Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

J.J Нідерланди
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

НЕОФІЦІЙНИЙ ПЕРЕКЛАД

І. ПУНКТ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

А. Можливість застосування

Суд відмовився розглянути апеляцію заявника щодо податкового штрафу на тій підставі, що не був сплачений судовий реєстраційний збір – якби Верховний суд відмінив рішення Апеляційного суду, то в нього були б усі повноваження для того, щоб замінити своїм власним рішенням по суті справи рішення Апеляційного суду або ж повторно передати справу у той самий або інший апеляційний суд – рішення Верховного суду було вирішальним для пред'явлення «кримінального обвинувачення», в результаті якого на заявника був накладений податковий штраф – того факту, що позов заявника у Верховному суді з питань права та рішення останнього обмежувалися питанням процесуального характеру, яке підлягало розгляду та по якому мало бути винесене рішення на попередньому слуханні справи, не достатньо, щоб визнати пункт 1 статті 6 таким, що не може бути застосований.

В. Відповідність

Подібність основних рис судового процесу у Верховному суді Нідерландів та Касаційному суді Бельгії полягає у тому, що консультативний висновок генерального прокурора має допомогти Верховному суду та забезпечити систематичність прецедентного права - департамент Генеральної прокуратури у Вищому суді повинен діяти якомога об'єктивніше.

Важливу роль у провадженні відіграв член департаменту Генеральної прокуратури: у його письмових поясненнях міститься висновок, який міг повпливати на Верховний суд – той факт, що заявник не мав змоги відповісти на консультативний висновок, свідчить про порушення його права на змагальне провадження.

Висновок: порушення (одноголосно).

ІІ. СТАТТЯ 50 КОНВЕНЦІЇ

Вартості та витрати: часткове відшкодування.

Висновок: держава-відповідач повинна сплатити зазначену суму заявникові в якості відшкодування вартостей та витрат (одноголосно).

І. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявником є позаштатний консультант з питань оподаткування.

8. 14 грудня 1989 року інспектор відділу прямих податків відправив заявникові документ, у якому було визначено розмір додаткового податку на прибуток (naheffingsaanslag) за 1984 рік. Відповідно до положень, що застосовуються (див пункт 17 нижче), податковий штраф був додатково накладений на суму, рівнозначну тій, що зазначалася в документі, яким визначався розмір додаткового податку на прибуток. Штраф склав 38,656 нідерландських гульденів (NLG).

9. 20 грудня 1989 року заявник звернувся до податкової палати апеляційного суду міста Леуварден (gerechtshof) з оскарженням цього документу. У листі від 21 грудня секретар цього суду попросив заявника сплатити судовий реєстраційний збір у розмірі 75 нідерландських гульденів відповідно до розділу 5 Закону про податкові спори (адміністративної юрисдикції) (Wet administratieve rechtspraak belastingzaken).

10. 23 березня 1990 року голова податкової палати оголосив позов заявника таким, що не підлягає прийняттю, оскільки судовий реєстраційний збір не було сплачено.

11. У той же день заявник подав у податкову палату протест (verzet) на це рішення. Він стверджував, що надіслав своєму банкові доручення на оплату судового реєстраційного збору за безготівковим розрахунком, але доручення не було виконане. Він вважає, що його не можна звинувачувати у цій помилці банку.

12. Після проведення слухання 19 вересня 1990 року податкова палата апеляційного суду заявила 26 жовтня, що протест заявника безпідставний. Суд постановив, що оскільки заявник сам вирішив скористатися послугами банку, то він був у змозі прослідкувати за тим, щоб його доручення виконали належним чином.

13. 20 листопада 1990 року заявник подав у Верховний суд (Hoge Raad) позов з питань права. Він стверджував, що Апеляційний суд порушив закон, оскільки визнав його відповідальним за помилку, допущену банком під час виконання його платіжного доручення. В якості альтернативи, він заявив, що накладення податкового штрафу рівнозначне штрафній санкції, і що недоречно стягувати судовий реєстраційний збір у будь-якій справі, яка стосується пред'явлення «кримінального обвинувачення».

Заступник Міністра фінансів (Staatssecretaris van Financiën) подав письмове заперечення проти позову (vertoogschrift).

14. 19 листопада 1990 року один з генеральних прокурорів Верховного суду подав консультативний висновок. Він не відреагував на перше клопотання заявника, якщо не враховувати висловлення думки про те, що рішення Апеляційного суду було правильним, проте надав вагомі докази того, чому альтернативне клопотання має бути відхилене.

15. До винесення Верховним судом рішення заявник не отримав копії консультативного висновку.

16. 17 червня 1992 року Верховний суд залишив скаргу заявника без задоволення.

Він постановив, що не можна звинувачувати особу, яка дала платіжне доручення, у тому, що банк не виконав це платіжне доручення на сплату судового реєстраційного збору, якщо особа прослідкувала за тим, щоб оплата була проведена якомога швидше, після того, як вона дізналася про невиконання доручення. Тим не менше, виявилося, що заявник взагалі не сплатив судовий реєстраційний збір, і тому його перше клопотання повинно бути відхилене.

Суд також постановив, що судовий реєстраційний збір, про який йде мова, не міг стати на заваді платникові податків, щоб скористатися своїм правом звернення в суд, і що у відповідних випадках розмір даного збору може бути зменшено. Таким чином, альтернативне клопотання заявника було також відхилене.

ІІ. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

На жаль, матеріал, котрий Вас зацікавив, знаходиться в обмеженому доступі і надається підписникам платформи.

Якщо Ви вже є підписником нашої платформи, то для перегляду матеріалу Вам потрібно авторизуватись. Ознайомитися з умовами підключення та оформити підписку Ви можете за посиланням або за телефоном.

(044) 500 7772

Увійти
Зареєструватися
Інформація про документ
Дата ухвалення
01.01.2001
Реєстраційний № рішення
21351/93
Резолютивна частина
Суд постановив, що було наявне порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 
Подальше оскарження
Рішення Європейського суду з прав людини не оскаржується.