Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Справа Україна-Тюмень проти України
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

ОФІЦІЙНИЙ ПЕРЕКЛАД

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція

Р І Ш Е Н Н Я
(щодо справедливої сатисфакції)

Справа "Україна-Тюмень"
проти України"
(Заява № 22603/02)

Страсбург, 20 травня 2010 року

ОСТАТОЧНЕ 04/10/2010

Переклад офіційний

Це рішення набуває статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції (995_004). Воно може зазнати редакційної правки.

У справі "Україна-Тюмень" проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lore№ze№), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Ju№gwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirja№a Lazarova Trajkovska),

судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Burome№skiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 квітня 2010 року,

в той же день виносить таке рішення:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено проти України за заявою (№ 22603/02), поданою до Суду акціонерним товариством "Торговий дім Україна-Тюмень" (далі - компанія-заявник) 23 липня 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція).

2. У рішенні, винесеному 22 листопада 2007 року (далі - рішення щодо суті), Суд постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (995_004) та статті 1 Першого протоколу (994_535) (див. рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" (974_595) від 22 листопада 2007 року, № 22603/02, пункти 42 і 61 мотивувальної та пункти 2 і 3 резолютивної частини рішення).

3. Посилаючись на статтю 41 Конвенції (995_004), компанія-заявник доводила, що внаслідок порушення її прав, гарантованих статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу (994_535), вона зазнала певної матеріальної шкоди. При цьому вона не визначила розміру шкоди і вимагала повернення будинку, якого її позбавили.

4. Оскільки питання про застосування статті 41 Конвенції (995_004) стосовно відшкодування матеріальної шкоди не було готове до вирішення, Суд відклав його і запропонував Урядові та компанії-заявнику подати впродовж шести місяців письмові зауваження з цього питання і, зокрема, в разі досягнення угоди між сторонами повідомити про це Суд (пункт 66 мотивувальної та пункт 4 резолютивної частини рішення щодо суті).

5. Строк, встановлений для досягнення сторонами угоди, минув, але такої угоди укладено не було. І компанія-заявник, і Уряд надали свої зауваження щодо застосування статті 41 Конвенції (995_004).

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. Події, що мали місце до ухвалення рішення щодо суті

6. 31 жовтня 2001 року Фонд державного майна України повідомив компанію-заявника про те, що він не може надалі залишатися акціонером цієї компанії, оскільки постановою від 15 лютого 2001 року Пленум Вищого арбітражного суду визнав недійсним акт передання будинку від Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" до компанії-заявника як внеску в оплату за придбані Фондом акції (див. рішення щодо суті, пункт 15).

7. Згодом кілька інших акціонерів, включаючи державне підприємство "Укрресурси", також повідомили компанію-заявника про вихід зі складу її акціонерів.

8. 2 листопада 2001 року на загальних зборах компанії-заявника було ухвалено рішення про виключення Фонду державного майна України, державного підприємства "Укрресурси" та ще трьох компаній зі складу акціонерів компанії-заявника. Також було вирішено анулювати акції колишніх акціонерів і скоротити акціонерний капітал компанії з 900 000 (1) до 153 000 (2) гривень.

---------------

(1) Приблизно 185 406 євро.

(2) Приблизно 31 519 євро.

9. За інформацією компанії-заявника значне скорочення акціонерного капіталу та відсутність можливості експлуатації будинку стримувало її діяльність і призвело до її припинення з травня 2004 року.

10. 30 вересня 2006 року експерти на замовлення компанії-заявника визначили, що ринкова вартість будинку на зазначену дату становить 7 331 425,20 гривень (3).

---------------

(3) Приблизно 1 098 020 євро.

2. Події, що мали місце після ухвалення рішення щодо суті

11. 31 серпня 2008 року двоє інших експертів на замовлення компанії-заявника для оцінки ринкової вартості будинку оглянули його ззовні, оскільки їм відмовили в дозволі ввійти в приміщення. 16 вересня 2008 року вони підготували ґрунтовний висновок, у якому вартість будинку оцінили в розмірі 12 711 000 гривень (4), врахувавши його фактичний стан, місцезнаходження, існуючі можливості отримання прибутків за рахунок його використання, а також ринкову вартість аналогічних видів майна. Вони також зазначили, що принаймні з 1998 року будинок не перебував у експлуатації, а, отже, потребує повної реконструкції.

---------------

(4) Приблизно 1 815 430 євро.

12. 22 вересня 2008 року Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (державна установа, що здійснює реєстрацію нерухомого майна) підготувало на замовлення компанії-заявника експертний висновок, згідно з яким ринкова вартість будинку станом на 27 лютого 2001 року становила 1 656 999 гривень (5), також було вказано, що з 1998 року ремонт чи реконструкція будинку не проводились.

---------------

(5) Приблизно 334 696 євро.

13. 24 вересня 2008 року облікову документацію компанії-заявника перевірив експерт, який зазначив, зокрема, що балансова вартість будинку станом на 1 січня 2001 року становила 163 371,91 гривні (6), що за період з 1 травня 1997 року до 1 січня 2001 року компанія-заявник витратила 137 451,22 гривні (7) на ремонт будинку, а витрати на оренду офісу за період з 15 лютого до 1 квітня 2001 року становили 1621,55 гривні (8). Експерт також розрахував, як мала бути скоригована вартість будинку, зазначена у висновку від 22 вересня 2008 року, з урахуванням інфляції. Скоригована таким чином вартість будинку станом на 1 вересня 2008 року становила 3 431 452,53 гривні (9).

---------------

(6) Приблизно 31 909 євро.

(7) Приблизно 26 846 євро.

(8) Приблизно 317 євро.

(9) Приблизно 490 056 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідні положення Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) від 19 вересня 1991 року (в редакції, чинній на час подій у справі) передбачали:

Стаття 33 Оплата акцій (1576-12)

"Акціонер у строки [встановлені установчими зборами], але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

У разі несплати у встановлений строк акціонер... сплачує... 10 відсотків річних від суми простроченого платежу.

При несплаті протягом 3 місяців [після встановленого строку платежу] акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства".

ЩОДО ПРАВА

15. Стаття 41 Конвенції (995_004) передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Матеріальна шкода

1. Аргументи сторін

a) Компанія-заявник

16. Посилаючись на принцип restitutio i№ i№tegrum, компанія-заявник вимагала повернення їй будинку, якого її незаконно позбавили. У разі якщо така реституція з будь-яких причин неможлива, компанія-заявник вимагала відповідної компенсації з урахуванням ринкової вартості майна, яка згідно з висновком, підготовленим 31 серпня 2008 року експертом на замовлення компанії-заявника, була оцінена в 1 775 878,81 євро.

17. Не відмовляючись від своєї вимоги щодо згаданої вище реституції, компанія-заявник заявила, що у разі якщо при оцінці розміру матеріальної шкоди Суд враховуватиме дату втрати нею права власності на будинок (тобто 15 лютого 2001 року), розмір такої компенсації має становити 612 070,39 євро. Цю суму компанія-заявник обчислила, додавши ринкову вартість будинку на зазначену дату з урахуванням інфляції (584 890,39 євро) до вартості витрат на ремонт і модернізацію будинку, які проводилися за рахунок компанії-заявника (26 841,07 євро), та до суми, сплаченої компанією-заявником за оренду офісу в період з 15 лютого до 1 квітня 2001 року (328,98 євро).

18. За інформацією компанії-заявника ці розрахунки ґрунтуються на даних, наведених у висновках, підготовлених експертами на її замовлення (див. пункти 10-13 вище).

b) Уряд

19. Уряд стверджував, що наслідок порушення прав компанії-заявника, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції (995_004) та статтею 1 Першого протоколу (994_535), мав місце в зв'язку з тим, що один з її акціонерів, Фонд державного майна України, не сплатив заявнику вартість своїх акцій (вартість яких становила 71 542 американських доларів (1)) шляхом передання в статутний фонд правовий титул на будинок, про який ідеться. У цьому зв'язку Уряд стверджував, що згідно з положеннями свого статуту, а також відповідно до статті 33 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) від 19 вересня 1991 року компанія-заявник має право вимагати відшкодування шкоди (включаючи будь-які фактичні збитки та втрату прибутків), понесеної внаслідок невиконання акціонером своїх зобов'язань. Оскільки компанія-заявник не скористалася такою можливістю на національному рівні, вона не вичерпала національних засобів юридичного захисту щодо своєї вимоги відшкодування матеріальної шкоди, а отже, справедлива сатисфакція у зв'язку з цим не може бути присуджена.

---------------

(1) Приблизно 61 310 євро.

20. Уряд також заявив, що з наведених вище причин передання компанії-заявнику правового титулу на будинок неможливе. Нарешті, Уряд пропонував вважати, що визнання порушення у справі компанії-заявника є достатньою справедливою сатисфакцією.

2. Оцінка Суду

a) Загальні принципи

21. Як Суд уже неодноразово зазначав, рішення, яким Суд визнає наявність у справі порушення, покладає на державу-відповідача юридичний обов'язок припинити порушення і забезпечити відшкодування завданої шкоди, щоб, наскільки це можливо, відновити ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), [GC], № 31107/96, п. 32, ECHR 2000-XI, та рішення у справі "Ґуїзо-Ґаллізай проти Італії" (Guiso-Gallisay v. Italy) (справедлива сатисфакція), [GC], № 58858/00, п. 90, від 22 грудня 2009 року). Договірні держави, які є сторонами у справі, в принципі, вільні у виборі засобів, за допомогою яких вони забезпечуватимуть виконання рішення, яким Суд констатував порушення у справі. Така дискреція щодо способу виконання рішення відображає принцип свободи вибору, якою Договірні держави користуються при виконанні свого першочергового обов'язку за Конвенцією (995_004) - забезпечити гарантовані нею права і свободи (стаття 1). Якщо з огляду на характер порушення існує можливість restitutio i№ i№tegrum, саме держава, яку визнано такою, що несе відповідальність за це порушення, зобов'язана її забезпечити, оскільки Суд не має ані відповідного повноваження, ані практичних можливостей для цього. Однак, якщо національне законодавство відповідної держави не передбачає можливості відшкодування наслідків порушення або передбачає лише часткове їх відшкодування, Суд згідно зі статтею 41 має повноваження надати потерпілій стороні таку сатисфакцію, яка виявляється доцільною.

22. Для того, щоб визначити розмір справедливої сатисфакції, Суд враховує специфічні особливості кожної справи, з огляду на які він може дійти висновку, що присуд має бути меншим, ніж вартість фактичної шкоди чи понесених витрат, або що його взагалі не має бути. У цьому зв'язку Суд повторює, що у справах про відібрання державою майна відмінність між "законним" і "незаконним" позбавленням майна є надзвичайно суттєвою для оцінки вимог про відшкодування матеріальної шкоди (див., mutatis muta№dis, рішення у справі "Скордіно проти Італії (№ 1)" (Scordi№o v. Italy (№o. 1), [GC], № 36813/97, п. 255-256, ECHR 2006-V, і згадане вище рішення у справі "Ґуїзо-Ґаллізай проти Італії", п. 91-95).

b. Застосування цих принципів у справі, що розглядається

23. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зазначає, що вимоги компанії-заявника про відшкодування матеріальної шкоди висунуто у зв'язку з позбавленням її майна - заходом, який було визнано таким, що становить порушення статті 1 Першого протоколу (994_535) (див. пункти 60-61 рішення щодо суті). Національна судова практика, на яку послався Уряд, не стосується справ про позбавлення майна, і Уряд не продемонстрував, що така практика відкриває розумну перспективу отримання відшкодування, хоча б часткового, наслідків порушення прав компанії-заявника. Крім того, Суд не поділяє думки Уряду про те, що шкода, завдана компанії-заявнику, може бути адекватно відшкодована самим лише висновком Суду про наявність у справі порушення Конвенції (995_004). Отже, Суд визначить справедливу сатисфакцію у цій справі.

24. У цьому зв'язку Суд зазначає, що причиною виявленого порушення статті 1 Першого протоколу (994_535) була відсутність компенсації за таке втручання в майнові права компанії-заявника, а не незаконне відібрання її майна, як це стверджує компанія-заявник (див. пункти 52, 60, і 61 рішення щодо суті).

25. Хоча ця справа включає питання про недотримання національними судами вимоги юридичної визначеності за пунктом 1 статті 6 Конвенції (995_004), вона відрізняється від переважної більшості справ, у яких Суд констатував наявність порушення Конвенції у зв'язку зі скасуванням остаточних і обов'язкових для виконання рішень (див., наприклад, рішення у справах "Агротехсервіс проти України" (980_435) (Agrotehservis v. Ukrai№e), № 62608/00, від 5 липня 2005 року, і "Тимотієвич проти України" (980_439) (Timotiyevich v. Ukrai№e), № 63158/00, від 8 листопада 2005 року). У справі, що розглядається, рішення національних судів, скасування якого Суд визнав таким, що суперечить принципу юридичної визначеності, прямо не передбачало передання чи визнання майнових прав компанії-заявника. Ключовим у справі було вирішення спору між центральними і місцевими органами влади щодо правового титулу на будинок і, як наслідок, вирішення питання законності передання такого титулу державним підприємством до статутного фонду компанії-заявника.

26. З огляду на викладене вище, у цій справі Суд не вважає відповідним підхід, спрямований на повне усунення наслідків оскаржуваного втручання, який він зазвичай застосовує при визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди у справах res judicata (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Тимотієвич проти України" (980_439), п. 45, а також рішення у справах "Кондрашова проти Росії" (Ko№drashova v. Russia), № 75473/01, п. 36, від 16 листопада 2006 року, і "Сітков проти Росії" (Sitkov v. Russia), № 55531/00, п. 49-52, від 18 січня 2007 року).

27. Суд вважає, що допущене у цій справі втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу, можна порівняти з "особливим різновидом експропріації", адекватна компенсація за яку має відповідати ринковій вартості майна на момент його експропріації (див. згадане вище рішення у справі "Скордіно проти Італії" (№ 1), п. 256-258), і не покривати ніяких інших збитків, пов'язаних, наприклад, з інфляцією чи ремонтними роботами.

28. Таким чином, беручи до уваги наданий компанією заявника розрахунок, який підготовлено 22 вересня 2008 року спеціалізованою державною установою (див. пункт 12 вище) та точність якого Уряд не заперечував, Суд присуджує компанії-заявнику 334 696 євро як відшкодування матеріальної шкоди.

B. Судові та інші витрати

29. Компанія-заявник вимагала 55 700 гривень (1) на відшкодування витрат на юридичні послуги і 227,70 гривні (2) на відшкодування поштових витрат, понесених під час провадження у Суді після винесення рішення щодо суті. Вона також вимагала відшкодування витрат на загальну суму 60 020 гривень (3), які вона понесла у зв'язку з оплатою експертиз у цій справі (див. пункти 10-13 вище). Ця сума включає витрати, пов'язані з оцінкою будинку державною установою у вересні 2008 року (20 000 гривень (4)).

---------------

(1) Приблизно 7617 євро.

(2) Приблизно 31 євро.

(3) Приблизно 8208 євро.

(4) Приблизно 2735 євро.

30. Компанія-заявник надала копії квитанцій на підтвердження факту сплати нею послуг державної установи та на підтвердження поштових витрат. Щодо витрат на юридичні послуги компанія-заявник надала довідку юридичної фірми, яку вона найняла для представництва своїх інтересів під час розгляду справи в Суді. Згідно з довідкою троє штатних фахівців фірми (старший юрист, юрист і помічник юриста) працювали з матеріалами цієї справи загалом 76 годин при погодинній ставці від 1500 гривень (5) (старший юрист) до 300 гривень (6) (помічник юриста). Їхня робота полягала в проведенні аналізу матеріалів справи та підготовці письмових зауважень у відповідь на запит Суду стосовно питання про справедливу сатисфакцію у справі.

---------------

(5) Приблизно 205 євро.

(6) Приблизно 41 євро.

31. Згідно з практикою Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і необхідними, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявні документи та зазначені вище критерії, Суд вважає за доцільне присудити заявнику відшкодування в сумі 4800 євро, що включає, окрім загальної суми витрат на юридичні послуги, суму витрат на оцінювання будинку, яке проводилося державною установою у вересні 2008 року, та суму поштових витрат.

C. Пеня

32. Суд вважає, що пеня в разі несвоєчасної виплати має визначатися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє, що:

a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції (995_004), держава-відповідач повинна виплатити заявникові 334 696 (триста тридцять чотири тисячі шістсот дев'яносто шість) євро як відшкодування матеріальної шкоди та 4800 (чотири тисячі вісімсот) євро як відшкодування судових витрат з урахуванням будь-якого податку в разі стягнення його із сум, присуджених компанії-заявнику, та за умови конвертування цих сум у національну валюту держави-відповідача за курсом, чинним на день здійснення платежу;

b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на названу вище суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період невиплати, плюс три відсоткові пункти.

2. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 20 травня 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду (980_067).

Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН

Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК

Інформація про документ
ПІБ судді:
Лоренцен П.