Не можна двічі штрафувати за одне правопорушення – суд

Миколаївський окружний адміністративний суд за результатами розгляду адміністративної справи № 814/2156/16 за позовом фізичної особи – підприємця (далі – ФОП) до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, передбаченого абз.1 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, зокрема, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), виніс постанову від за 06 лютого 2017 р., якою задовольнив позовні вимоги ФОПа та визнав протиправною та належною до скасування постанову про накладення штрафу в сумі 87 000 гривень.

Свою правову позицію Миколаївський окружний адміністративний суд обґрунтував, виходячи із наступного.

Управлінням Держпраці у Миколаївській області винесено постанову про накладення штрафу, відповідно до якої ФОПа  визнано винним у правопорушенні, передбаченому абз.1 ч. 2 ст. 265 КЗпП України – фактичному допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), та накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення,  у розмірі 87 000 гривень.

Разом з тим, за результатами перевірки працівниками Управління Держпраці у Миколаївській області за фактом фактичного допуску працівника без оформлення трудового (контракту) складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП, та направлений для розгляду по суті до Вознесенського міськрайонного суду.

24.10.16 року постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївській області, що не скасована судом апеляційної інстанції, ФОПа визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 8500 гривень.

Отже, як вбачається, ФОП притягнутий за порушення одних і тих самих вимог трудового законодавства як до адміністративної, так і фінансової відповідальності, що є подвійною відповідальністю.

У мотивувальній та описовій частині постанови суд посилається на норми Конституції України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини та норми чинного законодавства України.

Так, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Також, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка висловлена у  рішеннях «Надточій проти України», «Озтюрк проти ФРН», «Енгель та інші проти Нідерландів» «Равнсборг проти Швеції», «Путц проти Австрії», гарантії прав людини, передбачені Конвенцією щодо кримінального провадження, розповсюджуються у тому числі і на інше публічне переслідування особи, якщо таке переслідування можливо визначити карно кримінально-правовим за національним правом; колом адресатів та правовими наслідками для адресатів. Тобто, гарантії, передбачені ст. 4 Протоколу № 7, стосуються не лише кримінального провадження у розумінні законодавства України, а й будь-якого публічного переслідування, яке здійснюється державою.

Таким чином, норми абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 2 ст. 41 КУпАП поширюються на невизначене коло осіб, а також передбачають покарання особи у значному розмірі, їх можливо розглядати як кримінальне переслідування у розумінні Конвенції навіть враховуючи те, що національне законодавство не визначає його кримінальним.

Крім того, відповідальності, передбачені абз.1 ч.2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП, це різні види відповідальності, а тому на них не розповсюджуються гарантії, передбачені ст. 61 Конституції України, ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції з таких підстав.

По-перше, диспозиції абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП в частині визначення зазначеного правопорушення абсолютно тотожні: «фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», які не мають жодної відмінності.

По-друге, суб’єкти відповідальності як за абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ, так і за ч. 2 ст. 41 КУпАП повністю співпадають, оскільки в обох випадках до відповідальності притягається ФОП. Зокрема, у санкції за ч. 2 ст. 41 КУпАП розмір стягнення для ФОПа визначено окремо від стягнення для посадових осіб підприємств, установ і організацій.

По-третє, в обох випадках у санкціях статті передбачений один й той самий вид стягнення  – штраф у грошовій формі.

Тобто, обидві відповідальності, передбачені абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП, є за своєю сутністю штрафними (каральними), і жодна з них не має ознаки правовідновленої (компенсаційної) відповідальності. Штрафний характер відповідальності, передбаченої абз.1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП, дає підстави  ототожнювати ці норми як один вид відповідальності, який відповідно до цілей Конвенції вважається кримінальним.

По-четверте, та обставина, що санкції, передбачені абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП, містяться у різних нормативно-правових актах, та відповідно до національного законодавства не відносяться до кримінального переслідування, не є вирішальною.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що притягнення ФОПа двічі за одне й те саме правопорушення порушує права, передбачені ст. 61 Конституції України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв’язку з цим, якщо посадові особи Держпраці під час контрольних заходів виявляють порушення вимог трудового законодавства та одночасно притягують роботодавця за одне й теж порушення як до адміністративної відповідальності, що регулюється нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, так і до фінансової відповідальності, що регулюється нормами Кодексу законів про працю, доцільно звертатися до судових органів щодо оскарження дій посадових контролюючих органів з метою відновлення порушених прав.

Попередня стаття Наступна стаття