Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Справа Фельдман проти України
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

ОФІЦІЙНИЙ ПЕРЕКЛАД

 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ   П'ята секція

Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Фельдман проти України"   (Заяви N 76556/01 та 38779/04)

Страсбург, 8 квітня 2010 року

ОСТАТОЧНЕ   08/07/2010

Переклад офіційний

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до умов,  визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції (995_004). Текст  рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Фельдман проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 16 березня 2010 року,

постановляє таке рішення, що було прийняте в той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено за двома заявами (N 76556/01 та 38779/04),  поданими проти України до Суду відповідно 14 листопада 2000 року  та 2 вересня 2004 року громадянином України Борисом Мордуховичем  Фельдманом (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про  захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі -  Конвенція).

2. Заявника представляв п. В.Н.Агєєв, адвокат, що практикує в  м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його  Уповноважений - п. Юрій Зайцев, Міністерство юстиції.

3. Заявник стверджував, що, зокрема, його досудове тримання  під вартою було тривалим та незаконним і що перегляди підстав  тримання не здійснювались без зволікань. Він також стверджував, що  національні суди не були незалежними та безсторонніми та що його  право на захист було порушено, а також, що не було дотримано  презумпції невинуватості.

4. 15 листопада 2006 року Голова п'ятої секції вирішив  направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо  суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29)  (995_004). 13 квітня 2007 року Суд звернувся з додатковими  питаннями до сторін.

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1958 році та проживає у  м. Дніпропетровську, Україна.

A. Контекст, в якому відбувалися події у справі

6. Заявник був віце-президентом, засновником та мажоритарним  акціонером КАБ "Слов'янський" (далі - банк) . 2 лютого 2000 року  Державна податкова міліція порушила кримінальну справу за  обвинуваченням керівництва банку в ухиленні від сплати податків.

7. 10 березня 2000 року Державна податкова адміністрація  порушила іншу кримінальну справу за обвинуваченням керівництва  банку у зловживанні службовим становищем.

B. Кримінальне провадження у справі заявника

8. 13 березня 2000 року заявника було затримано та поміщено  спочатку до ізолятора тимчасового тримання (далі - ІТТ), а потім -  до слідчого ізолятора (далі - СІЗО) (див. нижче розділ щодо  тримання заявника під вартою).

9. 14 березня 2000 року було порушено кримінальну справу за  обвинуваченням заявника у зловживанні службовим становищем, що  спричинило тяжкі наслідки.

10. Того ж дня Державна податкова адміністрація опублікувала  прес-реліз, у відповідних частинах якого зазначено таке:

"... У ході розслідування кримінальної справи стосовно  фінансових махінацій, пов'язаних зі значним відтоком коштів за  кордон, було встановлено, що засновники і керівники комерційного  акціонерного банку "Слов'янський", зловживаючи службовим  становищем, установлювали для себе і своїх родичів підвищені  ставки за валютними внесками...

... Діяльність зазначених осіб була спрямована на штучне  заниження прибутків банку, що давало змогу значно зменшувати  розмір податків до Державного бюджету... При цьому всі ці кошти  розподілялись у вузькому колі керівників, які фактично були  господарями банку..."

11. У квітні 2000 року Інформаційне агентство "УНІАН"  поширило інформацію про засідання Координаційного комітету по  боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. У відповідних  уривках зазначалось:

"Справа честі Генеральної прокуратури та Державної податкової  адміністрації довести історію з банком "Слов'янський" до логічного  кінця" - сказав Президент України під час виступу на цьому  засіданні. З його слів, керівництво "Слов'янського" перетворили  банк у джерело неконтрольованих особистих прибутків. "У таких  ділків високий покровитель і йде скажений тиск на слідство -  зазначив Президент".

12. Ці твердження було розповсюджено кількома українськими  газетами - "Правда України" (N 61, від 25 квітня 2000 року),  "Київські відомості" (N 90, від 22 квітня 2000 року) та "Галицькі  контракти" (N 36, вересень 2001 року).

13. 18 квітня, 2 та 16 червня 2000 року Державна податкова  міліція порушила ще три кримінальні справи за обвинуваченням  заявника та в подальшому об'єднала всі кримінальні справи за  обвинуваченням заявника в одне провадження.

14. 21 серпня 2000 року заявнику було пред'явлено  обвинувачення в ухиленні від сплати податків, зловживанні  службовим становищем, розкраданні колективного майна, а також  хабарництві.

15. 1 лютого 2001 року досудове слідство у справі було  закінчено.

16. У квітні 2001 року на веб-сайті "Радіо Свобода" було  розміщено записи розмов, які, як стверджувалося, відбувалися між  Президентом України Л.Кучмою та Головою Державної податкової  адміністрації паном М.А. Записи було надано п. Мельниченком, який  стверджував, що зробив їх, використовуючи цифровий диктофон,  поміщений під диван у кабінеті Президента України (1). Відповідно  до цих записів, хід кримінального провадження у справі заявника, а  також діяльність його адвокатів ретельно відслідковувались. Крім  того, було досягнуто домовленості забезпечити засудження заявника  шляхом зміни територіальної підсудності справи, передавши її на  розгляд до судів, де у заявника не було зв'язків і він не міг  втручатися в провадження. Відповідно було досягнуто згоди щодо  направлення справи до Артемівського місцевого суду м. Луганська та  Луганського обласного суду в результаті обговорень, проведених із  заступником Голови Верховного Суду України, Головами зазначених  судів та іншими суддями.

----------------

(1) Щодо інших фактичних обставин з цього приводу  див. рішення у справах "Мельниченко проти України" (980_352)  ((Melnychenko v. Ukraine), N 17707/02, пп. 7-9, ЄСПЛ 2004-X), а  також "Гонгадзе проти України" (980_420) ((Gongadze v. Ukraine),  N 34056/02, п. 138, ЄСПЛ 2005-...).

17. 12 липня 2001 року досудове слідство було поновлено на  один день для приєднання додаткових матеріалів.

18. 13 липня 2001 року досудове слідство було закінчено,  заявнику було надано для ознайомлення три додаткові томи справи.

19. 1 листопада 2001 року слідчий відмовив у задоволенні  клопотання заявника, який вже мав декілька адвокатів, про  залучення ще одного адвоката - пані К.

20. 5 листопада 2001 року заступник Генерального прокурора  України направив справу до Верховного Суду України. Заступник  Голови Верховного Суду України направив справу до Луганського  апеляційного суду, який, у свою чергу, направив її до  Артемівського місцевого суду м. Луганська (далі - Артемівський  суд) для розгляду по суті. Заявник стверджував, що його не було  повідомлено про причини або законодавчі підстави обрання  територіальної підсудності у його справі.

21. 10 грудня 2001 року розгляд справи було розпочато. Під  час засідань заявник та його адвокат безуспішно подавали  клопотання про відвід суддів (31 січня, 1 лютого, 22 лютого та  8 квітня 2002 року).

22. 6 лютого 2002 року прокурор звернувся з клопотанням до  суду про заборону заявнику та його адвокатам подавати клопотання.  Він стверджував, що заявник та його адвокати подавали велику  кількість клопотань, які все одно було відхилено, і, відповідно,  подальший розгляд таких клопотань буде марним витрачанням часу.  Суд задовольнив це клопотання.

23. 18 лютого 2002 року щотижневик "Бізнес" опублікував  інтерв'ю головуючого судді пана Л., у відповідній частині якого  було зазначено:

"... У адвокатів була заготовлена сотня клопотань! І коли, як  кажуть, вони нас "дістали" - ми певним чином "відбилися", та  сказали "все, досить!"

Бізнесs: А суд має право ось так заборонити подавати  клопотання?

Пан Л.: Ні, не має. Але судовий процес - це визначена  послідовність, та коли якась стадія затягується, то, таким чином,  відбувається не встановлення істини, а її "замутнення"... Ми  можемо взагалі, грубо говорячи, адвокатів із процесу "викинути".  Але ми на це не йдемо - ми лише припинили їх "словопотік" та  перейшли до судового слідства..."

24. Відповідно до тверджень заявника, суддя Л. також  заборонив адвокатам спілкуватися з заявником у залі судових  засідань, тоді як у СІЗО вони мали змогу спілкуватися без  обмежень.

25. 8 квітня 2002 року головуючий суддя Л. перервав захисну  промову адвоката Ф., яка тривала з 22 березня 2002 року протягом  семи засідань поспіль, та заборонив її продовжувати. Він дійшов  висновку, що ця промова вже не була захисною промовою, а "була  політичною та містила лише критику на адресу державної влади".

26. 9 квітня 2002 року суд позбавив трьох інших адвокатів,  пана П., пана. А. та пані І., можливості виступити із захисними  промовами.

27. Заявник проголошував своє останнє слово з 11 по 17 квітня  2002 року протягом шести засідань поспіль. 17 квітня 2002 року суд  перервав заявника і заборонив йому закінчити свій виступ. Суд  зазначив, що незважаючи на два попередження, які мали місце 11 та  15 квітня 2002 року, заявник продовжив зловживати правом на  останнє слово, повторюючи свої попередні аргументи, зачитуючи  розділи з юридичних підручників, висловлюючи негативні зауваження  та погрози на адресу слідчих, роблячи політичні заяви та  стверджуючи, що його справу було сфабриковано. Суд також видалив  заявника із зали судових засідань.

28. 19 квітня 2002 року Артемівський суд визнав заявника  винним в ухиленні від сплати податків та привласненні майна шляхом  зловживання службовим становищем і призначив йому покарання у  вигляді дев'яти років позбавлення волі. Цей вирок було оскаржено  до апеляційного суду Луганської області.

29. Під час прес-конференції 16 травня 2002 року пан М.А.  заявив, що аудіо-записи, які, як стверджувалося, були зроблені в  кабінеті Президента України (див. пункт 16 вище), були фальшивими  та були підроблені на замовлення заявника. 16 жовтня 2002 року  пан Мельниченко надіслав лист до суду Шевченківського району  м. Києва (далі - Шевченківський суд) та Голови тимчасової слідчої  комісії Верховної Ради України, заперечуючи звинувачення  пана М.А. та підтверджуючи автентичність цих записів. Він також  стверджував, що ніколи не зустрічався із заявником та не отримував  жодних замовлень з цього приводу.

30. 28 серпня 2002 року адвокат заявника подав клопотання про  відвід суддів апеляційного суду Луганської області.

31. Того ж дня адвоката заявника пана Ф. було зупинено  податковою міліцією, коли він їхав у автомобілі, який належав  пану К. Уряд стверджував, що цей захід було здійснено в межах  кримінальної справи, порушеної 9 квітня 2002 року за  обвинуваченням пана К., та на підставі постанови про накладення  арешту та вилучення майна, винесеної податковою міліцією 15 квітня  2002 року. Заявник стверджував, що податкова міліція вилучила  матеріали його справи у адвоката пана Ф. Уряд висловив заперечення  проти зазначеного твердження.

32. 3 вересня 2002 року в апеляційному суді Луганської  області (далі - апеляційний суд) відбулося судове засідання без  участі адвокатів заявника пана Ф. та пана А., хоча на їх участі  наполягли заявник та його адвокат пан П., які були присутніми.  Апеляційний суд також відмовив заявнику у праві на останнє слово.

33. 14 вересня 2002 року апеляційний суд вніс незначні зміни  до вироку та не встановив жодних процесуальних порушень у розгляді  справи судом першої інстанції. В окремій ухвалі суд зазначив, що  адвокати заявника порушили правила адвокатської етики.

34. 10 березня 2004 року Верховний Суд України виправдав  заявника в частині обвинувачення в ухиленні від сплати податків,  але залишив без змін вирок в частині визнання заявника винним у  привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем.  Верховний Суд України пом'якшив покарання заявника до п'яти років  позбавлення волі. Суд не встановив процесуальних порушень в  розгляді справи судами нижчих інстанцій.

C. Тримання заявника під вартою під час досудового слідства

35. 13 березня 2000 року заявника було затримано за підозрою  в ухиленні від сплати податків. Зокрема, його підозрювали у  приховуванні прибутку ТОВ "Ібріс", в якому він також обіймав  посаду генерального директора. Як стверджувалося, він отримав  банківський кредит та у документах податкової звітності не  відобразив його суми у валовому доході підприємства для цілей  оподаткування. Підставою для затримання заявника був ризик його  ухилення від слідства, а також перешкоджання встановленню істини у  кримінальній справі.

36. 14 березня 2000 року заступник Генерального прокурора  України санкціонував взяття заявника під варту з огляду на те, що  він підозрювався у вчиненні тяжкого злочину та були підстави  вважати, що він міг ухилятися від слідства і перешкоджати  встановленню істини у справі. Строк тримання заявника під вартою  послідовно продовжувався заступником Генерального прокурора  України до: чотирьох місяців - 11 травня 2000 року; шести  місяців - 12 липня 2000 року; дев'яти місяців - 13 вересня  2000 року та дванадцяти місяців - 20 листопада 2000 року.  Підставою для продовження строку тримання заявника під вартою було  те, що він підозрювався у вчиненні тяжких злочинів та міг  ухилятися від слідства.

37. 16 травня 2000 року Печерський районний суд м. Києва  (далі - Печерський суд) відмовив у задоволенні клопотання заявника  про його звільнення, поданого його адвокатом 17 березня 2000 року.  Суд вирішив, що постанова про тримання заявника під вартою була  обґрунтованою та відповідала закону. Рішення суду оскарженню не  підлягало.

38. 23 березня 2001 року заявник подав клопотання про  звільнення з-під варти до Шевченківського суду. 27 квітня  2001 року суд відмовив у задоволенні цього клопотання,  встановивши, що досудове слідство було закінчено 1 лютого  2001 року, заявнику та тринадцяти співобвинуваченим було надано  матеріали справи для ознайомлення і ця процедура ще триває.  13 червня 2001 року Київський міський суд, діючи як суд касаційної  інстанції, залишив без змін рішення від 27 квітня 2001 року. Однак  30 травня 2002 року Верховний Суд України скасував рішення судів  нижчих інстанцій в порядку нового касаційного провадження та  передав це питання на розгляд до суду першої інстанції. Верховний  Суд України встановив, що суди нижчих інстанцій не вирішили, за  яких підстав заявник мав залишатися під вартою після закінчення  відповідного строку затримання, санкціонованого прокурорами.

39. 16 серпня 2001 року Шевченківський суд відмовив у  задоволенні клопотання заявника про звільнення з-під варти,  поданого 6 серпня 2001 року.

40. 21 серпня 2001 року Печерський суд задовольнив клопотання  заявника про звільнення з-під варти, подане 3 серпня 2001 року.  Суд встановив, що оскільки досудове слідство було поновлено  12 липня 2001 року, строк тримання заявника під вартою мав бути  продовжений Верховним Судом України. Оскільки слідчі органи не  вимагали такого продовження, подальше тримання заявника під вартою  було незаконним, а заявник мав бути негайно звільнений з-під  варти.

41. 22 серпня 2001 року заявника, який залишав СІЗО, було  знову затримано за рішенням слідчого, прийнятим в контексті  розслідування іншої кримінальної справи, яка була порушена за  обвинуваченням заявника та яку пізніше було об'єднано з первісною  справою.

42. 23 серпня 2002 року слідчий Державної податкової  адміністрації вніс подання до Шевченківського суду про обрання  щодо заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.  Слідчий посилався на тяжкість злочинів, у вчиненні яких  обвинувачувався заявник, а також на те, що він міг ухилятися від  слідства. Зокрема, у поданні було зазначено:

"Під час розслідування кримінальної справи Фельдман Б.М.  неодноразово висловлювався про недовіру українським правоохоронним  органам і судам, а також про те, що справу повинен розглядати  тільки Європейський суд і що для цього йому необхідно бути за  межами України..."

43. 24 серпня 2001 року Шевченківський суд вирішив, що  заявник мав триматися під вартою до 2 вересня 2001 року.

44. 28 серпня 2001 року апеляційний суд м. Києва скасував  постанову від 21 серпня 2001 року (див. пункт 40 вище),  зазначивши, що хоча прокурори санкціонували тримання заявника під  вартою строком до дванадцяти місяців, слідство тривало лише десять  місяців та сімнадцять днів. Виходячи з цього, суд дійшов висновку,  що поновлення слідства на один день не вимагало будь-якого нового  рішення стосовно тримання заявника під вартою.

45. З вересня 2001 року щотижневик "Бізнес" опублікував  інтерв'ю з паном П., начальником слідчого управління Державної  податкової адміністрації. У відповідній частині зазначено:

"Чому Фельдман та інші сьогодні перебувають під вартою?  Оскільки Фельдман неодноразово висловлювався про недовіру до  українського правосуддя. Він вважає, що в Україні він не матиме  справедливого судового розгляду. Якщо він не довіряє українському  правосуддю, він намагатиметься знайти іншу систему. Яку? Поза  межами України? Як же ми можемо його звільнити?"

46. 19 вересня 2001 року Шевченківський суд на підставі  скарги заявника визнав незаконним його затримання 22 серпня  2001 року. Суд встановив, що не було законних підстав для його  затримання та що підозри в ухиленні заявника від слідства були  необґрунтовані. Суд, однак, відмовив у задоволенні вимоги про  звільнення з-під варти у зв'язку з непідвідомчістю. Цю постанову  було скасовано апеляційним судом м. Києва 1 жовтня 2001 року. Цей  суд визнав затримання заявника 22 серпня 2001 року законним.

47. 25 вересня 2001 року Печерський суд розглянув скаргу  заявника на постанову слідчого про обрання запобіжного заходу у  вигляді взяття під вартою від 14 березня 2000 року, що було  санкціоновано прокурором, та закрив провадження на тій підставі,  що аналогічне питання було вирішено постановою цього ж суду від  16 травня 2000 року.

48. 26 вересня 2001 року Печерський суд розглянув скаргу  заявника на дії Генеральної прокуратури України та адміністрації  Київського СІЗО N 13 щодо його незаконного тримання під вартою з  31 серпня 2001 року. Суд відхилив частину цієї скарги у зв'язку з  непідвідомчістю. 27 вересня 2001 року Печерський суд розглянув  іншу частину скарги та задовольнив вимоги заявника. Суд визнав  незаконним тримання заявника під вартою з 31 серпня 2001 року в  зв'язку з відсутністю рішення суду про таке тримання. Суд  зобов'язав СІЗО негайно звільнити заявника, але рішення суду не  було виконано (див. наступний пункт) та 22 листопада 2001 року  було скасовано апеляційним судом м. Києва у зв'язку з одночасним  застосуванням судом першої інстанції норм цивільного та  кримінального законодавства. Рішення апеляційного суду, в свою  чергу, було скасовано Верховним Судом України 6 листопада  2002 року. Справу було направлено на новий розгляд до суду  апеляційної інстанції. 14 листопада 2003 року апеляційний суд  скасував рішення суду першої інстанції та виніс нове рішення,  відхиливши скаргу заявника на дії адміністрації СІЗО. 17 березня  2005 року Верховний Суд України скасував рішення апеляційного суду  від 14 листопада 2003 року та залишив без змін рішення Печерського  суду від 27 вересня 2001 року.

49. Після винесення рішення Печерського суду від 27 вересня  2001 року про негайне звільнення заявника з-під варти (див.  попередній пункт) заступник Генерального прокурора України  звернувся до Державного департаменту з питань виконання покарань з  приписом про усунення порушень закону, вимагаючи не звільняти  заявника з-під варти на підставі рішення Печерського суду,  оскільки воно було незаконним. Заявника не було звільнено, та того  ж дня слідчий Державної податкової міліції вніс до іншого  районного суду - Шевченківського - подання про обрання щодо  заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Слідчий  знову посилався на ризик ухилення заявника від слідства шляхом  виїзду за кордон. Подання мало ті ж формулювання, що й подання від  23 серпня 2001 року. Того ж дня Шевченківський суд продовжив строк  тримання заявника під вартою до 7 жовтня 2001 року.

50. 12 грудня 2001 року судовий розгляд справи було розпочато  та Артемівський суд залишив обраний щодо заявника запобіжний захід  у вигляді тримання під вартою без змін, посилаючись на тяжкість  злочинів, у яких його було обвинувачено.

51. 1 лютого 2002 року суд відхилив клопотання про звільнення  заявника з-під варти, подані представниками заявника під час  судових засідань.

D. Інші події

52. 25 січня 2007 року Державна податкова адміністрація в  межах цивільного провадження, в якому одна з компаній заявника  була стороною, подала клопотання про поновлення строку для подання  апеляційної скарги на рішення від 30 грудня 2004 року, про яке, як  стверджувалося, їй було невідомо. Заявник вважав, що зазначене  поновлення строку було спробою здійснення на нього тиску за  подання заяви до Суду.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої  громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового  слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) від 1 грудня 1994 року

53. Відповідні положення Закону (266/94-ВР) (вперше  опублікований у Відомостях Верховної Ради України N 1, 3 січня  1995 року, стаття 1) передбачають:

Стаття 1 (266/94-ВР)

"Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню  шкода, завдана громадянинові внаслідок:

...

(3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів..."

Стаття 2 (266/94-ВР)

"Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку,  передбачених цим Законом, виникає у випадках:

постановлення виправдувального вироку суду;

закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину,  відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі  обвинуваченого у вчиненні злочину;

відмови в порушенні кримінальної справи або закриття  кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини  першої цієї статті;

закриття справи про адміністративне правопорушення" .

B. Кримінально-процесуальний кодекс України

(1001-05, 1002-05, 1003-05)

54. Положення статті 120 Кримінально-процесуального кодексу  1960 року (1002-05) (строки досудового слідства) викладено в  рішенні у справі "Меріт проти України" (980_110) (Merit v.  Ukraine, N 66561/01, від 30 березня 2004 року, Відповідне  національне право та практика).

55. Положення статті 156 Кримінально-процесуального кодексу  (1002-05) (строки тримання під вартою) та статті 218 (оголошення  обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому  матеріалів справи) викладено в рішенні у справі "Невмержицький  проти України" ((Nevmerzhitsky v. Ukraine), N 54825/00, від  5 квітня 2005 року, п. 53).

56. Відповідно до статті 37 Кримінально-процесуального  кодексу (1001-05) кримінальна справа розглядається в тому суді,  в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення  злочину є невідомим, справа повинна бути розглянута судом, в  районі діяльності якого закінчено досудове слідство.

57. З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного  розгляду справи в окремих випадках справа може бути передана на  розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за  місцем знаходження більшості свідків (частина перша статті 38  Кримінально-процесуального кодексу) (1001-05).

58. Питання про передачу справи до суду іншої області  вирішується Головою Верховного Суду України чи його заступником  (частина четверта статті 38 Кримінально-процесуального кодексу)  (1001-05).

ЩОДО ПРАВА

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

59. Згідно з пунктом 1 правила 42 Реґламенту (980_067) Суд  вирішує об'єднати заяви з огляду на їх спільне фактичне та  юридичне підґрунтя.

II. МЕЖІ СПРАВИ

60. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник подав  декілька нових скарг за пунктом 5 статті 5 та статтею 14 Конвенції  (995_004), які не є уточненням первісних скарг, щодо яких  сторони надали коментарі. Таким чином, Суд не вважає за належне  зараз розглядати ці питання окремо (див. рішення у справі "Пиряник  проти України" (980_357) (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01,  п. 20, від 19 квітня 2005 року).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ   СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ (995_004)

61. Заявник скаржився на те, що тримання його під вартою було  незаконним та необґрунтовано тривалим, а також на те, що перегляд  законності його тримання під вартою не здійснювався. Він посилався  на пункти 1 (c), 3 та 4 статті 5 Конвенції (995_004), в яких,  зокрема, зазначено:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність.  Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і  відповідно до процедури, встановленої законом:...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою  допровадження її до компетентного судового органу за насті  обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо  обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею  правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з  положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно  постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає  право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено  розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під  час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями  з'явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або  тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході  якого суд без зволікання встановлює законність затримання і  приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним".

A. Законність тримання заявника під вартою відповідно до  пункту 1 (c) статті 5 Конвенції (995_004)

1. Щодо прийнятності

62. Уряд стверджував, що незаконність тримання заявника під  вартою з 31 серпня до 12 грудня 2001 року була зрештою визнана  національними судами (див. пункт 48 вище) та що на підставі цих  висновків національних судів заявник міг вимагати відшкодування  шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування  шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,  досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (див.  пункт 53 вище). Крім того, зазначений період було зараховано до  загального строку ув'язнення заявника. Відповідно Уряд дійшов  висновку про те, що заявник втратив статус жертви.

63. Заявник зазначив, що можливість вимагати відшкодування  шкоди у зв'язку з незаконним триманням під вартою мали лише особи,  яких було виправдано. Оскільки його було визнано винним, він не  міг вимагати відшкодування відповідно до Закону (266/94-ВР),  вказаного Урядом. Він також стверджував, що зарахування періоду,  протягом якого тримання під вартою було визнано незаконним, до  загального строку ув'язнення не є відшкодуванням.


 
...
  

 
...
Інформація про документ
Дата ухвалення
08.04.2010
ПІБ судді:
Лоренцен П.
Реєстраційний № рішення
76556/01 38779/04
Резолютивна частина
Суд оголосив скарги за пунктами 1, 3 та 4 статті 5, пунктами 1 (безсторонність суду),  2  та 3 (c) статті 6 Конвенції прийнятними.
Подальше оскарження
Рішення Європейського суду з прав людини не оскаржується.