Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Справа Національного та регіонального будівельного товариства
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

Справа Національного та регіонального будівельного товариства, товариства постійної забудови Лідса і Йоркширського будівельного товариства проти Сполученого Королівства"

(National and Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society v. The United Kingdom)

(117/1996/736 / 933-935)

РІШЕННЯ СУДУ

СТРАСБУРГ

23 жовтня 1997 року

Великобританія – позовні заяви заявників на відшкодування грошових коштів, сплачених за податковими положеннями, що втратили силу, анульованими відповідно до ретроспективного законодавства (стаття 53 Закону про державний бюджет 1991 року і стаття 64 Закону (№ 2) про державний бюджет 1992 року)

Відсотки, сплачені у проміжний період, які у будь-якому випадку підлягали б оподаткуванню, продовжували застосовуватись на добровільних домовленостях між будівельними товариствами і податковим управлінням – зберігались у фондах заявників в очікуванні на використання – за відсутності перехідних положень заявники скористалися перевагою переходу на новий податковий режим – відсутність підтримки у судових процесах в межах держави стосовно суперечок про те, що відсоток підпадав під процедуру подвійного оподаткування – відсотки підлягали подвійному оподаткуванню – парламент мав чіткий намір здійснити оподаткування відсотку – не можна стверджувати, що він був введений в оману стосовно цього питання –незаконне відчуження активів або подвійне оподаткування відсотків шляхом здійснення операцій, які вказані у Положеннях 1986 року, відсутні.

Суд не має остаточної думки стосовно того, чи позовні заяви будь-якого із заявників могли вважатися "майном" – товариство постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society) та Національне та регіональне будівельне товариство (National and Provincial Building Society) не виграли справу, коли розпочали перший етап провадження з відшкодування, незважаючи на сприятливий результат справи Вулідж 1 (Woolwich 1) – судовий розгляд провадження і другий етап провадження з відшкодування, які було розпочато усіма трьома заявниками, не можуть вважатись у достатній мірі обґрунтованими, – зокрема, заявники не можуть стверджувати, що їх сподівання на те, що уряд не буде прагнути згоди парламенту на прийняття ретроспективного законодавства для затвердження наказів міністерства фінансів, які підлягають оскарженню, були виправдані.

Тим не менше, суд був готовий вдатись до припущення, що позовні заяви товариств-заявників були рівнозначні "майну" і розглядати статтю 1 як таку, яка застосовується, зважаючи на зв'язок між аргументами заявників з приводу цього питання і суттю їхніх заяв про те, що вони були необґрунтовано позбавлені "майна".

Незаперечно – суд розгляне, чи виправданим є робоче припущення стосовно того, що позовні заяви були рівнозначні "майну".

Повторне звернення до прецедентного права суду стосовно інтерпретації статті 1 – суд застосовуватиме правило, викладене у другому абзаці статті 1 до фактів з метою визначити, чи були заходи, які підлягають оскарженню, контролем використання майна у загальних інтересах з метою забезпечення сплати податків – найбільш логічний підхід за подібних обставин.

Очевидні суспільні інтереси, які виправдовують прийняття парламентом статті 53 Закону 1991 року і статті 64 Закону 1992 року – статтею 53 прагнули проголосити початкові наміри парламенту оподатковувати відсотки, сплачені у проміжний період – наміри звелись нанівець рішенням у справі Вулідж 1 (Woolwich 1) про те, що Положення 1986 року недійсні з технічних причин – вважається, що товариства повинні були врахувати прийняття парламентом ретроспективного законодавства з метою усунення технічних дефектів у Положеннях 1986 року – статтю 64 розробили для збереження значних сум прибутків, які були у небезпеці через оскарження заявниками правомірності наказів міністерства фінансів – не може забезпечуватись в умовах, коли статті 53 і 64 порушують баланс між захистом прав заявників на відшкодування і суспільним інтересом стосовно забезпечення сплати податків.

Висновок: порушення відсутнє (одноголосно).

II. СТАТТЯ 1 ПРОТОКОЛУ № 1 У ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ЗІ СТАТТЕЮ 14 КОНВЕНЦІЇ

Заявники не знаходяться в ситуаціях, аналогічних справі Вулідж (Woolwich) – товариство єдине понесло витрати і ризики судового процесу і за рішенням Палати лордів і апеляційного суду виграло справу до того, як товариство постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society) та Національне та регіональне будівельне товариство (National and Provincial Building Society) подали позови з метою відкриття провадження у справі – навіть якщо заявники могли зробити це, були присутні помірковані і об'єктивні підстави для виключення Вулідж (Woolwich) зі сфери дії статті 53 – зрозуміло, що парламент не мав бажання втручатися у рішення Палати лордів у справі Вулідж 1 (Woolwich 1) – не можна стверджувати, що стаття 64 дискримінувала справи заявників та Вулідж (Woolwich) – заходи мали загальне застосування.

Висновок: порушення відсутнє (вісім голосів проти одного).

III. СТАТТЯ 6 § 1 КОНВЕНЦІЇ

А. Застосовність

Застосовується – обидва етапи провадження з відшкодування були діями приватного права незалежно від фінансового аспекту питання – судовий розгляд провадження тісно пов'язаний із результатом другого етапу провадження з відшкодування і, таким чином, вирішальний стосовно прав приватних осіб.

B. Дотримання

Наслідками статей 53 і 64 стало унеможливлення перемоги товариств-заявників у судовому процесі – незалежно від того, чи такий результат, що був втручанням у права заявників на звернення до суду, визначений у світлі всіх обставин справи – суд, зокрема, повинен вдатись до ретельного вивчення обґрунтувань, наведених органами влади з огляду ретроспективної природи заходів, які підлягали оскарженню.

Заявники розуміли, що парламент мав намір оподаткування відсотків, сплачених в проміжний період, і що були присутні обґрунтовані підстави вважати, що заявники передбачали, що міністерство фінансів відреагувало б саме таким чином з метою виправлення технічних дефектів Положень 1986 року після винесення рішення у справі Вулідж 1 (Woolwich 1) – товариство постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society) та Національне та регіональне будівельне товариство (National and Provincial Building Society), по суті, спробували передбачити прийняття процесуального законодавства шляхом подання позовів на відшкодування перед офіційним оголошенням надання парламентом на затвердження ретроспективних заходів – насправді стаття 53 не призначалась спеціально для відшкодування сум у справах товариства постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society) та Національного та регіонального будівельного товариства (National and Provincial Building Society), навіть якщо метою було запобігти виникненню будь-яких позовів – очевидні суспільні інтереси, які виправдовують прийняття статті 53 з ретроактивною дією у часі, з урахуванням необхідності і рішучості парламенту знову проголосити свої початкові наміри.

Більше того, вагомі суспільні інтереси для забезпечення наказам міністерства фінансів імунітету до правових дій, розпочатих усіма заявниками, у проведенні судового розгляду провадження і умовних проваджень з відшкодування – такі провадження насправді були непрямою атакою на початковий намір парламенту оподатковувати відсотки, сплачені у проміжний період – навіть якщо парламент прийняв статтю 64, знаючи про початок проваджень заявниками, вважається, що самі заявники усвідомлювали, що парламент втрутиться, що він і зробив.

Висновок: порушення відсутнє (одноголосно).

IV. СТАТТЯ 6 § 1 КОНВЕНЦІЇ У ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ЗІ СТАТТЕЮ 14

Мотиви суду, які підтримують його попереднє рішення про відсутність порушення в статті 1 Протоколу № 1 у взаємозв'язку зі статтею 14 Конвенції, є в рівній мірі дійсними стосовно визнання відсутності порушення у даному пункті.

Висновок: порушення відсутнє (вісім голосів проти одного).

I. ЗАГАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ

6. Заявниками увесь час були будівельними товариствами у значенні Будівельних товариств Закону 1986 року. Будівельні товариства діють під статусом “товариств взаємного страхування” за англійським правом, на відміну від статусу, який надає організаціям корпоративне право. До будівельних товариств належать інвестори, які виділяють грошові суми і в обмін отримують відсоток або дивіденди, і позичальники, які сплачують відсотки за позиками. Загалом, позичальники беруть позики з метою придбання приватної житлової нерухомості.

A. Відповідальність інвесторів за сплату податку на прибуток

7. Інвестори будівельних товариств зобов'язані платити податок на прибуток за відсоток, отриманий за їх вкладами. Податок на прибуток, який необхідно сплатити в податкове управління за податковий рік, який триває з 6 квітня одного року до 5 квітня наступного року, насправді розраховувався або вимірювався відповідно до періоду такої ж тривалості, що передує фактичному податковому року. Так званий "принцип вимірювання" вимагав, щоб виміряний період завжди дорівнював тривалості періоду оподаткування. Платник податку насправді не підлягав оподаткуванню прибутків за попередній рік, але підлягав нарахуванню податку на прибуток, отриманий у поточному році, при цьому сума прибутку за поточний рік штучно обчислюється залежно від прибутку за попередній рік. Відповідно, у звичайних умовах індивідуальні інвестори та будівельні товариства зобов'язані декларувати у своїх податкових деклараціях за податковий рік суму відсотків або дивідендів, отриманих з вкладів протягом попереднього звітного періоду, тривалість якого рівна податковому року, а податкове управління повинне здійснити окреме нарахування податку згідно з інформацією, наданою інвестором.

B. Добровільні домовленості, які знімають з інвесторів зобов'язання сплати податку

8. Однак у зв'язку з дуже великою кількістю інвесторів в будівельні товариства, багато з яких володіли доволі скромними заощадженнями і, таким чином, несли відповідальність за сплату лише незначних сум податку на прибуток або взагалі жодних сум, протягом багатьох років і до податкового року 1985/86 податкове управління практикувало добровільні домовленості з будівельними товариствами для сплати кожним з них єдиної щорічної складеної суми. Внаслідок такої сплати будівельним товариством інвестори звільнялись від зобов'язання сплати податку на прибуток за основною ставкою на відсоток, який вони отримали. Ці домовленості, які впродовж багатьох років не були закріплені законодавчо, у відповідний час були юридично закріплені статтею 343 (1) Закону про податок на прибуток і корпоративний податок 1970 року – "Закон 1970".

9. Сплата за складеною ставкою на умовах добровільних домовленостей розраховувалась для кожного податкового року залежно від загальної суми відсотків, сплачених товариствами їх інвесторам. Тим не менше, для того, щоб вказати, що деякі з інвесторів взагалі не несли зобов'язання оподаткування, враховуючи незначні розміри їх заощаджень (див. пункт 8), застосовувалась знижена ставка податку. З цієї причини щорічні платежі, здійснені за цією схемою, називались "податком за зниженою ставкою" або "податком за складеною ставкою" , або "ПСС".

10. Сума, сплачена інвесторам у формі відсотків за їх вкладами передбачала, що шляхом сплати ПСС податковому управлінню будівельним товариством їх звільнено від зобов'язання сплати податку на прибуток. Інвестори, таким чином, отримали чистий відсоток після вирахування податку.

C. Встановлення ставки ПСС і принцип нейтралітету доходів

11. Відповідно до принципу "нейтралітету доходів" , який викладено у статті 26 Закону про державний бюджет 1984 року, сплата ПСС відзначалась лише на сумі, яка б підлягала сплаті самостійно інвесторами, якби вони були зобов'язані задекларувати та сплатити податок на відсоток, отриманий за своїми вкладами.

12. Для досягнення цієї мети, міністерство фінансів після переговорів з асоціаціями будівельних товариств на нормативно-правовому рівні щорічно закріплює ставку ПСС. Таким чином, виникла необхідність прагнути досягнення результату, коли за податковий рік джерело з будівельних товариств сплачує таку ж суму податку, яка була б зібрана з індивідуальних вкладників, якби вони підлягали оподаткуванню безпосередньо відсотка, отриманого за попередній звітний період (див. пункти 7 і 13).

D. Система попереднього періоду та звітний річний період

13. До періоду 1985/86 система "попереднього періоду" застосовувалась до ПСС. Розмір ПСС до сплати кожним будівельним товариством за кожний податковий рік (див. пункт 12) розраховувався відповідно до відсотку, сплаченого інвесторам не впродовж самого року оподаткування, але протягом власне річного звітного періоду товариства, що закінчується у цьому податковому році. Податок в кожному випадку сплачували 1 січня або близько до цієї дати року нарахування податку. Як зазначалося вище (див. пункт 8), правовими намірами такого платежу, що є податком на прибуток, було зняти з інвестора зобов'язання сплати податку за базовою ставкою на відсотки, отримані за вкладами у рік оподаткування.

14. Правові вимоги узгодженого звітного періоду були відсутні. Різні будівельні товариства використовували різні терміни, але у всіх випадках тривалість періоду була рівна тривалості податкового року з урахуванням вимог принципу вимірювання (див. пункт 7). Кожним з товариств-заявників застосовувались наступні податкові періоди:

– товариство постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society): з 1 жовтня по 30 вересня;

– Національне та регіональне будівельне товариство (National and Provincial Building Society): з 1 січня по 31 грудня;

– Йоркширське будівельне товариство (Yorkshire Building Society): з 1 січня по 31 грудня.

Таким чином, 1 січня 1986 року або близько цієї дати три товариства-заявники, з метою зняти зі своїх інвесторів зобов'язання сплати податку на прибуток за базовою ставкою за податковий рік з 6 квітня 1985 року по 5 квітня 1986 року, сплатили у податкове управління суми, визначені відповідно до відсотку, сплаченого інвестору у звітні періоди, що закінчилися 30 вересня 1985 року (товариство постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society) і 31 грудня 1985 року (Йоркширське будівельне товариство (Yorkshire Building Society). Під дією добровільних домовленостей (див. пункт 8) ці платежі у повній мірі звільняли своїх інвесторів від зобов'язання сплати податку на прибуток відповідно до відсотку, сплаченого їм товариствами за податковий рік з 6 квітня 1985 року до 5 квітня 1986 року.

На цій основі кожне товариство-заявник з використанням ПСС сплатило в податкове управління наступні суми:

– товариство постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society): 144 500 000 фунтів стерлінгів, суму, що визначена відповідно до відсотків, сплачених інвесторам впродовж звітного періоду, що закінчився 30 вересня 1985 року;

– Національне та регіональне будівельне товариство (National and Provincial Building Society): 125 926 662 фунтів стерлінгів, суму, що визначена відповідно до відсотків, сплачених інвесторам впродовж звітного періоду, що закінчився 31 грудня 1985 року;

– Йоркширське будівельне товариство (Yorkshire Building Society): 34 001 214 фунтів стерлінгів, суму, що визначена відповідно до відсотків, сплачених інвесторам впродовж звітного періоду, що закінчився 31 грудня 1985 року.

E. Мета і наслідки нового законодавства: стаття 40 Закону про державний бюджет 1985 року

15. З метою забезпечення рівних умов у процедурі оподаткування відсотків, сплачених інвесторам будівельними товариствами за схемою, яку було введено для банків Законом про державний бюджет 1984 року, уряд запропонував введення обов'язкового режиму для збору податку на відсотки інвесторів та сплати податку щоквартально в останні дні лютого, травня, серпня та листопада замість щорічної сплати у січні. В проекті бюджету від 19 березня 1985 року про введення нової схеми міністр фінансів заявив, що вона не буде приносити жодних додаткових прибутків. Проект було прийнято парламентом у формі статті 40 Закону про державний бюджет 1985 року.

16. Стаття 40 вносила зміни до статтяу 343 Закону 1970 року (див. пункт 8) та додавала нову частину статті (1A), яка завершувала дію давнішніх добровільних домовленостей від 6 квітня 1986 року. Стаття також надавала уповноваженим особам податкового управління право встановлювати правила запровадження нової системи обліку на податковий рік 1986/87 і наступні роки. Відповідно до Положень 1986 року ("Положення 1986") про податок на прибуток (будівельних товариств), які набрали чинності 6 квітня 1986 року, податок розраховувався на щоквартальній основі з відсотку, сплаченого протягом фактичного року нарахування податку, на відміну від попереднього періоду.

F. Проблема "проміжного періоду"

17. Однак, завершення добровільних домовленостей призвело до виникнення розриву ("проміжний період" ) між кінцем звітних періодів заявників товариств у році 1985/86 (див. пункт 14) і початком першого кварталу дії нового режиму. У справі Лідс (the Leeds) такий проміжний період тривав від 1 жовтня 1985 року до 5 квітня 1986 року, а у справах Національного та регіонального (National and Provincial Building Society) та Йоркширського будівельного товариства (Yorkshire Building Society) – з 1 січня 1986 року до 5 квітня 1986 року. З метою забезпечення оподаткування відсотків, що виплачувалися у проміжний період, запровадили перехідні положення, за якими платежі упродовж "проміжного періоду" вважались здійсненими протягом пізнішого звітного періоду, внаслідок чого вони сформували базу для оподаткування відповідно до нових "фактичних річних" домовленостей. На думку уряду, законодавча ініціатива мала на меті забезпечити сплату однієї суми податків, яка була б сплачена, якби попередні домовленості продовжували діяти і будівельні товариства не отримали незаслужену перевагу внаслідок проміжного періоду.

18. У таких умовах Положення 11 (розглядати у взаємозв'язку із Положенням 3) Положень 1986 року передбачало вимоги нарахування будівельними товариствами податку на виплати відсотків своїм інвесторам у відповідні проміжні періоди. Положення 11 (4) передбачало справляння податку на відсоток, який сплатили впродовж проміжного періоду за ставками року 1985/86, тобто в розмірі 25,25%, базова ставка податку на прибуток за той рік складала 30%.

II. ОСОБЛИВІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19. Кожне товариство-заявник вважало, що перехідні положення суперечать заявленому урядом наміру про те, що новий режим, запроваджений Законом про державний бюджет 1985 року, не повинен приносити жодних додаткових прибутків (див. пункт 15). Ця думка була підтверджена у ході парламентських дебатів щодо статті 40 цього Закону. Вони вважали, що наслідком Положень 3 і 11 було накладання податку на відсоток, який вони сплатили у період 1985/86, тобто у податковий рік, за який їх вже було звільнено від сплати податку на відсотки інвесторів (див. пункт 14). Для заявників така ситуація мала результатом те, що за 24-місячний період, 2 роки 86/87 і 87/88 такі об'єднання, як Лідс, з періодом, що закінчувався 30 вересня, були зобов'язані сплатити податки насправді не за 24, а за 30 місяців. Національне та регіональне будівельне товариство (the National & Provincial), а також Йоркширське будівельне товариство (the Yorkshire) повинні були сплатити податок на відсотки за двадцять сім місяців за період двадцяти чотирьох місяців, які стосуються фінансових років 1986/87 і 1987/88. На думку товариств-заявників, такі наслідки суперечили принципу вимірювання, згідно з яким період вимірювання, який формує базу оподаткування, не міг перевищувати тривалість податкового року (див. пункт 7).

Кожне з трьох товариств-заявників відповідно до перехідних положень справді сплатило податок:

– Національне та регіональне (the National & Provincial): 15 873 945 фунтів стерлінгів;

– товариство постійної забудови Лідса (Leeds Permanent Building Society): 56 973 690 фунтів стерлінгів;

– Йоркширське (the Yorkshire): 8 902 620 фунтів стерлінгів.

20. Уряд зазначив, що платежі здійснювались "без офіційного оскарження". Однак товариства-заявники стверджують, що вони з самого початку заперечували законність податку і асоціювали таку ситуацію з провадженням, порушеним Справедливим будівельним товариством Вулідж (the Woolwich Equitable Building Society), далі – Вулідж (the Woolwich), з метою оскарження законності перехідних положень Положення 11. Зі своєї сторони Лідс (the Leeds) зробив офіційну заяву, коли Положення були ще на стадії проекту, зокрема, зауваживши про своє оскарження того факту, що Положення матимуть небажані наслідки подвійного оподаткування будівельних товариств. Під присягою перший заступник голови у справі Вулідж (the Woolwich) згадав про підтримку Лідс (the Leeds) у рішенні порушити провадження проти перехідних положень. І Національне та регіональне (the National & Provincial), і Йоркширське (the Yorkshire) будівельні товариства зробили запит для погашення сум, які вони сплатили в податкове управління.

A. Судовий розгляд провадження Вулідж 1 (the Woolwich 1)

21. 18 червня 1986 року розпочався судовий розгляд провадження Вулідж (the Woolwich), який мав на меті доказати, що Положення 11 незаконне, оскільки суперечило законодавству. Далі стверджувалось про те, що перехідні домовленості порушували основні принципи конституційного та податкового права, і що техніка, прийнята ​​Положеннями 1986 року, з метою втілити зміни у системі, призвела до подвійного оподаткування проміжного періоду.

B. Законодавча реакція на початок провадження Вулідж 1 (Woolwich 1): стаття 47 Закону про державний бюджет 1986 року

22. 4 липня 1986 року уряд впровадив у парламенті заходи з наміром ретроспективно затвердити Положення, які підлягали оскарженню, та виконати те, що вони називали справжнім наміром парламенту, приймаючи оспорювані положення (див. пункти 15 і 17). Відповідальний міністр уряду повідомив парламент, що Положення не вплинули на суму сплаченого податку, лише на терміни сплати, і підтвердив, що вони не принесуть додатковий податок у податкове управління. 25 липня 1986 року Закон про державний бюджет 1986 року ("Закон 1986") отримав королівське погодження. Стаття 47 Закону ретроспективно вносила зміни у стаття 343 (1А) Закону 1970 року (див. пункт 16) з метою уповноважити посадових осіб податкового управління на встановлення правил, що вимагають проведення оподаткування за період 1986/87 і наступні роки визначення сум, сплачених інвесторам впродовж проміжного періоду і не врахованих досі.

C. Провадження з відшкодування у справі Вулідж 2 (The Woolwich 2)

23. 15 липня 1987 року Вулідж (The Woolwich) подав позов проти податкового управління, вимагаючи погашення сум, сплачених у формі податку відповідно до перехідних положень, а також відсотку з дати сплати.

D. Рішення Високого суду у справі Вулідж 1 (Woolwich 1)

24. 31 липня 1987 року Нолан Джей (Nolan J) задовольнив клопотання у справі Вулідж 1 (Woolwich 1) (див. пункт 21) і заявив, що Положення 11 у повному обсязі недійсне і решта Положень недійсні, оскільки передбачались для застосування до платежів, здійснених інвесторам до 6 квітня 1986 року. Він постановив, що:

(a) законодавство жодним чином не вказувало на те, що парламент мав намір санкціонувати відхід від принципу справляння податку на прибуток тільки з доходу за один рік;

(b) повноваження встановлення правил, надане статтею 343 (1А), повинно було виконуватись виключно відповідно до періоду 1986/87 і наступних років, і нічого в статті не уповноважувало податкове управління повернутися до домовленостей з будівельними товариствами та накласти додатковий податок на відсотки, сплачені їх членам впродовж проміжного періоду;

(c) той факт, що Положення 11 (4) передбачало справляння податку за ставками років 1985/86 (які були вищими, ніж за період 1986/87), чітко вказував на те, що Положення виходили за межі повноважень, наданих статтею 343 ( 1A);

(d) положення не підлягало впливу поправки в статті 47 (1) Закону 1986 року, яка, незалежно від намірів, як і раніше зберігала права, надані статтею 343 (1А), як права, які можуть бути здійснені лише стосовно періоду років 1986/87 і наступних років.

25. Податкове управління оскаржило рішення і визнало, що Положення 11 (4) було недійсним, однак стверджувало, що ця часткова недійсність не робила недійсною решту Положення.

26. До кінця 1987 року податкове управління відшкодувало Вулідж (the Woolwich) 57 000 000 фунтів стерлінгів з відсотками від 31 липня 1987 року (дата наказу Нолана Джей), але відмовилось виплачувати відсотки з більш ранньої дати. Таким чином, у справі Вулідж 2 (the Woolwich 2) (див. пункт 23) залишалося невирішеним питання, чи є у Вулідж (the Woolwich) підстави вимагати відсотки по виплатах, здійснених ними до 31 липня 1987 року.

E. Рішення Високого суду у справі Вулідж 2 (the Woolwich 2)

27. 12 липня 1988 року Нолан Джей відхилив позов Вулідж 2 (the Woolwich 2), зробивши заяву про те, що Вулідж (the Woolwich) не уповноважене відшкодовувати відповідні суми згідно із загальними принципами відшкодування, або суми, сплачені під примусом. Він висловив думку, що суми, сплачені під дією вищезазначеної угоди, які були б відшкодовані по мірі вирішення суперечки щодо законності Постанов 1986 на користь Вулідж (the Woolwich). Таким чином, Вулідж (the Woolwich) не мало підстав для позову про відшкодування грошей до дати наказу від 31 липня 1987 року. Вулідж (the Woolwich) оскаржило рішення і наказ.

F. Рішення апеляційного суду у справі Вулідж 1 (the Woolwich 1)

28. 12 квітня 1989 року апеляційний суд задовольнив позов податкового управління у справі Вулідж 1 (the Woolwich 1) (див. пункт 25). Суд постановив, що:

(a) з точки зору аналізу граматичної конструкції норми закону, слова статті 47 Закону 1986 року були ясними і уповноважували податкове управління враховувати і оподатковувати відсотки, сплачені товариствами впродовж проміжного періоду; і

(b) положення 11 (4), що було досліджено на предмет недійсності, було визнане дійсним.

G. Рішення Палати лордів у справі Вулідж 1 (the Woolwich 1)29. 25 жовтня 1990 року Палата лордів задовольнила позов у справі Вулідж 1 (the Woolwich 1). Палата лордів і лорд Лоурі (Lord Lowry) розійшлися у поглядах, і лорд заявив, що Положення 1986 перевищувало межі законності, оскільки Положення 11 (4), як було раніше визнано податковим управлінням, і Положення 3, пов'язане з періодом після лютого і до 6 квітня 1986 року, виходили за межі закону, на основі якого вони були прийняті. Палата лордів вважала, що Положення 11 (4) не можна відокремлювати від іншої частини Положення 11 і що перехідні положення у Положеннях 1986 року, відтак, були у повній мірі недійсними.

30. Лорд Олівер, оголошуючи рішення більшості, підсумував:

"... Я зізнаюся, що вважаю неспростовним рішення про те, що цими словами [стаття 47 Закону 1986 року] парламент мав намір уповноважити податкове управління на врахування і оподаткування сум, які, справедливо чи помилково, воно вважало перевагою, отриманою будівельними товариствами. Слід дослідити обставини. Положення 1986 року були представлені і заперечені. Вони стали предметом оскарження у провадженнях, докази на підтримку яких переважали аргументи, представлені перед суддею і апеляційним судом. Ідея того, що парламенту слід взяти на себе зобов'язання прийняти поправку для того, щоб забезпечити зовсім необов'язкове використання цих сум – питання, яке ніколи взагалі не становило проблему – це просто фантастично ...

... Варто сказати, що на мою думку, шкода, що податкове управління через парламент обрало вторинне, а не первинне законодавство для того, щоб здійснити те, що було, порівняно із звичайними принципами, дуже незвичним шляхом до втілення прагнень оподаткування прибутку за період більший, ніж один рік протягом лише одного року оподаткування, але, у будь-якому випадку, стаття 47 Закону про державний бюджет 1986 року становить екстраординарне законодавство, і я, зрештою, зробив висновок, що ситуація була тим, що парламент бажав, щоб відбулось. Можливо – я не знаю – законодавча влада повною мірою не оцінила, що наслідки домовленостей, досягнутих у 1985 році, звільняли від зобов'язань оподаткування відсотків, сплачених в рік оподаткування 1985/86, у тому числі від податку на відсотки, сплаченого після завершення звітного року товариства, і що, відповідно, повторне оподаткування таких сум у наступному році – це, в деякому розумінні, подвійне оподаткування. Але таке припущення може означати не більше, ніж якщо сказати, що парламент не мав намірів робити те, що вже чітко планував зробити. Від себе, відтак, я б відхилив основне оскарження у справі Вулідж (the Woolwich).

Те, що це рішення проголошувало Положення 11 (4) недійсним з технічних причин означало, що не існувало механізму для забезпечення того, що уряд називав первісним задумом парламенту, що процентні платежі, здійснені впродовж проміжного періоду, мали оподатковуватись. Це призвело до того, що уряд впровадив нові законодавчі положення. Проект представили на затвердження міністра фінансів 7 березня 1991 року. Проект вказував, що міністр у своїй промові в день представлення бюджету 19 березня 1991 року оголосить про законодавство з метою ретроспективного затвердження Положень, відмінених у справі Вулідж 1 (Woolwich 1) (див. пункт 33).

H. Провадження з відшкодування Лідс 1 (the Leeds 1) і Національне та регіональне 1 (National and Provincial 1)

31. Після рішення Палати лордів у справі Вулідж 1 (the Woolwich 1) і після декількох запитів погашення, 15 березня 1991 року Лідс (the Leeds) розпочало провадження проти податкового управління для відшкодування суми 56 973 690 фунтів стерлінгів, сплаченої відповідно до Положень 1986 року, які були визнані недійсними у провадженні справи Вулідж 1 (the Woolwich 1).

32. 17 березня 1991 року Національне та регіональне (National and Provincial), якому відмовили у відшкодуванні суми, розпочало провадження проти податкового управління з метою відшкодувати суму 15 873 945 фунтів стерлінгів, сплачену відповідно до недійсних Положень.

I. Законодавча відповідь на рішення справи Вулідж 1: прийняття статті 53 Закону про державний бюджет 1991 року

33. 19 березня 1991 року в проекті бюджету міністр фінансів оголосив про запровадження законодавства з метою усунення "технічних дефектів у Положеннях". Це законодавство стало статтею 53 Закону про державний бюджет 1991 року ("Закон 1991") і набуло чинності 25 липня 1991 року. Стаття 53 передбачала, зокрема:

"Стаття 343 (1А) [Закону 1970] ... вважається такою, яка надала повноваження з метою реалізації норм, що містяться у [Положеннях 1986]."

34. Положення мало ретроспективний ефект, однак дія його не розповсюджувалась на товариства, які розпочали провадження з метою оскарження законності Положень до 18 липня 1986 року." Вулідж (the Woolwich) було єдиним будівельним товариством, яке виконало ці умови.

35. У листі від 21 березня 1991 року генеральний директор Асоціацій будівельних товариств повідомив фінансового секретаря міністерства фінансів, що рішення уряду "не стало великою несподіванкою, хоча і було дуже прикрим для зацікавлених товариств". Насправді, наміром було запобігти провадженням товариств Лідс 1 (the Leeds 1) і Національне та регіональне 1 (National & Provincial 1) (див. пункти 31 і 32). Незважаючи на те, що вони висловили підтримку судового провадження у справі Вулідж (the Woolwich) (див. пункт 20), жодне офіційно не розпочало провадження до 18 липня 1986 року. На слуханні стосовно витрат уряд визнав, що вони не заперечували позов товариств Лідс (the Leeds) і Національне та регіональне (the National & Provincial), якби не стаття 53 Закону 1991 року. Витрати було присуджено до сплати урядом.

J. Розгляд провадження у справі Вулідж 2 (The Woolwich 2) в апеляційному суді

Інформація про документ
Дата ухвалення
23.10.1997