Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Про міфи та легенди вітчизняного оподаткування
26.09.2015
Аа Аа
Про міфи та легенди вітчизняного оподаткування

Споживацтво та егоїзм, що глибоко в'їлися в масову свідомість сучасного українського суспільства, як і їх невід'ємний супутник – політичний популізм, породили і глибоко вкоренили в нашій свідомості деякі «істини», що вважаються у нас з деякого часу безперечними. Ще 10 – 15 років тому пострадянське українське суспільство, заряджене залишками радянської масової освіти, серйозно задумалося над достовірністю і безспірністю тих речей, які сьогодні сприймаються як аксіоми. Міфи настільки глибоко в'їлися в нашу свідомість, що ми навіть не припускаємо можливості поставити їх під сумнів, а кожен, хто дозволяє собі не погодитися з аксіомою, отримує у відповідь хвилю громадського негативу, що  прямо пропорційна за своїм обсягом до ступеня сумнівів невіруючого.

Подібна одностайність – не просто каприз натовпу. Помилка несе пряму загрозу всьому суспільству, не тільки позбавляючи його альтернативи думки, а й свідомо заводячи його у прірву, з якої не може бути повернення.

Сьогоднішніх міфів дуже багато. Вони масово проникли у підсвідомість суспільства, іноді повністю витіснивши здоровий глузд. Сюди належать міф про поганий закон, який можна не виконувати, і про поганого чиновника, якого можна звільнити тільки на підставі підозри, і про політичних туристів, як рецепти миттєвого оздоровлення української держави, і про наявність грошей у сусіда, як обов'язкову ознаку його злодійства, і про вміння красиво та голосно говорити, як ознаку розуму, і багато-багато іншого ...

Однак, наша тема – оподаткування. Тому для нас ближчими є сучасні податкові міфи. Міфи, що дозволяють перетворити тонкий і кропіткий процес податкового будівництва в просту і доступну для натовпу фішку передвиборчої програми нечистоплотних політичних сил, що прагнуть влади будь-якою ціною. Міфи, що політизують оподаткування, що перетворюють податкове планування зі складної науки в набір циркових фокусів для невибагливого сільського глядача. Міфи, що знищують саму суть податків, девальвуючи їх величезне значення в житті людини і суспільства до рівня різнокольорових кульок в руках другосортного політичного жонглера.

Сьогодні вважається очевидним те, що податкова система України вкрай складна, а бізнес обтяжений надзвичайним податковим тиском, що згубно позначається на його розвитку. Податкову систему необхідно терміново міняти, спрощуючи її і зменшуючи ставки, щоб дати бізнесу хоч ковток «життєдайного повітря». Це «аксіома», яка не потребує доказів. Вона настільки очевидна, що навіть у середовищі фахівців дискусії відбуваються в площині «як виправити ситуацію», без попереднього обговорення самої необхідності такого виправлення. При цьому нечисленні фіскали, які дивом вижили у надрах податкового відомства та Мінфіну після масових чиновницьких чисток і люстрацій, які мають досвід і знання, що дозволяють їм поставити під сумнів суть проблеми, автоматично зараховуються в кращому випадку до маргіналів, в гіршому – до агентів минулої влади або куди гірше нашого північного сусіда.

Усвідомлюючи ризик маргіналізації, дозволимо собі все ж не погодитися з загальноприйнятою тезою про ущербність, неспроможність і крайню ворожість української податкової системи відносно до бізнесу.

Вас, напевно, здивує, те, що ставка податку на прибуток в Україні є однією з найнижчих навіть не у Європі – у світі. У тих країнах, до яких ми прагнемо, всіляко наслідуючи, ставка податку на відміну від української є набагато більшою наших 18 %. Наприклад, в США корпоративний податок становить близько 40 % (федеральний і місцевий), у Франції – 33 %, у Бельгії – 34 %. Розмір корпоративного податку в порівняно лояльних податкових системах Чехії, Польщі та Угорщини є на 1 % вищим, ніж в Україні.

Більш далекі наші сусіди з числа «азіатських тигрів» дійсно мають ставку корпоративного податку у розмірі 17 %, що на 1 % нижче нашої. Однак ці ж країни у період свого бурхливого економічного зростання мали різні ставки податку. Тайвань, наприклад, 25 %, а Сінгапур 20 %.

Так, ми дійсно не входимо до топ-10 країн в світі з мінімальною ставкою корпоративного податку, однак, як мінімум, нашу ставку корпоративного податку немає крайньої необхідності знижувати.

Попереджаючи цілком обґрунтований аргумент про те, що податкова система – це сукупність податків, і що не можна виривати з контексту ставку одного платежу без аналізу інших (наприклад, єдиний соціальний внесок (ЄСВ), який вкрай обтяжує бізнес), відзначимо, що, скажімо, в Чехії платежі до соціальних фондів складають 34 % від фонду оплати праці, а в Угорщині – 27 %. У Польщі аналог нашого ЄСВ, що стягується і з працівника, і з роботодавця становить від 33 до 37 %. Тобто, дійсно, у нас відсоток відрахувань вище, ніж середній по палаті, проте в цілому вище лише на кілька відсотків, які не відіграють і не можуть відігравати істотної ролі у податковому обтяженні бізнесу. Тому, ситуація зі сплатою ЄСВ у розвинених країнах світу приблизно така ж, як і у нас.

Але у нас є ще ПДВ! Ну власне, як і в 120 країнах. Один з найпоширеніших непрямих податків з цілком усередненою ставкою – 20 %, меншою, до речі на 7 %, ніж в Угорщині.

У той же час, як не дивно, в цивілізованих країнах відсутня можливість «оптимізації» податкового зобов'язання з використанням інституту єдиного податку всього лише під 2 – 4% від обороту. Тобто системи спрощеного оподаткування звичайно існують, проте можливість їх використання в цілях створення різнорівневого податкового тиску на одні й ті ж види бізнесу в межах однієї юрисдикції відсутня. Не кажучи вже про існування цілком легальної системи тіньового готівкового обігу внаслідок звільнення від фіскального обліку (РРО) тих же самих суб'єктів малого (або умовно малого) підприємництва.

Таким чином, неспроможність української податкової системи є нічим іншим, ніж міфом, при чому зручним. Зручним для підприємців, які знесилюються під вагою податків, політиків, які обіцяють електорату «чергове покращення» і самого електорату, достатньо ледачого для того, щоб розуміти хитросплетіння української податкової системи, хоч якось проаналізувати відсутність прямого причинно-наслідкового зв'язку між зменшенням податків і яким-небудь «покращенням».

Однак, як свідчить історія, випадок України не є унікальним. Теза про необхідність зменшення оподаткування до мінімальних величин, характерна для глашатаїв ринкового фундаменталізму – релігії дикого капіталізму, дискредитувала себе ще в період Великої депресії, та дуже мила серцю виборців у всіх країнах світу. У США «tax cuts» стали одними з основних тез передвиборчої компанії республіканців протягом останніх 30 років. Теза дуже вигідна. Вона дозволяє республіканцям не тільки заробити додаткові симпатії довірливих виборців, а й торпедувати соціальні програми демократів, що приносять останнім непогані політичні дивіденди, а також отримувати суттєві передвиборні внески від великих платників податків, як корпорацій, так і фізичних осіб. Саме вони значною мірою профінансували передвиборну компанію Рональда Рейгана у 1980 р., головним девізом якого стало скорочення податків. До речі, демократ Волтер Мондаль на виборах в 1984 році жорстоко поплатився за свою передвиборчу тезу про підвищення податків, програвши вибори тому ж Рейгану. Це надовго відбило бажання демократів звертатися до розуму платників податків-виборців.

Правда, республіканці, як власне і наші політики, відстоюючи зменшення оподаткування, нехтують у своїх передвиборних промовах тією обставиною, що будь-яке скорочення податкових ставок в першу чергу стосується великих платників податків і практично не впливає на оподаткування низьких доходів. Також поза увагою залишається та обставина, що скорочення оподаткування ніколи не супроводжується пропорційним скороченням державних витрат, що в свою чергу вимагає залучення додаткових джерел надходжень, якими при нівелюванні фінансового значення регалій і доменів за останні 300 років, є виключно державні позики, що обтяжують майбутні (і нинішні) покоління платників податків додатковими витратами на сплату відсотків. Крім того, збільшення бюджетного дефіциту є очевидним сигналом для кредиторів про недоліки фінансового управління в державі, спричиняє збільшення інфляції, зменшення вартості державного боргу, а після цього природнім є збільшення відсотка на наступні державні запозичення. Чудес не буває! Дірки державного бюджету більші, чим менше поле для маневру позичальника.

З іншого боку, як свідчать дослідження (напр., Пітер Ліндерт, 2004), добре організовані податкові системи Європи з високим рівнем оподаткування відмінно сполучаються із стабільним економічним зростанням. Справа в тому, що корінь проблеми надмірного оподаткування ховається не у розмірі податкової ставки, а в тому, як зібрані урядом гроші використовуються. Якщо грошові кошти, зібрані за рахунок високих податків, інвестуються в інфраструктуру, соціальні програми, розвиток наукомістких технологій, а також охорону здоров'я та освіту, то платники податків отримують від держави вищий рівень державних послуг, а бізнес – комфортніші умови для власного розвитку. Це власне, доводить досвід скандинавських країн. Погодьтеся, розвивати наукомісткий бізнес у державі з високим рівнем освіти набагато легше, ніж у країні, де не всі люди вміють читати.

Таким чином, високий рівень податку не є прямим злом для бізнесу, якщо при цьому не порушується рівність оподаткування, при якому підприємства, що займаються однією і тією ж діяльністю, отримують необґрунтовані економічно пільги, використовуючи законодавчі ходи для отримання різного рівня податкового тиску. Як писав свого часу Вільям Петті: «Найбільше дратує людей обкладання їх вищим податком, ніж їх сусідів». Доповнимо класика – не тільки дратує людей, а й прямо шкодить економіці, що власне і відбувається в нашій країні.

Однак, ідеї вільного ринку, не без підтримки Міжнародного валютного фонду та США, де до сьогодні популярні ідеї сміливих економічних експериментів з вільним ринком у країнах третього світу, стали популярними в середовищі сьогоднішньої української влади. Безсумнівно, такий підхід є вкрай небезпечним для нашої країни. Адже країни, які до цього часу ставали лабораторією для подібних експериментів Чиказької економічної школи навряд чи можна назвати успішними.

Вчення Мілтона Фрідмана і Фрідріха-Авґуста фон Гаєка, за яким вільний ринок, володіючи всіма інструментами саморегулювання, здатний забезпечити оптимальне співвідношення попиту, пропозиції, зайнятості, вартості праці і товарів без будь-якого впливу держави, показало свою неспроможність на прикладах кількох країн третьої світу. І хоча у ідеологів дикого капіталізму завжди є аргумент, який пояснює причини будь-якого провалу (якщо стабілізація економіки та економічне зростання не відбувається – відповідь тільки одна – вплив держави не достатньо мінімізовано), негативи їх теорії для суспільства очевидні. «Шокова терапія» і наступне за нею зубожіння населення, фактичне знищення середнього класу і перехід державної власності до вузького кола міжнародних корпорацій, мають за собою досить очевидні політичні наслідки у вигляді встановлення авторитарного режиму. Адже подібні «реформи» є можливими лише при повній відсутності опозиції у суспільстві.

Таким чином, ринковий фундаменталізм також не сполучається з демократією, як і режим соціалістичний, крайнім антиподом якого він є, з народовладдям. Просто соціалістична модель управління суспільством призводить до концентрації влади в руках вузького кола партійної номенклатури, в той же час, як відкритий ринок концентрує всю економічну, а значить і політичну владу в руках міжнародних корпорацій і великих капіталістів. По суті, в протистоянні двох ідеологій (соціалізму і дикого капіталізму) йдеться про банальну боротьбу класів (або великих груп людей) за владу в суспільстві. У першому випадку перемагає клас надбагатих капіталістів, власників і менеджменту міжнародних корпорацій, у другому – партійна номенклатура, яка привласнила собі повноваження діяти «від імені» робітничих класів у суспільстві. Як у першому, так і в другому випадку, шансів вижити немає у середнього класу. Як у першому, так і в другому випадку, форма правління не залишає навіть ілюзій на владу більшості, як основного принципу демократії – «найгіршої форми правління, якщо не брати до уваги усіх інших». Але, як у першому, так і в другому випадку, ідеології, що протистоять одна одній, основною своєю метою ставлять те, що вони ж в першу чергу і знищують – свободу людини.

У своїй блискучій роботі «Дорога до рабства» Фрідріх-Авґуст фон Гаєк не залишив нічого від ідеї соціалізації держави та економічного планування, довівши, що соціалізм призведе не до соціального захисту народу, а до встановлення диктатури, але не в силу недбалості правлячої еліти, а в силу самих правил соціалістичного суспільства, які не можуть привести ні до чого іншого, крім як до встановлення авторитаризму. Гаєк писав: «Тільки підпорядкування безособовим законами ринку забезпечувало в минулому розвиток цивілізації, який в іншому випадку був би неможливим. Лише завдяки цьому підпорядкуванню ми щодня робимо свій внесок у створення того, що не може вмістити свідомість кожного з нас окремо». Щирість великого філософа ХХ сторіччя не викликає сумнівів. Його критика соціалізму знайшла своє підтвердження у вигляді краху крайніх соціалістичних систем, відходу від жорсткого державного планування і пом'якшення державного регулювання в інших, існуючих сьогодні соціалістичних системах.

Однак, якби Фрідріх-Авґуст фон Гаєк був настільки ж послідовним і по відношенню до неолібералізму, ідеологом якого він був, він би знайшов стільки ж вад і у своїй теорії, неспроможність якої була доведена трагедіями кількох народів планети, які б розтягнулися на десятиліття ... Характерно, що ні Мілтону Фрідману, ні іншим представникам Чиказької економічної школи не дали можливості провести свої експерименти в межах США, де до сьогодні сповідається зважений підхід до регулювання економіки і діє досить високе оподаткування.

При цьому соціалізація капіталістичних економік Європи досить яскраво продемонструвала, що вирішення питання справедливості фіскальної системи лежить не у площині рівня податкового тиску, а в (1) рівному, справедливому розподілі податкового тягаря і (2) ефективності використання централізованих фондів коштів на потреби суспільства.

Розглянемо, наприклад, оподаткування нерухомого майна. Згідно чинного законодавства земля й інша нерухомість обкладається місцевим податком. Місцевий податок повинен використовуватися на облаштування тієї місцевості, де знаходиться нерухомість. Мова йде не тільки про фінансування інфраструктури, а й про рівень забезпечення освіти, медичного забезпечення і, звичайно, безпеки. У місцевості, де ці функції виконуються місцевою владою на високому рівні, вартість нерухомості вища. Таким чином, нехай навіть високий податок, але рівномірно сплачуваний усіма власниками і надалі ефективно використовуваний місцевою владою капіталізується у вартості самої нерухомості, підвищуючи на неї попит. Таким чином, сплата такого податку є вигідною для платника податків, а оподаткування стає спільним завданням. Саме такий підхід до оподаткування призводить до усвідомлення спільності інтересів платників податків територіальної громади та органів місцевого самоврядування.

Таку ж ситуацію ми можемо спостерігати і при сплаті акцизу на нафтопродукти. За підрахунками акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів принесе у 2015 році до місцевих бюджетів близько 4,4 мільярди гривень, що в 1,6 рази більше суми коштів, виділених Укравтодору Державним бюджетом України на 2015 рік. У випадку направлення таких доходів на фінансування ремонту доріг та вулиць, що перебувають у комунальній власності, а також на ремонт доріг загального користування місцевого значення, вигода водіїв очевидна: витрати на ремонт автотранспорту значно зменшаться. Крім того, частина дорожньо-транспортних пригод, по причині недостатньої якості доріг або несправності зношених такими дорогами автомобілів, також буде меншою. Отже, п’ятивідсоткова надбавка до вартості пального, у вигляді акцизного податку, рівномірно сплачена усіма водіями, може дозволити не тільки уникнути значно більших витрат на ремонт автомобіля, але і зберегти життя та здоров'я багатьох людей.

Звичайно на загальнодержавному рівні взаємозв'язок витрачених платником податків грошей і отриманих благ і вигод від держави не настільки очевидний. Більш того, в більшості випадків прямого взаємозв'язку просто не існує. Крім того, сплата податку і відчутне покращення якості життя, навіть при найбільш ефективному використанні державних коштів, як правило, істотно розірвані в часі. Що і дозволяє деяким недалеким, а можливо і необережним політикам культивувати у виборців недовіру до податкової системи в цілому, пропонуючи прості рішення там, де їх просто не може бути.

І незважаючи на очевидність неможливості простого вирішення складних податкових питань, адепти церкви неолібералізму, займаючи досить високі пости, в тому числі і в міжнародних організаціях, продовжують спроби проведення сумнівних експериментів у політично слабких і залежних країнах, до яких сьогодні відносимось й ми. І хоча, даючи згоду на шокову терапію, яка обіцяє деякі короткострокові вигоди для певних нечисленних верств населення, ми переконані в тому, що така політика є вкрай згубною як для нашої країни, так і для інших країн. Ми переконані, що нашим завданням є недопущення подібних «лабораторних» підходів до українського народу.

Ще один міф, пов'язаний з українською системою оподаткування – це складність наших податкових процедур. За весь час незалежності нашої держави у платників податків виховане глибоке переконання в тому, що наша податкова звітність – найскладніша, а наш облік неможливий для розуміння простої людини. Однак, це ще одна помилка. Хто не вірить, може почитати критику податкової системи будь-якої країни розвиненої демократії. У США податкові юристи спеціалізуються не просто на податковому праві, як у нас, або на окремих податках, як в ЄС, а на окремих частинах податку на доходи фізичних осіб (income tax), що пояснюється крайньою заплутаністю, суперечливістю податкових норм, вміщених в Federal Tax Code, обсяг офіційної редакції якого становить 74608 сторінок!

Податкова звітність підприємців у Франції набагато складніша, ніж в Україні, а права податківців ширші, що, до речі, породжує цілком справедливі звинувачення сучасних дослідників у податковій тиранії західних демократій (див. напр. Ч. Адамс, 2001). Наділені необґрунтовано розширеними повноваженнями, податкові органи західних демократій отримують можливість тотального контролю за громадянами своєї країни, подібно Великому Братові супроводжують кожен крок, кожен дохід і кожну витрату своїх співгромадян ...

Звичайно у нас існує те, чого немає у розвинених країнах. Це податкова політика держави, яка сама часто-густо відходить від виконання податкових норм, виходячи виключно з фіскальних інтересів, зловживаючи своїми повноваженнями з метою наповнення державного бюджету, а іноді і власних кишень. Однак, ці відносини двосторонні і рівень цинізму податківців прямо пропорційний рівню піддатливості платників податків. І погодьтеся, з позаминулої зими багато що змінилося. Відсутні нормативи податкового навантаження, масові відмови в прийомі податкових декларацій, і багато інших «вигадок» податківців. Однак, ставлення до платника податків, як до дійної корови безперечно залишилося, в'їлося радіоактивним пилом в кору головного мозку будь-якого представника податкової служби. Його необхідно змінювати. Це тривалий і болісний процес, який також є двостороннім і залежить не в останню чергу від нас з вами, що продовжують миритися з очевидними порушеннями податківців в страху за «скелети в шафах» власних бухгалтерій.

Отже, виходить що українська податкова система не гірша податкових систем розвинених країн? Вона не вимагає миттєвого перезавантаження? Однозначно! Більше того, окремі елементи податкової системи навіть кращі ніж у  наших сусідів. Безперечно, не все. Є ще над чим попрацювати. Так, наша податкова система недосконала. Але, недосконала, як і будь-яка інша!

Однак, шлях до її вдосконалення і реформування  пролягає через скасування тих милих нашому серцю податкових інститутів, які деформують рівність оподаткування, створюючи можливість розвитку для оптимізації. Змінити треба ще дуже багато і у податковій службі, і у податковій політиці, і у податковому законі. Однак без забезпечення рівності, а значить справедливості оподаткування з боку платників податків, податкова реформа матиме половинчастий, незакінчений характер, незмінно зазнаючи невдач. Тому, в першу чергу необхідно внести зміни до системи фіскального обліку та єдиного податку.

І ще одна проблема українського оподаткування, це позиція наших політиків. Вони без всякого сумніву повинні перестати постійно говорити про необхідність повного перезавантаження / глобальної реформи податкової системи, працювати з нюансами, дрібницями, доводити до досконалості недосконалий, але й не такий вже поганий нормативний матеріал! Необхідно залишити гасла та заклики на які ведеться електорат, змиритися з тим, що робота інженера податкової системи невдячна і непомітна, і підготуватися до того, що податки швидше поховають їх політичне реноме, ніж дадуть вам додаткові політичні дивіденди.

Поки, схоже, ні народні обранці, ні податкові чиновники не розуміють цього. Не розуміють, як не розуміє і український бізнес, який, керуючись виключно миттєвими міркуваннями, вимагає податкової реформи без обмеження власних інтересів. Здається, що сьогодні популізм, що переходить у правовий нігілізм, об'єднує народ і владу у спільних інтересах. І нехай країна не просто на межі, в вже падає в прірву. Нехай навіть примітивний розрахунок показує вигоду чесного та прозорого, проте не мінімального, а розумного оподаткування для всіх українців. Але інфантилізм наших співгромадян не дає голосу розуму перекричати безумців популізму, які захопили ораторську трибуну ...

«Народ мудрий». Ці слова, що стали альфою і омегою філософії Майдану, ніким не піддаються сумніву. А дарма! Адже в цьому випадку елементарна підміна понять спотворює їх зміст. Ті, хто вимовляє цю мантру з трибун, мають на увазі не народ, а натовп, що стоїть перед ними. Народ безперечно мудрий, його мудрість перевірена віками протистояння, боротьби за виживання з іншими народами, очевидна в силу самого факту його існування, збереження своєї території, можливості добувати їжу і права на продовження роду. Народ мудрий, але не натовп. Натовп, що збирається на площах, інфікований (за Гюставом Лебоном) загальним афектом, ірраціональний. Йому не притаманний розум, як такий. Він не здатний не тільки до аналізу, але і до сприйняття. Влада натовпу не має нічого спільного з демократією, правом, законом. Може тому сьогоднішня наша держава все більше нагадує демократію за великим Платоном, який вважав її виродженим видом держави, при якому (!!!) «громадяни перестають почитати закони, як писані, так і неписані, всюди поширені споживацтво, крайнє відчуження один від одного, егоїзм». У що переходять подібні соціальні системи –  почитайте у Платона...

Що вдієш, політика річ цинічна. Але цинізм політики прямо пропорційний розбірливості його виборців. Тому цей матеріал не про нашу політику. Він про нас з вами, готових чи ні пожертвувати хоч чимось власним заради досягнення спільних цілей...

Експерт TaxLink
Д. Гетманцев

Відправити
Розділи та сервіси TaxLink ( 0 )
Залишiть свiй коментар
Опублікувати
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити