Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 09.08.2017 у справі № 804/363/16
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" серпня 2017 р. м. Київ К/800/23128/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача),

Борисенко І.В., Веденяпіна О.А.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю представника позивача Денисенко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марафон»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 12 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2016 року, -

...

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марафон» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган):

- від 12.11.2015 року № 0003152202, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 510,00 грн.;

- від 21.12.2015 року № 0003372202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 764 089,50 грн., в тому числі 509 393,00 грн. за основним платежем та 254 696,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 21.12.2015 року № 0003382202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 161 479,50 грн., в тому числі 107 653,00 грн. за основним платежем та 53 826,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2016 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судові рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведено документальну планову перевірку ТОВ «Торговий дім «Марафон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 27.11.2015 року № 2381/2202/34314692.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 135.1, п. 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4, п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 509 393,00 грн., п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 107 653,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції, з придбання товару (будівельні матеріали) в межах договору поставки, укладеного з контрагентом ПП «Фірма «Вуглемашкомплект», фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки вказаний контрагент не здійснював господарської діяльності, а його реєстрація була проведена виключно для прикриття незаконної діяльності, що підтверджується вироком суду Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 року по справі №185/10511/14-к, яким встановлено факт придбання фізичною особою фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема і ПП «Фірма «Вуглемашкомплект», з метою здійснення фіктивного підприємництва. Враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання товару, а також з його перевезення, спрямовані на отримання неправомірної податкової вигоди, а отже формування позивачем витрат за такими операціями є неправомірним.

Також контролюючий орган дійшов висновку, що первинні документи, в тому числі, товарно-транспорті накладні, оформлені під час виконання господарських операцій з ТОВ «Деймос ІНВ», оформлені неналежним чином, у зв'язку з чим не підтверджено факт перевезення товару, що виключає право позивача на формування витрат за такими операціями.

Безпідставним, на думку контролюючого органу, є і формування витрат та податкового кредиту за господарськими операціями проведеними з ПП «ОПТ «Сервісторг», ТОВ «Фатрон», ТОВ «Сіріус Стандарт», в межах договорів поставки та організації перевезень, оскільки позивачем на підтвердження реального здійснення операцій з ПП «ОПТ «Сервісторг» не було надано карток складського обліку, журналу обліку вантажів, журналу обліку довіреностей, а надані товарно - транспортні накладні та акти виконаних робіт оформлені неналежним чином, не містять обов'язкових реквізитів, зокрема товарно - транспортні накладні не містять інформації стосовно вантажно - розвантажувальних робіт, часу прибуття та вибуття вантажу. Також контролюючий орган вказує на те, що вказані контрагенти не мали достатніх трудових ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, свідоцтва платників ПДВ зазначених контрагентів були анульовані, ПП «ОПТ «Сервісторг» не знаходиться за юридичною адресою, а ТОВ «Фатрон», ТОВ «Сіріус Стандарт» ліквідовані.

Контролюючий орган вказує і на порушення позивачем пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, що полягало у неповерненні Товариством своєму засновнику протягом 2013, 2014 років фінансової допомоги на загальну суму 1 339 000,00 грн., оскільки у наданих до перевірки банківських виписках, не вказано призначення платежу, а саме повернення поворотної фінансової допомоги засновнику ТОВ «ТД «Марафон».

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення від 21.12.2015 року № 0003372202 та №0003382202.

Крім того при проведенні перевірки контролюючим органом також було складено акт від 11.11.2015 року №2275/2202/34314692 про ненадання позивачем копій документів на запити контролюючого органу, у зв'язку з чим відповідачем також прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.11.2015 року № 0003152202, яким Товариству визначено зобов'язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 510,00 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат а податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (продавець) та ТОВ «Деймос ІНВ» (покупець) укладено договір поставки від 16.09.2013 року №343/13-И, а з ПП «ОПТ «Сервісторг» (продавець) позивачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу від 23.05.2014 №3.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів поставки та купівлі - продажу, укладених з контрагентами ТОВ «Деймос ІНВ», ПП «ОПТ «Сервісторг», подальше використання позивачем придбаних товарів у ПП «ОПТ «Сервісторг» у власній господарській діяльності (реалізація іншим суб'єктам господарювання), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (договори, специфікації, видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товару, рахунки на оплату, платіжні документи (виписки по рахунках), договір відступлення права вимоги, товарно - транспортні накладні, акти наданих послуг).

Транспортування придбаного у позивача товару ТОВ «Деймос ІНВ» було здійснено самостійно із залученням перевізників ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6, що узгоджується з пунктом 6.1 договору від 16.09.2013 року №343/1 3-И, за яким передбачено самовивіз покупцем придбаної ним продукції зі складу продавця

Вищезазначені перевезення товарів підтверджуються копіями відповідних договорів, товарно - транспортних накладних, актів надання послуг.

Крім того, на підставі рахунків-фактур від 01.07.2013 pоку №79, від 11.06.2013 pоку №11/06-13 позивачем також були оплачені послуги з організації перевезень ТОВ «Сіріус Стандарт» та транспортні послуги ТОВ «Фатрон» у сумі, відповідно, що підтверджується банківськими виписками за 14.06.2013 pоку та 10.07.2013 pоку.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Безпідставними є посилання контролюючого органу на недоліки заповнення товарно-транспортних накладних, зокрема щодо відсутності у них відомостей щодо навантажувально-розвантажувальних операцій, оскільки, по-перше, як вже зазначалось вище, певні недоліки в заповненні документів носять оціночний характер, по-друге на час здійснення фінансово-господарських операцій на балансі у позивача перебувало два автонавантажувача, а у штаті Товариства працювали два комірника, а по-третє, наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами поставки чи купівлі - продажу, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже наявність у позивача товарно-транспортних накладних складених навіть з певними недоліками, не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Крім того, з товарно - транспортних накладних та з актів виконаних робіт щодо надання транспортних послуг вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, а отже є належними первинними документами, що підтверджують факт перевезення товару, а відомості щодо навантажувально - розвантажувальних операцій не є обов'язковими реквізитами, крім того вказані операції, як встановлено судами попередніх інстанцій були проведені власними силами позивача.

Колегія суддів також не бере до уваги посилання контролюючого органу на відсутність контрагента ПП «ОПТ «Сервісторг» за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цим суб'єктом договірних зобов'язань перед позивачем, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) трудових ресурсів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача ПП «ОПТ «Сервісторг»,ТОВ «Фатрон», ТОВ «Сіріус Стандарт» не були позбавлені права укладати з іншими суб'єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем, а анулювання свідоцтв платників ПДВ зазначених контрагентів та ліквідація ТОВ «Фатрон», ТОВ «Сіріус Стандарт» відбулись вже після проведення спірних господарських операцій.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

З урахуванням вищезазначеного, а також з урахуванням наявних у платника податків первинних документів, що підтверджують фактичний рух активів в межах господарської діяльності платника податків, суд касаційної інстанції приходить до висновку про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями з контрагентами ПП «ОПТ «Сервісторг», ТОВ «Деймос ІНВ», ТОВ «Фатрон», ТОВ «Сіріус Стандарт» та фізичними особами - підприємцями щодо господарських операцій з перевезення товару.

Щодо порушення позивачем пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, яке полягало у неповерненні Товариством фінансової допомоги на загальну суму 1 339 000,00 грн. суд зазначає наступне.

За змістом п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) в силу п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «ТД «Марафон» та громадянином ОСОБА_7 (засновник) були укладені договори про надання поворотної фінансової допомоги від 18.03.2013 року №3 та від 24.12.2013 року №4, за якими засновник надає Товариству поворотну фінансову допомогу, а Товариство зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених договорами. Згідно пункту 3 вказаних договорів поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою засновника. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок засновника в установі банку.

Посилаючись на неповернення ТОВ «ТД «Марафон» на протязі 2013, 2014 років поворотної фінансової допомоги, контролюючий орган виходив з того, що у наданих до перевірки документах, а саме банківських виписках, не зазначено виплати з призначеннями платежів, в яких би зазначалось повернення поворотної фінансової допомоги засновнику ТОВ «ТД «Марафон» ОСОБА_7 відповідно до договору від 18.03.2013 року № 3 та від 24.12.2013 року №4 на загальну суму 1 339 000,00 грн.

Проте, вказаний висновок контролюючого органу є безпідставним, оскільки як встановлено судами та вбачається з банківських виписок, що містяться в матеріалах справи, з розрахункового рахунку Товариства згідно відомостей від 18.03.2013 року №12, від 03.07.2013 року №27, від 04.07.2013 року №28 та від 22.07.2013 року №34, були зняті грошові кошти з призначенням платежу «Повернення фінансової допомоги засновнику ТОВ «ТД «Марафон», а враховуючи, що ТОВ «ТД «Марафон» має єдиного засновника ОСОБА_7, що підтверджується статутом Товариства та інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців міститься, та який і вносив фінансову допомогу, то відповідно і повернення фінансової допомоги відбулось саме засновнику ТОВ «ТД «Марафон» ОСОБА_7

Також згідно відомостей від 04.12.2013 року №6, від 17.12.2013 року №8, від 19.12.2013 року №10, від 24.12.2013 року №12, від 25.12.2013 року №13, від 26.12.2013 року №14, від 30.05.2014 року №27, від 28.08.2014 року №36 з розрахункового рахунку ТОВ «ТД «Марафон» були зняті грошові кошти з призначенням платежу «Перерахування коштів для зарахування на ПР працівників згідно відомості». За умовами укладеного між позивачем та ПАТ «Банк Восток» договору №ЗП-0/3 від 18.09.2013 року банк перераховує грошові кошти з розрахункового рахунку Товариства на рахунки працівників підприємства згідно відомостей, які складає бухгалтер ТОВ «ТД«Марафон». У всіх вказаних вище відомостях зазначено про повернення фінансової допомоги засновнику ТОВ «ТД «Марафон» ОСОБА_7

Таким чином, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не допущено порушення вимог пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, оскільки Товариством повернуто засновнику отриману фінансову допомогу.

Суд також зазначає, що доводи касаційної скарги, які стосуються порушення позивачем пп. 164.2.2. п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України, а саме не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з виплаченого доходу, не заслуговують на увагу, оскільки такі донарахування не входять до складу оскаржуваних податкових повідомлень -рішень та не є предметом спору в цій справі.

Крім того, касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди контролюючого органу з рішенням судів попередніх інстанцій в частині скасування податкового повідомлення рішення від 12.11.2015 року №0003152202, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 510,00 грн.

Проте колегія суддів зазначає, що у правовідносинах з ПП «Фірма «Вуглемашкомплект», щодо відсутності реальності господарських операцій контролюючий орган на підтвердження своїх доводів надав до суду вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 року по справі №185/10511/14-к, яким встановлено факт придбання ОСОБА_8 підприємницької діяльності, зокрема і ПП «Фірма «Вуглемашкомплект», з метою здійснення фіктивного підприємництва, та визнано винним ОСОБА_8 вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205 та ч. 1, ч.3 та ч.4 ст. 358 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, підроблення офіційних документів, використання завідомо підроблених документів). Також контролюючий орган вказував на те, що первинні документи від ПП «Фірма «Вуглемашкомплект» підписано гр. ОСОБА_9, яка заперечує свою участь у проведенні діяльності від імені вказаного Товариства та підписанні будь - яких первинних документів, а отже такі первинні документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товару.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена у рішенні Верховного Суду України від 26.01.2016 року № 21-4781а15 та яка у силу норм ст. 244І Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України, «первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними».

А у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 12.01.2016 року № 21-3706а15, вказано, що «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Проте суди попередніх інстанцій при вирішенні справи вищезазначеного до уваги не взяли та дійшли протилежного висновку, що створення фіктивного підприємства автоматично не означає, що усі здійснені цим суб'єктом підприємницької діяльності господарські операції є фіктивними.

Твердження суду апеляційної інстанції, що правова позиція, висловлена Верховним судом України у справі № 21-3706а15 в постанові від 12.01.2016 року, не може бути в повній мірі застосована до спірних правовідносин, оскільки укладена з позивачем угода з ПП «Фірма «Вуглемашкомплект» не підпадає під ознаки фіктивного підприємництва, так як за її наслідками позивачем були сформовані податкові зобов'язання, а не податковий кредит з ПДВ, є безпідставним, оскільки застосування вказаної правової позиції, жодним чином не залежить від того, що саме було сформовано платником податків, податковий кредит чи податкові зобов'язання, за результатами операцій проведених з фіктивним підприємством. Крім того як вбачається з акту перевірки від 27.11.2015 року, позивачем за наслідками операцій проведених з ПП «Фірма «Вуглемашкомплект» було сформовано не лише податкові зобов'язання з ПДВ, але й витрати Товариства, а контролюючим органом позивачу за наслідками операцій проведених з ПП «Фірма «Вуглемашкомплект» було збільшено зобов'язання саме з податку на прибуток, а не з ПДВ.

Отже з метою правильного вирішення даної справи суду необхідно виокремити грошові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції донараховані контролюючим органом Товариству за наслідками формування останнім витрат за господарськими операціями проведеними з ПП «Фірма «Вуглемашкомплект» та надати їм належну правову оцінку з урахуванням наявного вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 року по справі №185/10511/14-к.

Суду також необхідно звернути увагу і на господарські операції з транспортування придбаного у ПП «Фірма «Вуглемашкомплект» товару, що було здійснено ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_6, та надати їм також належну оцінку з урахуванням вищезазначеного.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

...

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2016 року у справі № 804/363/16 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 21.11.2015 року №0003372202, та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко О.А. Веденяпін

Ухвала в повному обсязі складена 10.08.2017 року.

Інформація про документ
Дата ухвалення
09.08.2017
ПІБ судді:
Олендер І.Я.
Реєстраційний № рішення
804/363/16
Резолютивна частина
Касаційну скаргу податкового органу задоволено частково.
Подальше оскарження
Рішення у даній справі у ВСУ не переглядалося.