Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Справа Нафтова компанія «ЮКОС» проти Російської Федерації
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

Неофіційний переклад

 

КОЛИШНЯ ПЕРША СЕКЦІЯ

(Заява № 14902/04)

«Нафтова компанія «ЮКОС» проти Російської Федерації»

РІШЕННЯ

Це рішення було виправлено 17 січня 2012 року відповідно до Правила 81 Регламенту Суду.

СТРАСБУРГ

Судове рішення від 20 вересня 2011 р.

ОСТАТОЧНЕ

08/03/2012

Це рішення стало остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі «ВАТ «Нафтова Компанія «ЮКОС» проти Російської Федерації»

Європейський Суд з прав людини (Перша Секція), засідаючи Палатою у складі:

Христоса Розакіса, Голови

Ніни Вайич,

Ханлара Гаждієва,

Діна Шпільмана,

Сверре Еріка Йебенса,

Джиорджо Малінверні, суддей,

Андрія Бушева, ad hoc,

а також за участі Сорена Нільсена, Секретаря Секції Суду, за зачиненими дверима 24 червня 2011 р., постановив наступне рішення, яке було прийняте того дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було порушено за заявою (№ 14902/04), поданою 23 квітня 2004 р. до Європейського Суду з прав людини (далі –Суд) проти Російської Федерації «ВАТ «Нафтовою Компанією «ЮКОС» (далі – компанія-заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Заявника представляв П. Гарднер, практикуючий адвокат в Лондоні. Уряд Російської Федерації (далі – Уряд) спочатку представляли П. Лаптєв і В. Мілінчук, колишні Уповноважені з прав людини при Європейському Суді, а згодом– представник, пан Г. О. Матюшкін.

3. Рішенням від 29 січня 2009 р. Суд визнав скаргу частково прийнятною.

4. Заявник і Уряд Російської Федерації далі надали письмові пояснення (Правило 59 § 1).

5. Слухання відбувалося публічно у Палаці прав людини в Страсбурзі 4 березня 2010 р. (Правило 59 § 3).

Перед Судом постали:

(а) від імені Уряду Російської Федерації

Г. Матюшкін,

Довірена особа,

М. Свонстон QC,

Т. Бреннан QC,

М. Лестер,

С. Мідвінтер,

П. Райт,

Х. Іванян,

В. Старженетский,

Н. Елліна,

О. Юрченко,

І. Коганова,

Д. Обискалова,

Г. Абатуров,

В. Уткіна,

О. Овчар,

Т. Стручкова,

Д. Михайлов,

В. Торкановский,

Є. Філатова, Радники;

(b) від імені заявника

П. Гарднер, Адвокат.

Суд вислухав звернення П. Гарднера, Г. О. Матюшкіна і Свонстона QC, а також відповіді П. Гарднера і Свонстона QC на питання, задані сторонам.

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник, ВАТ «Нафтова Компанія «ЮКОС», було відкритим акціонерним товариством, зареєстрованим в м. Нефтеюганськ Ханти-Мансійського автономного округу відповідно до законодавства Російської Федерації. У відповідний час керуючою компанією для ВАТ НК «ЮКОС» було ТОВ «ЮКОС- Москва», зареєстроване в м. Москва.

7. Заявник був холдинговою компанією, заснованою російським Урядом у 1993 р. для того, щоб володіти і управляти багатьма автономними юридичними особами, що спеціалізуються на нафтовидобутку. Компанія повністю належала державі до 1995-1996 рр., коли через серію тендерів і аукціонів вона була приватизована.

А. Судові розгляди щодо податкових зобов'язань компанії-заявника за 2000 рік:

1. Оподаткування за 2000 р.

(а) Початок податкової перевірки

8. У період з 13 листопада 2002 р. по 4 березня 2003 р., податкова інспекція м. Нефтеюганськ (далі – Податкове управління) здійснювала податкову перевірку компанії-заявника.

9. В результаті перевірки, 28 квітня 2003 р. Податкове управління склало звіт, де вказано деякі відносно незначні помилки в податковій декларації, що була подана компанією.

10. Після заперечень компанії, 9 червня 2003 р. Податкове управління прийняло рішення, в якому визнало компанію відповідальною за те, що та подала неповну декларацію щодо певних податків.

11. Рішення Податкового управління було прийнято і виконано компанією 7 липня 2003 р.

(b) Додаткова податкова перевірка

12. 8 грудня 2003 р. Міністерство з податків і зборів (далі – Міністерство), виступаючи в якості наглядового органу відповідно до статті 87 (3) Податкового кодексу, здійснило додаткову податкову перевірку компанії-заявника.

13. 29 грудня 2003 р. Міністерство склало звіт, зазначивши, що компанія-заявник мала велику заборгованість з податкових платежів за 2000 р. Докладний звіт складався з 70 сторінок і мав 284 документа у додатку. Звіт був наданий компанії-заявнику того ж дня.

14. Міністерство встановило, що у 2000 р. компанія-заявник провела свої активи через мережу 22 торговельних компаній, зареєстрованих в різних областях Росії з низькими податками (Республіка Мордовія, місто Саров в Нижньогородській області, Республіка Калмикія, місто Трьохгорний в Челябінській області, місто Лісний в Свердловській області та Евенкійський Автономний Округ). Більшість цих юридичних осіб були представлені як повністю незалежні від заявника, тобто ті, що не належали їм і управлялися третіми особами, хоча їх єдина діяльність полягала у виконанні доручення компанії-заявника щодо закупівлі сирої нафти від імені власних філій компанії з виробництва нафти, а також для надання її на продаж на внутрішньодержавному ринку і за кордон, або спочатку передача її до власних нафтопереробних заводів компанії, а потім власне продаж. Не було ніяких фактичних готівкових угод між компанією-заявником та її нафтопереробними філіями, філіями виробництва нафти і торговими юридичними особами, замість цього використовувалися власні прості векселі компанії та взаємокомпенсація. Всі гроші, накопичені таким чином від продажів, були передані однобічно «Фонду фінансової підтримки виробничого розвитку ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС», комерційному підприємству, що засноване, належить і управляється компанією-заявником. З тих пір компанія брала участь у всіх операціях торгових компаній, але діяла як представник компанії і ніколи як власник товарів, вироблених і оброблених його власними філіями, і так як компенсація, виплачена торговими фірмами за послуги, була незначною, реальний товарообіг компанії-заявника ніколи не відображався в жодних податкових документах і, отже, ні в яких податкових деклараціях. Крім того, більшість торгових компаній були фіктивними, оскільки їх фактично не існувало і вони не працювали за місцем реєстрації. Крім того, у них не було ніяких активів і власних співробітників.

15. Міністерству вдалося з'ясувати серед іншого:

(а) фактичний рух проданої нафти відбувався від місць виробництва компанії-заявника до місць власної обробки або складів;

(b) компанія-заявник розміщала товари у митний режим експорту, хоча товари формально належали і продавалися фіктивними компаніями;

(c) за допомогою різних методів, компанія-заявник побічно встановила у відповідний час de-facto контроль і приналежність фіктивних юридичних компаній;

(d) всі бухгалтерські операції здійснювалися тими самими двома юридичними особами, ТОВ «ЮКОС» ФБС і ТОВ «ЮКОС» Інвест, обидві залежні або належали компанії-заявнику;

(e) мережею фіктивних компаній офіційно керувало ТОВ «ЮКОС» РМ, вся офіційна кореспонденція, включаючи податкові документи, надсилалися з поштової адреси ТОВ «ЮКОС-Москва», керуючого дочірнього підприємства компанії-заявника;

(f) фіктивні компанії та дочірні підприємства компанії-заявника вступали в угоди зі зниженими цінами з метою скорочення податкової основи їх дій;

(g) всі доходи, отримані фіктивними компаніями, були після того передані компанії-заявнику в односторонньому порядку;

(h) заяви власників і директорів торгових компаній, які визнали, що підписували документи з представниками компанії-заявника, і що ніколи не здійснювали незалежної діяльності від імені компаній, знайшли своє підтвердження;

(i) і, нарешті, фіктивні компанії отримали податкові пільги незаконно.

16. Враховуючи вищезазначене, Міністерство вирішило, що діяльність фіктивних компаній служила задля прикриття реальної комерційної діяльності компанії-заявника, угоди цих компаній були фальшивими, а також, саме компанія-заявник, а не фіктивні юридичні особи, проводили операції і ставали власниками проданих товарів. Зважаючи на викладене вище, оскільки ні фіктивні юридичні особи, ні компанія-заявник не були звільнені від сплати податків, звіт завершився тим, що компанія, діючи недобросовісно, була не в змозі належним чином відтворити ці операції у своїх податкових деклараціях, таким чином, ухилялася від сплати податку на додану вартість (ПДВ), податку з користувачів автодоріг, податку на майно юридичної особи, податку на утримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери, податку на реалізацію пально-мастильних матеріалів і податку на прибуток.

17. У звіті також було чітко зазначено, що податкові органи вимагають, щоб компанія-заявник сприяла у проведенні відповідних податкових перевірок в кількох важливих дочірніх підприємствах. П'ять із яких відмовилися виконувати умову, чотири були не в змозі відповісти, в той час як дві юридичні особи представили неповні пакети документів. Також було визначено, що під час виїзної перевірки компанія-заявник не змогла надати документи щодо транспортування нафти, які вимагало Міністерство.

18. У звіті були посилання, серед іншого, на статті 7 (3), 38, 39 (1) і 41 Податкового кодексу, статті 3 Федерального закону (ФЗ) № 1992-1 Російської Федерації (РФ) від 6 грудня 1991 року «Про податок на додану вартість», статті 4 і 5 (2) ФЗ № 1759-1 РФ від 18 грудня 1991 р. «Про дорожні фонди в Російській Федерації», статті 21 («Ч») ФЗ № 2118-1 РФ від 27 грудня 1991 року «Про основи податкової системи в Російській Федерації», стаття 209 (1-2) Цивільного кодексу, статті 2 ФЗ № 2116 -1 від 27 грудня 1991 р. «Про податок на прибуток підприємств і організацій», рішення № 138-0 Конституційного Суду Росії від 25 липня 2001 р. та статті 56 Податкового кодексу.

19. 12 січня 2004 р. компанія-заявник надала на тридцяти аркушах докладні заперечення до  звіту. Компанія зазначила, що за короткий період часу вона привласнила три з двадцяти двох організацій, згаданих у звіті, і заперечувала будь-яку причетність до власності та управління інших дев'ятнадцяти компаній. Компанія відстоювала свою позицію про непричетність до досліджуваних компаній під час судових розглядів.

20. Під час зустрічі між представниками Міністерства і компанії 27 січня 2004 р., адвокату компанії-заявника була надана можливість в усній формі викласти свої аргументи проти цього звіту.

21. Розглянувши заперечення компанії, 14 квітня 2004 р. Міністерство прийняло рішення, яке встановлює, що  компанія-заявник мала значну заборгованість з податкових платежів за 2000 рік. Оскільки компанія-заявник не відобразила належним чином вищезазначені операції у своїх податкових деклараціях і не сплатила відповідні податки, згідно зі статтею 122 (3) Податкового кодексу, Міністерство встановило, що компанія занизила відомості про свої податкові зобов'язання за 2000 р. і вимагає, щоб компанія сплатила суму несплачених податків у розмірі 47 989 241 953 російських рублів (приблизно 1 394 748 234 євро) , 32 190 599 501.40 російських рублів (приблизно 935 580 142 євро) пеню за процентною ставкою при простроченні платежів  19 195 696 780 російських рублів у вигляді 40%-го штрафу (приблизно 557 899 293 євро), всього 99 375 538 234.40 російських рублів (приблизно 2 888 227 669 євро). Аргументи, що містяться в рішенні, були ідентичні аргументам звіту від 29 грудня 2003 р. Крім того, в рішенні містилися докладні відповіді на кожен з контрдоказів, представлених компанією в її спростуваннях від 12 січня 2004 р.

22. Рішення було представлено компанії-заявнику 15 квітня 2004 р.

23. Компанії надали термін до 16 квітня 2004 р., щоб вона добровільно сплатила належну суму.

24. Компанія-заявник стверджувала про своє бажання отримати від Міністерства роз'яснень щодо звіту від 29 грудня 2003 р., але Міністерство не задовільнило цю вимогу.

(с) Ініціювання Міністерством судових розглядів

25. Згідно з правилом, за яким не потрібно чекати кінця наданого терміну, якщо існує доказ того, що спір між податковим органом та платником податку був невирішений, Міністерство має право не чекати до 16 квітня 2004 р.

26. 14 квітня 2004 р. Міністерство звернулося до Арбітражного суду Москви («Міський суд») і клопотало про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на активи компанії-заявника.

27. Постановою від 15 квітня 2004 р. Міський суд порушив провадження у справі і задовольнив клопотання Міністерства про виконання позову, заборонивши компанії-заявнику розпоряджатися деякими із своїх активів до завершення справи. Судова заборона не стосувалася товарів, вироблених компанією, і проведених операцій за готівковий розрахунок.

28. Тією ж самою постановою суд встановив дату попереднього слухання на 7 травня 2004 р. і зобов'язав компанію-заявника задовольнити вимоги Міністерства.

29. 23 квітня 2004 р. компанія-заявник подала клопотання, у якому стверджувала про те, що Міський суд не належить до територіальної підсудності суду і просила, щоб справу було направлено до суду м. Нефтеюганська, де компанія була зареєстрована.

30. 6 травня 2004 р. Міністерство подало клопотання про залучення ТОВ «ЮКОС-Москва» в якості третьої особи на стороні відповідача.

(d) Слухання від 7 травня 2004 р.

31. Під час слухання Міський суд розглянув і відхилив клопотання компанії-заявника від 23 квітня 2004 р. Враховуючи той факт, що компанією-заявником керував їх власний філіал ТОВ «ЮКОС-Москва», зареєстрований  у м. Москва, суд встановив, що головне управління компанії-заявника знаходилося в м. Москва, а не в м. Нефтеюганськ. З огляду на наведене, Міський суд визначив, що у нього є повноваження вести цю справу.

32. 17 травня 2004 р. компанія-заявник оскаржила дану постанову в Арбітражному суді апеляційної інстанції. Апеляційна скарга була розглянута, а за результатами, у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено 3 червня 2004 р.

33. Міський суд розглянув і задовольнив клопотання Міністерства від 6 травня 2004 р. про притягнення ТОВ «ЮКОС-Москва» в ролі третьої особи на стороні відповідача і відклав слухання до 14 травня 2004 р.

34. На слуханні від 7 травня 2004 р. компанія-заявник подала окрему скаргу до Міського суду щодо оподаткування від 14 квітня 2004 р., прагнучи визнати рішення про притягнення до податкової відповідальності незаконним. Заява була представлена на 42 аркушах і мала 22 додаткових документа у додатку. Ця заява була розглянута окремо і відхилена як необґрунтована Міським судом 27 серпня 2004 р. Рішення від 27 серпня 2004 р. було залишено без змін в апеляційному порядку 23 листопада 2004 р. 30 грудня 2005 р. Окружний суд підтримав рішення судів нижчих інстанцій.

(e) Слухання від 14 травня 2004 р.

35. Тим часом справа щодо оподаткування тривала. 14 травня 2004 р. Міський суд відхилив вимогу заявника про відкладення слухання, виявивши, що зустрічна вимога компанії-заявника не вимагала такої відстрочки слухань щодо дії Міністерства.

36. ТОВ «ЮКОС-Москва» також клопотало про відкладення слухання, оскільки не було готове брати участь у судових розглядах

37. Дане клопотання було відхилено судом як необґрунтоване того ж дня.

38. На слуханні компанії-відповідачі також вимагали від Міського суду змінити їх процесуальний статус по відношенню до зацікавлених сторін.

39. Суд відхилив цю вимогу, але наклопотання компанії-заявника від 15 квітня 2004 року, висунув відповідну вимогу- щодо розкриття доказів Міністерством. Клопотання компанії містило довгий список певних документів, які, як стверджувалося, - мали бути у розпорядженні Міністерства.

40. Суд вирішив, що справу буде розглянуто по суті 21 травня 2004 р.

41. 17 травня 2004 р. компанію викликали до Міністерства для вивчення доказів справи. Два адвоката компанії прийшли в Міністерство 18 травня, і ще чотири адвокати продовжили вивчення 19 травня 2004 р.

42. Згідно з твердженнями компанії-заявника, додатковий матеріал, що лежить в основі справи, був спочатку наданий компанії 17 травня 2004 р., Міністерство надало приблизно 24 000 сторінок документів. 18 травня 2004 р. Міністерство, нібито, повідомило про ще 45 000 сторінок, і ще 2 000 сторінок – напередодні слухання у Міському суді, тобто 20 травня 2004 р.

43. Ґрунтуючись на звіті від 18 травня 2008 р., складеного і підписаного С. Пепеляєвим і Є. Алєйніковою (Представник Міністерства А. Бондарєв імовірно відмовився підписати його), компанія-заявник стверджувала, що ці документи були представлені нерозбірливим способом, сторінки не були пронумеровані, документи були поміщені в дев'ятнадцять пластмасових ящиків у вигляді несортованої купи (десять з яких містили шість тисяч сторінок кожен, а дев'ять інших містили приблизно по чотири тисячі сторінок кожен). Всі документи розмістили в кімнаті розміром три на чотири квадратних метри з двома стільцями та столом. Не було надано туалетних кімнат або кімнат відпочинку.

44. Згідно Уряду Російської Федерації, розглянуті документи (42 269 сторінок, а не 45 000 сторінок як стверджував заявник, надано 18 травня 2004 р., і ще 1 292, а не 2 000 сторінок, як стверджувалося, надані 20 травня 2004 р.) були добре відомі компанії-заявнику; крім того, в них містилися бухгалтерські та юридичні документи до початку слухань. Документи, імовірно, відображали відносини між компанією-заявником та її мережею фіктивних юридичних осіб, а також управління і бухгалтерські дії вищезгаданих юридичних осіб, які проводилися компанією-заявником в будівлі виконавчого органу ТОВ «ЮКОС-Москва», розташованого в м. Москва. Всі документи були перераховані в документах Міністерства від 17 травня 2004 р. й  представлені на вимогу суду щодо розкриття доказів.

45. Уряд Російської Федерації також стверджував, що адвокати компанії-заявника могли вивчити докази в суді і в Міністерстві протягом травня, червня і липня 2004 р.

(f) Судове рішення першої інстанції

46. Слухання по суті справи почалися 21 травня і тривали до 26 травня 2004 р. З'ясувалося, що компанія-заявник постійно клопотала про відкладення судових розглядів, посилаючись, серед іншого, на брак часу вивчити справу.

47. Уряд Російської Федерації стверджував, що перший день слухань, 21 травня 2004 р., був присвячений  розгляду різних клопотань, поданих компанією-заявником та ТОВ «ЮКОС-Москва». 24 травня 2004 р. після слухань подальших клопотань ТОВ «ЮКОС-Москва», суд перейшов до розгляду доказів. До того ж, Міністерство з податків і зборів пояснило докази, представлені суду. Під час розгляду доказів, яке тривало до 25 травня 2004 р., представники компанії-заявника могли поставити питання, а відповідачі надати пояснення. Згідно Уряду Російської Федерації,  у компанії-заявника не було можливості ознайомитися з певним документом, на який Міністерство хотіло посилатися, у зв'язку з цим суд відмовив-долучити даний документ до матеріалів справи. 26 травня 2004 р. компанії-заявнику була надана можливість пояснити дані обставини та надати додаткові докази. Замість цього, компанія-заявник адресувала питання до Міністерства. Компанія-заявник завершила слухання першої інстанції по даній справі з більш ніж тригодинними судовими дебатами, в той час як Міністерство обмежило свої дебати короткими посиланнями на звіт податкової перевірки, рішення від 14 квітня 2004 р., а також позовну заяву.

48. 26 травня 2004 р., наприкінці слухань, Арбітражний суд виніс рішення, в якому здебільшого дійшов до тих же самих результатів та висновків, що і Міністерство в рішенні від 14 квітня 2004 р. Підтвердивши фактичні результати вищезазначеного рішення від 14 квітня 2004 р. щодо відносин і угод між фіктивними компаніями і компанією-заявником стосовно різних частин доказів, включаючи заяви номінальних власників торгових компаній, які визнають їх істинний характер відносин з компанією-заявником, суд розмірковував наступним чином:

«Відповідно до статті 3 Федерального закону № 1992-1 Російської Федерації (РФ) від 6 грудня 1991 року «Про податок на додану вартість», статей 4 та 5 (2) ФЗ № 1759-1 РФ від 18 грудня 1991 р. «Про дорожні фонди в Російській Федерації», статті 21 («Ч») ФЗ № 2118-1 РФ від 27 грудня 1991 року «Про основи податкової системи в Російській Федерації», реалізація товарів (робіт і послуг) призводить до зобов'язання сплачувати податок на додану вартість (ПДВ), податок за користування автострадою, податок на продаж нафти і нафтопродуктів і податок на утримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери.

Згідно з пунктом 1 статті 38 Податкового кодексу, об'єкт оподаткування – реалізація товарів (робіт, послуг), майно, прибуток, дохід, витрати або інші обставини, що мають вартісну, кількісну чи фізичну характеристику, з наявністю якого законодавство про податки і збори пов'язує виникнення у платника податків обов'язку, пов'язаного зі сплатою податку.

Згідно з пунктом 1 статті 39 Податкового кодексу, реалізацією визнається перехід права власності на товари. Згідно з підпунктами 1 та 2 статті 209 Цивільного кодексу (беручи до уваги статтю 11 Податкового кодексу), власником товарів є особа, якій належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, тобто власник має право на свій розсуд вчиняти щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам і не порушують права та інтереси інших осіб, що охороняються законом.

Суд встановив, що власником нафти, проданої відповідно до контрактів, укладених з організаціями, зареєстрованими на територіях з низькими податками, було ВАТ «ЮКОС». На основі доказів відповідачів про незаконність використання поняття «фактичний власник» на підставі статті 10 (3) і статті 8 (1) частини 3 Цивільного кодексу виникло припущення щодо добросовісності з боку сторін, залучених в цивільно-правові угоди, а отже, осіб, зазначених  як власників у відповідних договорах, які повинні розцінюватися як власники, було необґрунтованим, оскільки прав володіння, користування і розпорядження нафтою і нафтопродуктами  ці організації не мали.

Тому, ВАТ «НК «ЮКОС» діяло відповідно до зобов'язань сплачувати [податки], проте це зобов'язання не було виконано вчасно.

Стаття 41 Податкового кодексу визначає дохід як економічну вигоду в грошовій або натуральній формі, що враховується в разі можливості її оцінки у тій мірі, в якій таку вигоду можна оцінити. Відповідно до статті 2, пунктів 1 і 2 ФЗ № 2116-1 РФ від 27 грудня 1991 року «Про податок на прибуток підприємств і організацій», що діяв на той час, об'єктом оподаткування є валовий прибуток підприємства, зменшений (збільшений) відповідно до положень, передбачених цією статтею. Валовий прибуток являє собою суму прибутку (збитку) від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів (включаючи земельні ділянки), іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. Як випливає зі справи, економічний прибуток від продажу нафти і нафтопродуктів був отриманий ВАТ «НК «ЮКОС», зобов'язання про виконання виплати податків на прибуток було покладено на компанію-заявника.

У статті 2 ФЗ № 2030-1 РФ від 13 грудня 1991 р. «Про податок на майно підприємств» говориться, що податком обкладаються основні засоби, нематеріальні активи, запаси і витрати, що знаходяться на балансі платника. З цього випливає, що зобов'язання сплачувати податок на майно було покладено на власника, який був юридично відповідальний за відображення основних засобів, нематеріальних активів, запасів і витрат, що перебували на балансі платника. Як випливає з матеріалів справи, ВАТ «НК «ЮКОС» діяло відповідно до такого зобов'язання, і платник податків діяв відповідно до зобов'язання сплатити податок на майно.

Суд не прийняв до уваги доводи відповідача, про те, що податкові органи не мали повноважень обкладати податком ВАТ «НК «ЮКОС» щодо грошових коштів, отриманих іншими організаціями. Повноваження податкових органів для порушення судових розглядів щодо забезпечення гарантій сплати податків до бюджету при недобросовісності платників податків встановлені рішенням№ 138-O Конституційного суду Російської Федерації від 25 липня 2001 р. Водночас недобросовісність платника податків ВАТ «НК «ЮКОС» і той факт, що прибуток від операцій продажу нафти і нафтопродуктів був проведений ВАТ «НК «ЮКОС», підтверджені матеріалами справи.

Суд також встановив, що застосування податкових пільг організаціями, які залежали від ВАТ «НК «ЮКОС» і брали участь у схемі ухилення від сплати податків, використовуваною цією компанією, було незаконним.

Відповідно до статті 56 Податкового кодексу, пільгами зі сплати податків і зборів визнаються надані переваги окремим категоріям платників податків та платників зборів, передбачені законодавством про податки і збори, в порівнянні з іншими платниками податків або платниками зборів, включаючи можливість не сплачувати податок чи збір або сплачувати їх у меншому розмірі.

Суд вважає, що платники податків повинні використовувати добросовісно своє право на такі пільги.

Тим часом з матеріалів справи стає очевидно, що платники податків [що розглядаються] використовували недобросовісно своє право.

Юридичні особи, зареєстровані на території Республіки Мордовія (ТОВ «Ю-Мордовія», ЗАТ «Юкос-М», ВАТ «Альта-Трейд», ТОВ «Ратмір», ТОВ «Марс XXII») використали пільги, які регулюються Законом Республіки Мордовія № 9-z від 9 березня 1999 року «Про умови ефективного використання соціально-економічного потенціалу Республіки Мордовія», передбачає спеціальну процедуру оподаткування для юридичних осіб, з метою створення вигідних умов залучення капіталу на територію Республіки Мордовія, розвиваючи ринок цінних паперів і створюючи додаткові робочі місця. Відповідно до статті 2 цього Закону, спеціальна процедура оподаткування застосовується щодо юридичних осіб (включаючи іноземні юридичні компанії, які працюють через постійні представництва, засновані на території Республіки Мордовія), у відношенні організацій, створених після набрання чинності цього Закону (за винятком організацій, що здійснюють лізингову діяльність, банків та інших кредитних організацій), діяльність яких відповідає одній з таких умов: здійснення експортних операцій, щоквартальна виручка від яких становить не менше 15 відсотків від виручки організації; оптова торгівля паливом, мастильними матеріалами та іншими матеріалами, що містять вуглеводень, щоквартальний обсяг виручки від реалізації яких складає не менше 70 відсотків від загального обсягу виручки організації; інші умови, перераховані в даному Законі. Згідно зі статтями 3 і 4 Закону, Уряд Республіки Мордовія прийняв резолюцію щодо застосування спеціальної процедури оподаткування стосовно згаданих юридичних осіб , отже, встановлюються наступні податкові ставки: за курсом 0 % стосовно податку на прибуток, оскільки він зараховується в республіканський і місцевий бюджети Республіки Мордовія; за курсом 0 % на податок користуванням автострадою, оскільки він зараховується до Територіального Дорожного Фонду Республіки Мордовія; і за курсом 0 % на податок на майно підприємств. Крім того, вищезазначені юридичні особи були звільнені резолюціями місцевого органу влади від сплати податку на утримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери.

Однак, спеціальна процедура оподаткування передбачена [цим Законом] з метою створення сприятливих умов для залучення капіталу на територію Республіки Мордовія, розвитку ринку цінних паперів і створення додаткових робочих місць. Юридичні особи, які користувалися даними пільгами, фактично не виконували свої обов'язки на території суб'єкта Російської Федерації, не залучали капітал і не працювали на зміцнення соціально-економічного потенціалу Республіки, а навпаки, заподіяли матеріальну шкоду, не сплачуючи податки в бюджет Республіки, місцевий бюджет і федеральний бюджет. Таким чином, використання податкових пільг стосовно цих юридичних компаній мало на меті не поліпшення економіки Республіки Мордовія, а ухилення від сплати податків на виробництво, переробку та операції щодо збуту нафти і нафтопродуктів ВАТ «НК «ЮКОС» і, як наслідок, всі ці дії були незаконними.

Юридична особа, зареєстрована на території Республіки Калмикія (ТОВ «Сибірська Транспортна Компанія»), не сплачувала податок на прибуток, податок на власність, податок на використання автостради, податок на придбання транспортних засобів та інші податки, відповідно до Закону № 12 Р-3 Республіки Калмикія від 12 березня 1999 р. «Про пільги на податки підприємствам, що інвестують в економіку Республіки Калмикія», що надає переваги щодо сплати податків та зборів для... платників податків, які інвестують в економіку Республіки Калмикія і які зареєстровані як підприємства в Міністерстві інвестиційної політики Республіки Калмикія. Крім того, розглянуту юридичну особу було звільнено від сплати місцевих податків і податків на прибуток до зведеного бюджету.

У той же самий час, як випливає із презумпції добросовісності з боку платників податків (рішення № 138-O Конституційного суду від 25 липня 2001 р., № 4-О від 10 січня 2002 р. та № 108-O від 14 травня 2002 р., Правила Президії Вищого Арбітражного Суду № 9408/00 від 18 вересня 2001 р., № 7374/01 від 18 червня 2002 р., № 6294/01 від 5 листопада 2002 р. та № 11259/02 від 17 грудня 2002 р. і Лист № С5-5/уп-342 Заступнику Голови Вищого Арбітражного Суду від 17 квітня 2002 року) для того, щоб користування пільгами на податки стало законним, кількість наданих пільг і сума інвестицій, зроблених юридичною особою, повинні бути пропорційними. Так як кількість пільг, наданих вищезазначеним юридичним особам і суми, зроблених інвестицій, очевидно, не пропорційні, застосування пільг в даному випадку було незаконним. Застосування податкових пільг цією юридичною особою не було націлене на поліпшення економіки Республіки Калмикія, а мало на меті ухилення від сплати податків на виробництво, переробку та операції щодо збуту нафти і нафтопродуктів ВАТ «НК «ЮКОС» і, як наслідок, всі дії були незаконними.

Юридична особа, зареєстрована в закритій адмістративно-територіальній одиниці (ЗАТО) м. Саров в Нижньогородській області (ТОВ «Юксар»), уклала податкову угоду з місцевими органами влади м. Саров щодо надання податкових пільг. Надання додаткових податкових переваг на території ЗАТО м. Саров (федеральний ядерний центр) у 2000 р. було встановлено нормами статтей 21 та 56 Податкового кодексу, статтею 58 Федерального Закону № 227-ФЗ від 31 грудня 1999 р. «Про федеральний бюджет на 2000 рік», статтею 5 Федерального закону № 3297-1 «Про закриту адміністративно-територіальну одиницю» від 14 липня 1992 р., пунктом 2 параграфа 30 Указу № 222 Уряду Російської Федерації від 13 березня 2000 р. «Про заходи виконання Федерального закону», «Про федеральний бюджет на 2000 рік» і нормативно-правовими актами «Про інвестиційну зону міста Саров», затверджену Резолюцією Думи м. Саров 30 грудня 1999 р. Згідно з податковою угодою, уряд м. Саров надає пільги даній юридичній особі щодо податків, що підлягають сплаті до бюджету м. Саров у вигляді скорочення частини податку та інших обов'язкових платежів до бюджету на 25 % від сум, належних до сплати ПДВ, податку на власність, податку на реалізацію пально-мастильних матеріалів, податку використання автостради, податку на володіння транспортного засобу, податку на придбання транспортних засобів, податку на прибуток, податку на операції з цінними паперами та акцизним збором; у відповідь юридична особа зобов'язується брати участь в інвестиційних проектах (програмах), які проводяться в інвестиційній зоні м. Саров націлених на збільшення додаткових доходів до місцевого бюджету та вирішення проблем соціально-економічного розвитку м. Саров, щоквартально перераховуючи принаймні 1 % від суми податкових пільг.

Водночас, відповідно до параграфа 1 статті 5 Федерального закону № 3297-1 «Про закриту адміністративно-територіальну одиницю» від 17 липня 1992 р., додаткові пільги по сплаті податків і зборів надаються відповідними органами місцевого самоврядування організаціям, зареєстрованим як платники податків в податкових органах закритих адміністративно-територіальних одиниць, згідно з цим Законом. Право на отримання зазначених пільг надається організаціям, які мають не менше 90 % основних коштів і здійснюють не менше 70 % своєї діяльності на відповідних територіях закритих адміністративно-територіальних одиниць (у тому числі не менше 70 % середньооблікової чисельності працівників таких організацій повинні складати особи, які постійно проживають на території відповідної закритої адміністративно–територіальної одиниці, і не менше 70 % з фонду оплати праці повинно виплачуватися працівникам, які постійно проживають на території відповідної закритої адміністративно-територіальної одиниці). Враховуючи те, що ТОВ «Юксар» фактично не вело ніякої діяльності на території м. Саров, фактично не знаходилося на території м. Саров і не мало ніяких активів та виробничого обладнання, необхідного для придбання і зберігання нафти на території м. Саров, Нижньогородської області, відповідно дана юридична особа незаконно користувалася податковими пільгами.

Таким чином, використання податкових пільг цією юридичною особою не було націлене на поліпшення економіки м. Саров (ЗАТО), а було націлене на ухилення від сплати податків ВАТ «НК «ЮКОС» щодо зобов'язання сплачувати податки на виробництво, податки на операції з переробки нафти та продажу нафти і нафтопродуктів, а отже, було незаконним.

Юридичні особи, зареєстровані в місті Трьохгорний (ЗАТО) в Челябінській області (ТОВ «Кверкус», ТОВ «Мускрон», ТОВ «Нортекс», ТОВ «Грейс» і ТОВ «Віртус»), уклали податкові угоди з органами місцевого самоврядування м. Трьохгорний, згідно з якими юридичним особам надавали пільги щодо податку на прибуток, податку на утримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери, податку на власність, земельного податку, податку на реалізацію пально-мастильних матеріалів, податку на користування автостради, податку на користування транспортного засобу та податку на придбання транспортних засобів, за умови, що юридичні особи перераховували уряду м. Трьохгорний суму в розмірі 5 % від загальної сумиподаткових пільг на виконання соціально-економічних програм міста. На підставі змісту і засобів податкової угоди можна зробити висновок, що діяльність цих юридичних осіббула націлена на вирішення особливо важливої соціально-економічної задачі розвитку освітньої, медичної та житлової сфер у місті Трьохгорний (ЗАТО). Саме тоді кошти, які були передані до бюджету платниками податків, були набагато нижче, ніж суми наданих податкових пільг (сума інвестицій становить приблизно 0.006 % від суми пільг для кожного платника податків). Таким чином, інвестиції, внесені платниками податків, не впливали на розвиток економіки м. Трьохгорний. Навпаки, так як вищезгадані організації фактично не вели ніякої діяльності на території м. Трьохгорний, ніколи не розташовувалися на даній території, не мали ніяких активів і необхідного обладнання, щоб закуповувати і зберігати нафту на території м. Трьохгорний, застосування податкових пільг для вищезазначених організацій суперечить частині 1 статті 5 Федерального Закону № 3297-1 РФ від 17 липня 1992 р. «Про закриту адміністративно-територіальну одиницю».

Організація, зареєстрована на території Евенкійського Автономного Округу (ТОВ «Петролеум-Трейдинг»), насправді не вела ніякої діяльності на території даного округу і фактично не перебувала на території Евенкійського Автономного Округу, дана організація зловжила своїм правом, наданим Федеральним законом № 8 Евенкійського Автономного Округу від 24 вересня 1998 р. «Про особливості податкової системи Евенкійського автономного округу». Згадана організація була зареєстрована в даному окрузі виключно з метою набуття права на податкову пільгу, яка могла бути надана в Евенкійському автономному окрузі. Використання податкових пільгорганізацією, не було націлене на зміцнення економіки Евенкійського автономного округу, а натомість націлене на ухилення від сплати податків ВАТ «НК «ЮКОС» щодо видобутку, переробки та продажу нафти і нафтопродуктів, у такий спосіб, було незаконним.

Отже, використання податкових пільг вищезазначеними організаціями не було націлене на зміцнення економіки областей, в яких вони були зареєстровані, а спрямоване на ухилення від сплати податків, що стосуються процесу видобутку, переробки та продажу нафти і нафтопродуктів ВАТ «НК  «ЮКОС», у такий спосіб, було незаконним…"

49. Судове рішення першої інстанції також відповіло на доводи компанії-заявника. Стосовно аргументу щодо помилкових обчислень Міністерства, що  призвели до подвійного оподаткування та відмови прийняти до уваги право на відшкодування ПДВ для експортних операцій, суд зазначив, що всупереч твердженням компанії-заявника, і доходи і витрати фіктивних юридичних осіб були прийняті до уваги Міністерством для того, щоб уникнути схеми застосування подвійного оподаткування. Крім того, згідно з Федеральним законом № 1992-1 від 6 грудня 1991 р. «Про податок на додану вартість», за відшкодування ПДВ, сплаченого під час експортних операцій, платник податків повинен підтвердити вимогу згідно зі спеціальною процедурою, компанія-заявник була не в змозі просити відшкодування ні за 2000 р., ні за будь-який інший період. Щодо аргументу про закінчення строку давності вимог Міністерства, суд спростував його відносно статті 113 Податкового кодексу та Рішення № 138-O Конституційного суду від 21 липня 2001 р. Суд постановив, що правила про період обмеження були незастосовні у справі, що розглядається, оскільки компанія-заявник діяла недобросовісно. У відповідь на аргумент компанії, що взаємозалежність в межах статті 20 Податкового кодексу була використана тільки в цілях правильності застосування цін у відповідності із статтею 40 Кодексу, суд зазначив, що взаємозалежність між фіктивними компаніями і компанією-заявником була однією з обставин, на основі якої податкові органи довели, що компанія-заявник вчинила податкове правопорушення.

50. Відповідно до судового рішення від 26 травня 2004 р., суд залишив рішення від 14 квітня 2004 р. без змін, проте зменшив суму, що підлягає до сплати на основі неспроможності Міністерства довести відносини між компанією-заявником і однією з юридичних осіб, згаданих у рішенні від 14 квітня 2004 р. Суд вимагає, щоб компанія-заявник сплатила суму в розмірі 47 989 073 311 російських рублів (приблизно 1 375 080 541 євро) податкових зобов'язань, 32 190 430 314 російських рублів (приблизно 922 385 687 євро) пені за процентною ставкою при простроченні платежу і 19 195 606 923 російських рублів (приблизно 550 031 575 євро) штрафу, всього 99 375 110 548 російських рублів (приблизно 2 847 497 802 євро) і зобов'язує керівну філію ТОВ «ЮКОС-Москва» виконати це рішення. Судове рішення підлягало оскарженню у межах встановленого тридцятиденного строку.

51. На слуханнях з 21 по 26 травня 2004 р. компанію-заявника та її керуючу філію представляли вісім адвокатів. Завірена копія постанови від 26 травня 2004 р. була доступна й надана сторонам 28 травня 2004 р.

(g) Апеляційне провадження

52. 1 червня 2004 р. ТОВ «ЮКОС-Москва» подало апеляційну скаргу щодо постанови від 26 травня 2004 р.

53. 2 червня 2004 р. Міністерство подало відповідну скаргу щодо цієї постанови.

54. 4 червня 2004 р. Апеляційний суд склав список апеляційних скарг ТОВ «ЮКОС-Москва» і Міністерства, щоб заслухати їх 18 червня 2004 р.

55. 17 червня 2004 р. компанія-заявник подала апеляційну скаргу щодо постанови від 26 травня 2004 р. Скарга складалася з 115 сторінок і включала 41 документ у додатку. Компанія скаржилася, зокрема, що час на подання апеляційної скарги було незаконно скорочено, а отже порушено права на справедливе і відкрите слухання, судове рішення першої інстанції було безпідставним і незаконним, зібрані докази у даній справі також незаконні, суд першої інстанції припустився помилки в інтерпретації та застосуванні внутрішньодержавного права, за яким правоохоронні органи не могли «накласти» податкові зобов'язання однієї компанії на іншу, інтерпретація суду щодо податкових пільг була помилковою. Компанія також стверджувала, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази у справі і прийшов до помилкових фактичних висновків щодо відносин між компанією-заявником і фіктивними компаніями, у будь-якому випадку, деякі з операцій фіктивних компаній не були пов'язані з передбачуваним ухиленням від сплати податків та відповідні суми не мали бути «накладені» на компанію-заявника, і також, справа має бути розглянута в м. Нефтеюганськ, де компанія була зареєстрована.

56. Уряд Російської Федерації стверджував, що компанія-заявник намагалася відкласти розгляд справи, відправивши скаргу хибною адресою. Згідно заявнику, вищезазначене твердження було необґрунтованим.

57. Розгляд справи судом апеляційної інстанції тривав з 18 до 29 червня 2004 р.

58. З початку слухання 18 червня 2004 р. компанія-заявник просила Апеляційний суд відкласти слухання. Компанія вважала, що слухання було призначено на занадто ранню дату, до закінчення встановленого Законом строку подачі апеляції.

59. Суд відмовив у задоволенні цієї вимоги, вважаючи її необґрунтованою.

60. На слуханнях з 21 по 28 червня 2004 р. компанія-заявник надала чотири доповнення до своєї апеляційної скарги. Компанія та її провідна філія були представлені десятьма адвокатами.

61. Згідно зі статтею 268 Арбітражного процесуального кодексу, суд повторно розглянув справу, надану Міністерством замість того, щоб просто розглянути судове рішення першої інстанції.

62. В кінці слухання від 29 червня 2004 р. суд прийняв рішення, у якому він дійшов одних і тих самих та висновків, що й у рішенні суду першої інстанції. Суд відхилив апеляційну скаргу компанії як необґрунтовану, але прийняв рішення частково змінити судове рішення першої інстанції. Зокрема, постановив, що вимоги Міністерства щодо ПДВ частково необґрунтовані, зменшив прогнозовану суму сплати ПДВ до 22 939 931 російських рублів (приблизно 649 336 євро) і скасував відповідний штраф на суму у розмірі 10 334 226 російських рублів (приблизно 292 520 євро).

63. Судова Постанова, у відповідних частинах, постановляє наступне:

«... Сторони оголосили, відповідно до частини 5 статті 268 Арбітражного процесуального кодексу, необхідно перевірити законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції і провести нове слухання по справі в повному обсязі.

Апеляційний суд перевірив законність і мотиви судового рішення першої інстанції відповідно  до статті 268 Арбітражного процесуального кодексу.

Апеляційний суд не приймає доводи відповідачів щодо помилкової інтерпретації і застосувань норм матеріального права судом першої інстанції і щодо фактичної неправильності висновків даного суду.

[Суд продовжував розглядати і підтверджувати всі фактичні результати, зроблені Міністерством та судом першої інстанції щодо схеми ухилення від сплати податків, використаної компанією-заявником].

... Беручи до уваги вищезазначені обставини, Апеляційний суд встановив, що компанія-заявник була фактичним власником нафтопереробних компаній. Закупівля нафти, її передача та подальший продаж дійсно проводилися [компанією-заявником], оскільки компанія контролювала всі операції,  фактичний рух нафти від фіктивних компаній до переробних компаній або нафтових комплексів, які їй [компанії-заявнику] підпорядковувалися, що підтверджується матеріалами справи.

Право власності [заявника] на нафту підтверджене взаємозалежністю договірних сторін, контролем [компанією-заявником] над ними, реєстрацією договірних сторін на територіях з низькою податковою системою, фактом, що ці юридичні особи не вели ніякої діяльність на місці їх реєстрації, бухгалтерські операції для цих юридичних осіб були виконані ТОВ «Юкос-Інвест» або ТОВ «Юкос-ФВС», компаніями офіційно залежними від [заявника], бухгалтерські звіти цих юридичних осіб були відправлені на адресу [заявника] і ТОВ «ЮКОС-Москва», банківські рахунки були відкриті в тих самих банках, що належали [заявнику], зокрема присутністю і характером комерційних відносин між [компанією-заявником] і підзвітними юридичними особами, та використанням простих векселів і взаємної компенсації між ними.

...

Згідно з чинним законодавством того часу, статті 3 ФЗ № 1992-1 РФ від 6 грудня 1991 року «Про податок на додану вартість», статті 4 і 5 (2) ФЗ № 1759-1 РФ від 18 грудня 1991 р. «Про дорожні фонди в Російській Федерації», статті 21 («Ч») ФЗ № 2118-1 РФ від 27 грудня 1991 року «Про основи податкової системи в Російській Федерації», реалізація товарів (робіт і послуг) призводить до зобов'язання сплачувати ПДВ, податок на користування автостради, податок на продаж нафти і нафтопродуктів і податок на утримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери.

Згідно з пунктом 1 статті 39 Податкового кодексу, реалізацією визнається передача права власності на товари. Згідно з підпунктами 1 та 2 статті 209 Цивільного кодексу (беручи до уваги статтю 11 Податкового кодексу), власником товарів є особа, якій належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, тобто власник має право на свій розсуд вчиняти стосовно належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам і не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб...

З цього випливає, що особа, яка фактично є власником майна, користується і розпоряджається власністю і яка беручи до уваги ці права в дійсності виконує на свій розсуд будь-які дії щодо своєї власності, включаючи передачу власності іншим людям... є власником цього майна.

Тому, ВАТ «НК «ЮКОС», будучи фактичним власником нафтових компаній, мало зобов'язання сплачувати податки, які не було вчасно виплачено.

Раніше було визначено відповідно до статті 41 Податкового кодексу, що доходом визнається економічна вигода в грошовій або натуральній формі, що враховується в разі можливості її оцінки й у тій мірі, в якій таку вигоду можна оцінити, і визначається у відповідності з розділами «Податок на доходи фізичних осіб», «Податок на прибуток підприємств», «Податок на виведений капітал» Податкового кодексу Російської Федерації. Згідно з пунктом 1 та 2 статті 2 ФЗ РФ № 2116-1 від 27 грудня 1991 р. «Про податок на прибуток підприємств і організацій», який діяв в той час, об'єктом оподаткування є валовий прибуток підприємства, зменшений (збільшений) відповідно до положень, передбачених цією статтею. Валовий прибуток характеризує собою суму прибутку (збитку) від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів (включаючи земельні ділянки), іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. Суд встановив, що економічний прибуток від продажу нафти і нафтопродуктів був отриманий ВАТ «НК «ЮКОС», [і] відповідно, зобов'язання сплатити податок на прибуток було покладено на компанію-заявника.

Стаття 2 ФЗ № 2030-1 РФ від 13 грудня 1991 р. «Про податок на майно підприємств» податком обкладаються основні засоби, нематеріальні активи, запаси і витрати, що знаходяться на балансі платника. З цього випливає, що зобов'язання сплачувати податок на власність було покладено на особу, яка юридично відповідальна за відображення руху основних засобів, нематеріальних активів, запасів і витрат на балансі платника. Як випливає з матеріалів виїзної податкової перевірки, ВАТ «НК «ЮКОС» діяло відповідно з таким зобов'язанням, цей платник податків також діяв у відповідності із зобов'язанням сплатити податок на власність.

Рішення Конституційного суду РФ № 138-0 від 25 липня 2001 р., констатує, що слідуючи значенню норми, про яку йшлося у частині 7 статті 3 Податкового кодексу РФ, існує презумпція добросовісності з боку платників податків. Для того щоб спростувати це і встановити недобросовісність платника податків, податкові органи вправі знайти рівновагу між публічними і приватними інтересами, виконавши необхідні перевірки і подавши наступні скарги до Арбітражного суду для забезпечення сплати податків до бюджета.

Зважаючи на вищевикладене, податкові органи мають право виконувати перевірки з метою встановлення фактичного власника проданого майна і фактичного одержувача економічного прибутку, а також в цілях встановлення недобросовісності [власника], вираженої у використанні схеми ухилення від сплати податків. Заразом податкові органи встановлюють справжнього власника стосовно фактичних відносин між сторонами в угоді, незалежно від того, чи були особи оголошені в ролі власників майна в документах, поданих під час податкових перевірок.

Обставини, що вказують на те, що  ВАТ «НК «ЮКОС» мало фактичне право власності, користування та продажу нафти і нафтопродуктів і на його розсуд проводилися у зв'язку з цим якісь дії, що включають продаж, передачу на переробку і т.д., через спеціально зареєстровані організації, які підпорядковувалися ВАТ «НК »ЮКОС», підтверджено матеріалами справи.

...

Зважаючи на викладене, суд не приймає доводи відповідача про незаконність фактичної підстави рішення для накладання додаткових податків на ВАТ «НК  «ЮКОС», що фактично є власником нафти та нафтопродуктів.

Доказ відповідача, що ВАТ «НК «ЮКОС» не отримав жодного економічного прибутку від застосування пільг юридичними особами, зазначеними у рішенні Міністерства, суперечить матеріалам справи. Суд встановив, що ВАТ «НК «ЮКОС» отримав економічний прибуток у вигляді односторонніх передач готівкових грошей. ВАТ «НК «ЮКОС» заснував Фонд фінансової підтримки виробничого розвитку ВАТ «НК «ЮКОС»  [для цієї мети].

...

Доказ ВАТ «НК «ЮКОС» про те, що Міністерство оподатковує стосовно угод «в межах того ж самого власника», нічим не підтверджений, оскільки при нарахуванні додаткових податків (за винятком податку на власність, щодо якого це не застосовується) також беруть до уваги витрати, пов'язані з придбанням нафти і нафтопродуктів.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що податкові органи не мали права накладати податки на ВАТ «НК «ЮКОС» щодо грошових сум... отриманих цими організаціями. Повноваження податкових органів на судові розгляди у справі недобросовісних платників податків для забезпечення сплати податків до бюджету встановлені рішенням № 138-O Конституційного суду Російської Федерації від 25 липня 2001 р. Водночас недобросовісність платника податків ВАТ «НК «ЮКОС» і факт, що доходи від операцій, що включають нафту і нафтопродукти, належали даній компанії, підтверджені матеріалами справи.

Обставини... придбання і продажу нафти і нафтопродуктів в повному обсязі, як встановлено Апеляційним судом, вказують на наявність недобросовісності в діях ВАТ НК  «ЮКОС», яка була виражена в умисних діях, спрямованих на ухилення від сплати податків, використовуючи незаконні схеми. У відповідності з частиною 2 статті 110 Податкового кодексу РФ, податкове правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій (бездіяльності), бажала або свідомо допускала настання шкідливих наслідків таких дій (бездіяльності).

Так як ВАТ «НК «ЮКОС»  умисно вчинило дії, націлені на ухилення від сплати податків, і керівництво знало про незаконний характер таких дій, бажано або свідомо визнало можливість згубних наслідків в результаті цих дій, ВАТ «НК «ЮКОС»вважається відповідальним згідно зі статтею 122 пункту 3 Податкового кодексу РФ. Несплата або неповна сплата сум податку в результаті заниження податкової бази, іншого неправильного обчислення податку або інших неправомірних дій (бездіяльності), що вчинені умисно, призводять до стягнення штрафу в розмірі 40 відсотків від несплачених сум податку.

Переглянувши справу і перевіривши законність та підстави судового рішення першої інстанції в повному обсязі, вивчивши докази і вислухавши доводи сторін, Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Міністерства від 14 квітня 2004 р. відповідає Податковому кодексу, Федеральним законам та іншим законам з питань оподаткування.

Вимоги про сплату податків, пені і штрафів, пред'явлені у рішенні Міністерства від 14 квітня 2004 р. є обґрунтованими, законними і підтвердженими основними документами з матеріалів справи, поданих до суду.

64. Рішення Апеляційного суду також дало відповіді на інші доводи компанії-заявника. Що стосується передбачуваних процесуальних порушень і брак часу для підготовки захисту в суді першої інстанції, суд зазначив, що дане твердження було розглянуто і жодних процесуальних порушень не було виявлено в суді першої інстанції, й у будь-якому випадку  компанія-заявника мала можливість вивчити докази, на які посилається Міністерство, або в будівлі Міністерства, або в суді. Що стосується доказів, які використовуються Міністерством, були неприйнятні, суд зазначив, що матеріали справи були зібрані в повній згоді з вимогами внутрішньодержавного законодавства. Апеляційний суд також погодився з судом першої інстанції, що трирічний строк, встановлений Законом, був неприйнятним у справі компанії-заявника, так як компанія діяла недобросовісно.

65. Судове рішення першої інстанції, залишене без змін в апеляційному порядку, набуло чинності 29 червня 2004 р.

66. У компанії-заявника було два місяці з дати винесення рішення Апеляційного суду, щоб оскаржити дане рішення в касаційному порядку.

(h)  Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

67. 7 липня 2004 р. компанія-заявник подала касаційну скаргу на судові рішення від 26 травня і 29 червня 2004 р. до Федерального окружного арбітражного суду м. Москви («Окружний суд»). Скарга компанії-заявника мала 77 сторінок і 6 документів у додатку. У скарзі доводи були в значній мірі схожі з тими, що були підняті в апеляційній заяві, а саме, що рішення було незаконним і необґрунтованим, юридичні особи, згадані у звіті, мали брати участь у слуханнях, суд першої інстанції не мав  достатніх доказів абидійти до висновку, що компанія-заявник та інші юридичні особи були взаємопов'язані, докази, які використовуються судом першої інстанції, були незаконні, слухання справи не було відкритим і принцип правової визначеності був порушений. Крім того, компанія стверджувала, що не мала достатньо часудля вивчення доказів або їх оскарження по суті справи, Міністерство незаконно звернулося до суду раніше ніж компанія-заявник, яка в свою чергу добровільно могла виконати рішення від 14 квітня 2004 р.Юридичні особи, згадані у звіті, фактично мали право на звільнення від податків, правила, які визначають порядок надання права на звільнення від податків, були неправильно інтерпретовані, вимоги Міністерства були обмежені за часом, компанія не мала достатньо часу для здійснення належної підготовки апеляційної скарги тасправа мала розглядатись судом м. Нефтеюганськ.

68. Копія обґрунтованої версії апеляційної скарги від 29 червня 2004 р. була долучена до касаційної скарги.

69. Виявилося, що в невстановлений день Міністерство також оскаржило судові рішення від 26 травня і 29 червня 2004 р.

70. 17 вересня 2004 р. Окружний суд розглянув касаційну скаргу і залишив рішення від 26 травня і 29 червня 2004 р. без змін.

71. Щодо тверджень компанії-заявника про несправедливість судових розглядів в Апеляційному суді, суд зазначив, що обидва відповідача компаній мали широкі можливості скористатися правом подати апеляційну скаргу у строки, встановлені Законом, оскільки апеляційне судове рішення не було прийнято до 29 червня 2004 р., відповідно, було більше ніж тридцять днів після дати винесення рішення від 26 травня 2004 р. Крім того, суд зауважив, що докази, представлені Міністерством і розглянуті судами нижчих інстанцій, були визнані законними і допустимими, вони були доступні відповідачам перед початком слухань справи. Суд також зазначив, що 14 травня 2004 р. Міський суд гранично ясно висловився, щодо розкриття всіх доказів по справі Міністерством, і ця вимога була виконана , незважаючи на те, що докази були об'ємними, компанія-заявник мала достатньо часу для того, щоб вивчити і неодноразово оскаржити рішення під час слухань в період між травнем і липнем 2004 р.

72. Щодоскарги компанії-заявника про те, що Міністерство почало судові розгляди до початку закінчення строку для добровільного виконання рішення від 14 квітня 2004 р., суд зазначив, що Міністерство і суди нижчої інстанції діяли у відповідності зі статтею 213 Арбітражного процесуального кодексу, оскільки були непримиренні розбіжності між сторонами, протягом слухань, у компанії-заявника була виявлена недостатня кількість грошових коштів для задоволення вимог Міністерства.

73. Щодо доказу компанії-заявника про те, що справа повинна розглядатися судом м. Нефтеюганськ, суд зазначив, що Міський суд мав юрисдикцію у цій справі відповідно до статті 54 Цивільного кодексу та рішення № 6/8 Пленуму Верховного Суду та Вищого Арбітражного Суду від 1 липня 1996 р.

74. По суті справи суд зазначив, що суди нижчої інстанції дійшли обґрунтованих висновків, компанія-заявник була фактичним  власником усіх товарів, проданих фіктивними компаніями, що зареєстровані в областях з низькими податками, угоди цих юридичних осіб були насправді операціями здійсненими компанією-заявником, ні компанія-заявник, ні фіктивні юридичні ооби не мали право на звільнення від сплати податків і зборів, компанія-заявник отримувала прибуток у повному обсязі. Суд підтримав наведений висновок судів нижчої інстанції, що, діючи недобросовісно, компанія-заявник була не в змозі належним чином задекларувати доходи від проведення операцій за 2000 рік і сплатити відповідні податки, включаючи ПДВ, податок на прибуток, податок на користування автошляхами податок на власність, податок на утримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери і податок на реалізацію паливно-мастильних матеріалів.

75. Суд відзначив деякі арифметичні помилки в апеляційному судовому рішенні від 29 червня 2004 р. при підвищенні суми штрафу на 1 158 254. 40 російських рублів (приблизно 32 613 євро) і скороченні процентної ставки на основі суми простроченого боргу на 22 939 931 російських рубілв (приблизно 645 917 євро) відповідно.

На жаль, матеріал, котрий Вас зацікавив, знаходиться в обмеженому доступі і надається підписникам платформи.

Якщо Ви вже є підписником нашої платформи, то для перегляду матеріалу Вам потрібно авторизуватись. Ознайомитися з умовами підключення та оформити підписку Ви можете за посиланням або за телефоном.

(044) 500 7772

Увійти
Зареєструватися
Інформація про документ
Дата ухвалення
08.03.2012
Реєстраційний № рішення
14902/04
Резолютивна частина
Позов заявників був задоволений частково.
Подальше оскарження
Рішення Європейського суду з прав людини не оскаржується.