Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.08.2017 у справі № 809/4445/15
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...
Державний герб України
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
16 серпня 2017 року                                        м. Київ                              К/800/27644/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бухтіярової І.О.,

Веденяпін О.А., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника відповідача Дутка-Гефко Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2016

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016

у справі № 809/4445/15

за позовом дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - позивач, ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»)

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківську)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

...

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» звернулось у грудні 2015 року до суду з позовом до ДПІ у м. Івано-Франківську про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.08.2015 № 0002582202 та № 0002592202.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при закупівлі матеріалів у ТОВ «Арніка», ПП «Л.В.М.», ТОВ «Дінмар», ТОВ «Компанія «Оіл-Сервіс», ТОВ «Артемсіль регіони-СК» за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 11.08.2015 № 3250/09-15-22-02/31790584, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, пп. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 295 450,00 гривень; п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість в загальній сумі 259 090,00 гривень.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 25.08.2015: № 0002592202, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 295 450,00 гривень; № 0002582202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 259 90,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 129 545,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями ПК України визначено лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з п. 198.4. ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як слідує із змісту вказаних правових норм наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Поряд з цим, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

У ході розгляду справи судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з: ТОВ «Арніка» (постачальник) за договорами поставки товарів (бітуму нафтового дорожнього, дизельного палива); ПП «Л.В.М.» (постачальник) за договорами поставки товарів (бітуму нафтового дорожнього, дизельного палива, сої технічної).

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного отримання придбаних товарів, позивачем долучено до матеріалів справи копії актів приймання-передачі, видаткових накладних та податкових накладних, при дослідженні яких судами встановлено, що такі мають усі необхідні реквізити, тобто є первинними документами у розумінні у розумінні Закону № 996-XIV та ПК України, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами зазначених правочинів та реальне здійснення спірних господарських операцій за такими.

Водночас, можливість реалізації відповідних господарських відносин підтверджується наявністю як у позивача, так і у його контрагентів необхідних трудових та матеріальних ресурсів (бітумних ям, паливних резервуарів, транспорту, тощо).

Додатково, на підтвердження фактичного використання підприємством придбаних товарів в межах власної господарської діяльності долучено до матеріалів справи копії відповідних актів переробки, матеріальних звітів, шляхових листів, актів виконаних дорожньо-ремонтних робіт та інших документів.

Так, судами вірно зауважено, що внаслідок здійснення вказаних господарських операцій позивач мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, а не прагнув отримати вигоду за рахунок відшкодування податку на додану вартість та завищення податкового кредиту.

При цьому, судами обґрунтовано відхилено твердження відповідача про підписання податкових накладних невстановленою особою, оскільки доказів на підтвердження таких надано не було.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акти перевірок та зустрічних звірок контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Так, доводи та висновки відповідача викладені в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, в той час як у ході судового розгляду встановлено протилежне.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність та товарність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

...

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 у справі № 809/4445/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.А. Веденяпін І.В. Приходько

Інформація про документ
Дата ухвалення
16.08.2017
ПІБ судді:
Бухтіярова І.О.
Реєстраційний № рішення
809/4445/15
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.