Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду України 21.11.2011 у справі № 21-222а11
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...
Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2011 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

Головуючого Панталієнка П.В.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» (далі – ТОВ)

до Східної митниці Державної митної служби України (далі – Митниця), Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області

та Головного управління Державного казначейства України у м. Києві

про визнання недійсними рішення та картки відмови, стягнення надмірно сплачених сум податку на додану вартість (далі – ПДВ) і митного збору,

...

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року ТОВ звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

На обґрунтування позову послалося на те, що Митниця при вирішенні питання щодо розмитнення імпортованого ним товару не погодилася із задекларованою вартістю останнього та визначила її самостійно за шостим (резервним) методом із порушенням чинного законодавства. Позивач просив визнати недійсними рішення Митниці від 22 квітня 2010 року № 700000006/2010/000321/1 щодо визначення митної вартості та картку відмови від 22 квітня 2010 року № 700000006/0/20289.

Крім того, ТОВ просило стягнути на його користь з Державного бюджету України 2 632 702 грн 13 коп. надмірно сплаченого ПДВ та 1 196 682 грн 81 коп. мита.

Суди встановили, що 21 вересня 2009 року між компанією «LEON Ltd. Co.» (Сполучені Штати Америки; Продавець) та ТОВ (Покупець) укладено контракт № 1/09/2009, згідно з яким Продавець прийняв на себе зобов'язання поставляти Покупцю м'ясо та м'ясні продукти, зазначені в сертифікатах та/або інвойсах. Строк дії контракту – до 31 грудня 2010 року.

За цим контрактом компанія «LEON Ltd. Co.» поставила позивачу м'ясну продукцію за ціною 0,75 доларів США за кілограм, що підтверджено рахунками-фактурами від 30 березня 2010 року № 020868 та № 020870.

Для здійснення митного оформлення товару ТОВ надало вантажну митну декларацію від 19 квітня 2010 року № 70000000112010/001802, в якій визначило митну вартість товару за першим методом, виходячи із ціни 0,75 доларів США за кілограм (вартість партії склала 2 206 683 грн 99 коп.).

Відповідно до декларації митної вартості (форма ДМВ–1) для підтвердження заявленої митної вартості товару, що надійшов за рахунком-фактурою від 30 березня 2010 року № 020870, Митниця витребувала у позивача додаткові документи.

Позивач відмовився надати витребувані документи.

Відповідач видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 22 квітня 2010 року № 700000006/0/20289, зазначивши в ній, що підставою для відмови є неподання на вимогу митного органу додаткових документів згідно з вимогами пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщується через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі – Порядок декларування митної вартості товарів) .

Митну вартість ввезеного товару Митниця визначила з використанням шостого (резервного) методу з розрахунку 1,05 долара США за кілограм, про що 22 квітня 2010 року прийняла рішення № 700000006/2010/000321/1.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 4 листопада 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 9 грудня 2010 року, рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове – про задоволення позовних вимог. Визнав недійсними рішення Митниці від 22 квітня 2010 року № 700000006/2010/000321/1 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобі через митний кордон України від 22 квітня 2010 року № 700000006/0/20289. Крім того, постановив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 2 632 702 грн 13 коп. надмірно сплаченого ПДВ та 1 196 682 грн 81 коп. мита.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2011 року рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Митниця звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом статей 262–267 Митного кодексу України (далі – МК) та положень Порядку декларування митної вартості товарів у подібних відносинах. На обґрунтування заяви Митницею додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 6 квітня, 15, 22 та 29 березня, 3 та 15 лютого 2011 року, а також 2 грудня та 22 червня 2010 року, які, на її думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви Митниці слід відмовити з таких підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Митниця необгрунтовано не застосувала перші п'ять методів визначення митної вартості товару та не провела консультацію з декларантом з метою обгрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості й послідовного вибору методів. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду.

На думку Верховного Суду України, така позиція судів базується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Так, відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку про неправомірність дій Митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, та без обґрунтування неможливості їх застосування.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (справа № 21-56а10) та від 7 лютого 2011 року (справа № 21-76а10).

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

...

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Східної митниці Державної митної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючого Панталієнка П.В.,

Суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.

Інформація про документ
Дата ухвалення
21.11.2011
ПІБ судді:
Панталієнко П.В.
Реєстраційний № рішення
21-222а11
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви контролюючого органу. Рішення суду касаційної інстанції залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду України є остаточним і не оскаржується.