкою

21 грудня 2016 року Суд ЄС вирішив суперечку між Єврокомісією та компаніями Aer Lingus Ltd і Ryanair у справах C-164/15 P та C-165/15 P.

Відповідно до обставин справи, у 2009 році у Ірландії було запроваджено податок на авіаперевезення, який стягувався з пасажирів авіатранспорту у розмірі 2 євро з перельотів до 300 кілометрів та 10 євро за перельоти на більші дистанції.

Пізніше Єврокомісія встановила, що стягування податку за низькою ставкою є неправомірною державною підтримкою для компаній, які займаються авіаперевезеннями на короткі дистанції. У Ірландії такими авіаперевезеннями займаються лише дві компанії - Aer Lingus Ltd та Ryanair Таким чином, Єврокомісія прийняла рішення стягнути з цих двох компаній 16 мільйонів євро. Авіаперевізники вирішили оскаржити рішення ЄК до Суду Справедливості.

Вирішуючи справу по суті, Суд дійшов до висновку, що авіаперевізники, використовуючи низьку ставку податку, отримували вигоду. Більш того, така ситуація на ринку авіаперевезення в Ірландії порушувала конкуренцію на Єдиному Ринку ЄС.

Таким чином, Суд визнав існування низької ставки оподаткування податком на авіаперевезення неправомірною державною підтримкою та зобов’язав Aer Lingus Ltd та Ryanair компенсувати 16 мільйонів євро несплачених сум податку за кожне авіаперевезення за час існування такої ставки (з 2009 по 2011 рік).

 

Попередня стаття Наступна стаття

Останні новини:

У Києві обговорили перспективи законодавчого врегулювання питань поштового імпорту: проблематика та шляхи вирішення

24 Жовтня 2017

Технічні моменти подання пояснень та копій документів у випадку блокування реєстрації ПН/РК

24 Жовтня 2017

Мінфін став автором нових змін до системи блокування ПН/РК

24 Жовтня 2017

Судова реформа, боротьба зі скрутками, процедурний аспект адміністрування податків та інші актуальні питання на Форумі з непрямого оподаткування

24 Жовтня 2017

Огляд податкового законодавства за 16 - 22 жовтня 2017 року

23 Жовтня 2017

Чи може неплатник ПДВ бути управителем майна: пояснює ДФС

23 Жовтня 2017

Особливості відображення у податковій звітності витрат і доходів підприємця на загальній системі оподаткування

23 Жовтня 2017

Як одночасно застосовуються пільговий режим оподаткування та касовий метод обліку з ПДВ?

23 Жовтня 2017