Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Справа Фрессоз і Руар проти Франції
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

НЕОФІЦІЙНИЙ ПЕРЕКЛАД

СПРАВА «ФРЕССОЗ І РУАР ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

(Заява №. 29183/95)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

21 січня 1999

У справі «Фрессоз і Руар» проти Франції», Європейський суд з прав людини, засідаючи Великою палатою відповідно до статті 27 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( "Конвенція"), з поправками, внесеними Протоколом № 11, а також відповідних положень Регламенту Суду, у складі якої наступні судді:

Пан Л. Вільдхабер (L. Wildhaber), голова,

Пані Е. Палм (E. Palm),

Пан Л. Кафліш, (L. Caflisch)

Пан Є. Макарчик, (J. Makarczyk)

Пан Ж.-П. КОСТА, (J.-P. COSTA)

Пані В. Стражнічка (V. STRÁŽNICKÁ),

Пан В. Фурман (W.FUHRMANN),

Пан К. Юнгвірт (K. JUNGWIERT)

Пан М. Фішбах (M. FISCHBACH)

Пані Н. Вайіч (N. VAJIĆ)

Пані В. Томассен, (W. THOMASSEN)

Пані М. Цаца-Ніколовска (M. TSATSA-NIKOLOVSKA)

Пан Т. Панціру, (T. PANŢÎRU)

Пан Р. Марусте, (R. MARUSTE)

Пан E. Левіц, (E. LEVITS)

Пан К. Траха (К. TRAJA,

Пані С. Ботучарова (S.BOTOUCHAROVA),

а також пан P.J. Mahoney П. Дж. Махоні і пані М. де Бур-Букіккіо, Заступники Секретаря,

Засідаючи за зачиненими дверима 12 листопада 1998 року і 13 січня 1999 року,

Постановляє таке рішення, яке було прийнято в останній вказаний день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа була передана до Суду, як передбачено колишньою статтею 19 Конвенціі, Європейською комісією з прав людини ("Комісія") і французьким урядом ("Уряд") від 16 березня 1998 року і 15 травень 1998 року, відповідно, в межах тримісячного строку, передбаченого колишньою статтею 32, параграф 1 і 47 Конвенції. Вона була розпочата за заявою (№. 29183/95) проти Французької Республіки, що була подана до Комісії відповідно до колишньої статті 25, двома громадянами Франції, паном Роже Фрессозом і паном Клодом Руаром, 3 серпня 1995 року.

У своєму запиті Комісія посилалася на колишні статті 44 і 48 та на заяву, в якій Франція визнала обов'язкову юрисдикцію Суду (колишня стаття 46); у своїй заяві Уряд посилався на колишню статтю 48. Метою запиту і заяви було отримання рішення щодо того, чи представляють обставини справи порушення державою-відповідачем своїх зобов'язань відповідно до статті 6 § 2 і статті 10 Конвенції.

2. У відповідь на запит, зроблений відповідно до Положення 33 § 3 (d) колишнього Регламенту Суду А, заявники стверджували, що вони хотіли б взяти участь у судовому процесі і призначили адвоката, який представлятиме їх інтереси (колишнє Положення 30).

3. Як Голова Палати, яка була створена (колишня стаття 43 Конвенції та колишнє правило 21), для того, щоб розглядати, зокрема, процедурні питання, які можуть виникнути до набуття чинності Протоколу № 11, пан Р. Бернхардт, Голова Суду в той час, діючи через Секретаря, повідомив Представника Уряду, адвоката заявників і Делегата Комісії щодо організації письмової процедури. Відповідно до порядку, досягнутого в результаті, Секретар отримав меморандуми Уряду і заявників 10 і 27 липня 1998 року відповідно. 24 серпня 1998 року Делегат Комісії представив письмові зауваження.

4. 16 жовтня 1998 року Комісія підготувала файл по даній справі, відповідно до запиту Секретаря за дорученням Голови.

5. Після вступу в силу Протоколу № 11 від 1 листопада 1998 року і відповідно до положень статті 5 пункту 5 до нього, справа була передана на розгляд до Великої палати Суду. До Великої Палати входили пан Ж.-П. Коста, суддя, обраний від Франції (Стаття 27 § 2 Конвенції та стаття 24 § 4 Регламенту Суду), пан Л. Вільдхабер, Голова Суду, пані Е. Палм, заступник Голови Суду, і пан М. Фішбах, заступник Голови Секції Суду (стаття 27 § 3 Конвенції та Положення 24 §§ 3 та 5 (а)). Інші члени, що входили до Великої палати - пан Л. Кафліш, пан Є. Макарчик, пані В. Стражнічка, пан В. Фурман, пан К. Юнгвірт, пані Н. Вайіч, пані В. Томассен, пані М. Цаца-Ніколовска, пан Т. Панціру, пан Р. Марусте, пан Е. Левіц, пан К. Траха і пані С. Ботучарова (Положення 24 § 3 і Положення 100 § 4).

6. За пропозицією Суду (Положення 99), Комісія доручила одному зі своїх членів, пану Ж.-К. Геусу, взяти участь в розгляді справи у Великій Палаті.

7. За рішенням Голови, Слухання проходило на відкритому засіданні в Палаці прав людини в Страсбурзі 12 листопада 1998 року.

Там постали перед Судом:

(а) від Уряду

Пан Ж.-Ф. Добель, заступник директора з правових питань,

Міністерство закордонних справ, Представник,

Пан Б. Неделек, магістрат, за призначенням Управління з правових питань, Міністерство закордонних справ,

Пан А. Буше, Магістрат, керівник Управління з прав людини,

Департамент Європейських і міжнародних справ,

Міністерство Юстиції,

Пані С. Етьєн, магістрат, Департамент з

Кримінальних справ, Міністерство Юстиції, Радник;

(b) від заявників

Пані С. Ваке, Державна Рада і суд касаційної колегії адвокатів, Радник;

(с) від Комісії

Пан Ж.-К. Геус, Делегат;

Пані М-Т. Шопфер, Секретар Комісії.

Суд заслухав виступи пана Геуса, пані Ваке і пана Добеля.

ФАКТИ

  1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Пан Роже Фрессоз і пан Клод Руар, громадяни Франції, проживали у Парижі у розглянутий період часу. Пан Фрессоз народився в 1921 році і є колишнім директором видавництва щотижневої сатиричної газети «Канар аншене». Пан Руар народився в 1939 році і є журналістом у видавництві «Канар аншене».

А. Стаття, що становить предмет спору

9. Вересень 1989 року був періодом промислових заворушень в автомобільній компанії Пежо (Peugeot). Вимоги працівників включали підвищення заробітної плати, яке керівництво, на чолі з головою компанії і керуючим директором паном Жаком Кальве, відмовилося надати.

10. 27 вересня 1989 року в газеті «Канар аншене» пан Руар опублікував статтю під заголовком:

"Кальве різко підвищує собі зарплату"

з підзаголовком:

"Його податкові декларації говорять самі за себе. Голова Пежо підняв собі зарплату на 45,9% за останні два роки".

У самій статті йшлося про наступне:

"Коли Жак Кальве з'явився на каналі Antenne 2 у програмі «L'Heure де vérité» (Година правди) в жовтні 1988 року, він відмовився відповідати на запитання про свою оплату. В цьому вбачається промах з боку директора Пежо, але «Канар аншене» тепер в змозі це виправити, завдяки трьом останнім податковим деклараціям, заповненим відомим генеральним директором, які випадково опинилися в наших руках. Під час трансляції, він заробляв 185,312 франків чистими на місяць.

Ці документи показують, що в період між 1986 та 1988 роками, загальна зарплата Кальве (плюс виплати в натуральній формі і виплати у випадку хвороби) виросла на 45,9%. За власними даними Пежо, середня зарплата 158,000 працівників групи зросла на 6,7% за той самий період часу (2 роки) - іншими словами, зростання зарплати директора і зарплати працівників відрізняється майже у сім разів.

Пригнічений стан пана Директора

Кальве керував компанією Пежо доволі ефективно, але в нещодавньому інтерв'ю на Antenne 2 він сказав, що знаходився в стані стресу через позицію своєї групи перед обличчям наступальних дій Японських виробників. Однак, ця болюча психологічна криза не завадила йому збільшити свій дохід - хоча слід зазначити, що зарплата Кальве далеко не на першому місці в хіт-параді заробітних плат керівників.

У 1987 році він підвищив собі річну зарплату на 17%, і вона склала 1,786,171 франків - тобто, 148,847 франків на місяць. Чому? Ймовірно тому, що податки забрали велику частку його прибутку попереднього року. І ця страшна спіраль сплати податків продовжувала свою руйнівну силу в наступному році. У 1988 році, щоб звести кінці з кінцями, Кальве був змушений підвищити собі заробітну плату ще на 24%. Його зарплата в цьому році склала 2,223,747 франків, тобто 185,312 франків на місяць після сплати внесків ... "

Стаття також містила фотокопію тієї частини кожної з трьох податкових декларацій, яка описувала "загальний оподатковуваний дохід" пана Кальве і уточнювала суми, які він отримав шляхом "заробітної плати, допомоги в натуральній формі і виплат у випадку хвороби". Кожна з трьох сум була обведена олівцем.

B. Процесуальні дії проти заявників.

1. Етап слідства

11. 2 жовтня 1989 року пан Кальве подав скаргу проти невідомої особи або невідомих осіб, разом із заявою про те, що він бажає взяти участь у судовому процесі в якості цивільного позивача, вимагаючи відшкодування збитків, зі старшим слідчим в Паризькому суді вищої інстанції. Він стверджував, що події, про які йде мова, включали незаконне вилучення та зберігання оригіналів або копій документів, які як правило, знаходяться в розпорядженні податкових органів і являли собою злочини, пов'язані з незаконним привласненням документів з боку державного службовця, порушення професійної таємниці, незаконне привласнення документів на час, необхідний для відтворення і обробки цих документів, отриманих незаконним шляхом.

12. 5 жовтня 1989 року прокурор звернувся до слідчого для проведення розслідування у зв'язку зі звинуваченнями в крадіжці, порушенні професійної таємниці, незаконному вилученні документів державним службовцем та обробці незаконно отриманих товарів.

13. 25 жовтня 1989 року Міністр з питань бюджету також зробив запит на порушення кримінальної справи, та подав заяву про бажання взяти участь у судовому процесі в якості цивільного позивача, вимагаючи відшкодування збитків, проти невідомої особи або невідомих осіб за незаконне вилучення урядових документів і порушення професійної таємниці. 11 грудня 1989 року прокурор зробив запит на відкриття подальшого розслідування.

14. У ході розслідування, аналіз кодового номера на копії документів, що знаходилися в розпорядженні пана Руара, показав, що це були фотокопії частини податкової декларації, яка має зберігатися податковими органами і не має бути винесена за межі приміщення. В ході огляду приміщень було підтверджено, що замки на шафах, де містилися документи, не чіпалися і що сигналізація приміщення не була активована.

Огляд оригіналу податкової декларації пана Кальве за 1988 рік показав наявність відбитку долоні, що належить Директору відділу з податків. Проте, стверджувалося, що ця особа брала на розгляд відповідний податковий файл 27 вересня 1989 року на прохання Глави відділу з податків і Керівника податкового департаменту. Особа або особи, відповідальні за незаконне вилучення документа з приміщень податкових органів не були ідентифіковані, в результаті чого нікому не були представлені обвинувачення з цього приводу.

15. 8 березня 1991 року заявники були звинувачені в обробці інформації, яка містилася в копіях податкових декларацій, отриманих шляхом порушення професійної таємниці, незаконному вилученні документів та в крадіжці.

16. 20 грудня 1991 року прокурор подав доповідь, в якій він рекомендував, щоб нікому не були представлені обвинувачення в даних злочинах, тобто крадіжці або порушенні професійної конфіденційності, щоб всі звинувачення щодо першого заявника були зняті, і щоб другий заявник представ перед кримінальним судом за обробку даних, які містилися в копіях податкових декларацій пана Кальве, отриманих шляхом порушення професійної конфіденційності з боку невстановленого податкового чиновника.

17. 27 січня 1992 року слідчий суддя постановив, що, оскільки не було виявлено жодного винуватця, розгляд справи щодо крадіжки і порушення професійної конфіденційності повинно бути припинено. Суддя постановив, що обидва заявники мають предстати перед кримінальним судом у зв'язку зі пред'явленими їм звинуваченнями у роботі з конфіденційною інформацією щодо доходів пана Кальве, отриманих в результаті порушення професійної конфіденційності невстановленою посадовою особою і обробки вкрадених фотокопії податкових декларацій Кальве.

2. У Паризькому кримінальному суді

18. Заявники представили два аргументи на свій захист: по-перше, умови для оголошення того, що директори, підлягають кримінальній відповідальності, що викладено у статті 42 Закону про свободу преси від 29 липня 1881 року (див пункт 25 нижче) тут не застосовується і , по-друге, елементи злочинів, в скоєнні яких вони звинувачилися, як це визначено в статті 460 Кримінального кодексу (див пункт 27 нижче), не були доведені в їх випадку.

19. На суді пан Фрессоз заявив, що він вперше побачив витяги з податкових декларацій, надрукованих в газеті, коли вони були надруковані для контрольної перевірки тексту. Він зазначив, що він запитав пана Руара "чи були документи достовірними з журналістської точки зору ", тобто, "чи була інформація точною і перевіреною". Він визнав, що, як правило, передача копії на друк була відповідальністю редакційного помічника, який, "якщо виникає проблема, має повідомити про це редактора і, в останню чергу, директора видавництва".

Другий заявник повідомив, що фотокопії податкових декларацій були надіслані анонімно у конверті, який був адресований йому по імені, приблизно за два тижні до того, як вони були використані в газеті. Він пояснив, що він "перевірив достовірність" інформації в документах, зокрема, шляхом пошуку розміру винагороди пана Кальве в спеціалізованих роботах, в тому числі Фортуна Франції (Fortune France). Він сказав, що він також проконсультувався з різними особами, щоб упевнитися, що документи були фотокопіями "справжніх" податкових декларацій. Він уточнив, що він також перевірив, що це дійсно були документи податкових органів, додавши, що коли виявилося, що не немає жодних доказів того, що вони були отримані незаконно, "важливим міркуванням було значення тих документів".

20. У рішенні від 17 червня 1992 року, Паризький Кримінальний суд виправдав заявників, стверджуючи, що основні злочини, а саме крадіжка і порушення професійної конфіденційності не були скоєні, тому що виявилося неможливим визначити, хто оприлюднив документи або встановити обставини, при яких було скоєно злочини.

У зв'язку із порушенням професійної конфіденційності, суд ухвалив таке:

"...

На жаль, матеріал, котрий Вас зацікавив, знаходиться в обмеженому доступі і надається підписникам платформи.

Якщо Ви вже є підписником нашої платформи, то для перегляду матеріалу Вам потрібно авторизуватись. Ознайомитися з умовами підключення та оформити підписку Ви можете за посиланням або за телефоном.

(044) 500 7772

Увійти
Зареєструватися
Інформація про документ
Дата ухвалення
21.01.1999
ПІБ судді:
Вільдхабер Л.
Реєстраційний № рішення
29183/95