Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі № 21-39а15
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго» (далі – Товариство)

до державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області (далі – ДПІ), Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області, третя особа – дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» (далі – ДП «Західукргеологія»),

про скасування податкового повідомлення-рішення,

...

встановила:

У грудні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 травня 2008 року № 0001112320/0, (від 8 липня 2008 року № 0001112320/1/15319, 22 вересня 2008 року № 0001112320/2/21730, 26 листопада 2008 року № 0001112320/3), яким позивачу визначено податкове зобов'язання на суму 308 889 грн. (а саме: основний платіж – 213 759 грн, штрафні (фінансові) санкції – 95 130 грн).

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки нарахування і віднесення до валових витрат у ІІ півріччі 2006 року та в 2007 році рентних платежів та збору за геологорозвідувальні роботи, що виконані за рахунок державного бюджету, здійснено відповідно до вимог Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР) та наказу Державної податкової адміністрації України (далі – ДПА) від 30 вересня 2004 року № 571 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – наказ № 571).

Суди встановили, що ДП «Західукргеологія» є власником спеціального дозволу на користування надрами від 14 травня 2002 року № 1913.

Між ДП «Західукргеологія» і Товариством укладено договір про спільну діяльність від 18 вересня 2003 року № 161 (далі – договір № 161) для спільної інвестиційної та виробничої діяльності з приводу організації та здійснення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, Гуцулівського родовища. Товариство є оператором за цим Договором та силами власного виробничого підрозділу здійснює операції з координації спільної діяльності відповідно до програми спільної діяльності, зокрема веде бухгалтерський та податковий облік спільної діяльності, що включає і сплату всіх податків та обов'язкових платежів до бюджету. Договір № 161 взято на облік в ДПІ.

ДПІ на підставі направлень від 27 березня 2008 року № 334 та 10 квітня 2008 року№ 400 провела виїзну планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 жовтня 2006 року по 31 грудня 2007 року.

За наслідками перевірки складено акт від 21 квітня 2008 року № 164/23-2/340331107 (далі – акт), згідно з висновками якого встановлено порушення Товариством вимог підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, чим занижено податок на прибуток за період з 1 липня 2006 року по 31 грудня 2007 року на суму 213 759 грн, в тому числі в ІІІ кварталі 2006 року – на 38 173 грн, у ІV кварталі 2006 року – на 37 063 грн, у І кварталі 2007 року – на 32 052 грн, у ІІ кварталі 2007 року – на 35 624 грн, у ІІІ кварталі 2007 року – на 17 253 грн, у ІV кварталі 2007 року – на 53 594 грн.

До таких висновків ДПІ дійшла на підставі того, що позивач протиправно нарахував та відніс до складу валових витрат у ІІ півріччі 2006 року та в 2007 році рентні платежі та збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, що призвело до завищення валових витрат за період з 1 липня 2006 року по 31 грудня 2007 року на суму 857 521 грн 23 коп. та, відповідно, до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток за цей період на суму 213 759 грн.

12 травня 2008 року ДПІ на підставі акта прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001112320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 308 889 грн (основний платіж – 213 759 грн, штрафні (фінансові) санкції – 95 130 грн).

Товариство з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодилось, оскаржило його в адміністративному порядку. За наслідками розгляду податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги – без задоволення та прийнято податкові повідомлення-рішення від 8 липня 2008 року № 0001112320/1/15319, 22 вересня 2008 року № 0001112320/221730, 26 листопада 2008 року № 0001112320/3, які аналогічні за змістом вказаному вище.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2008 року № 0001112320/0 (від 8 липня 2008 року № 0001112320/1/15319, 22 вересня 2008 року № 0001112320/2/21730 та 26 листопада 2008 року № 0001112320/3).

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 жовтня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки нарахування та сплата неуповноваженою особою (оператором за Договором № 161, який не має статусу надрокористувача) відповідних сум збору за геологорозвідувальні роботи не може вважатися нарахуванням та сплатою податкового зобов'язання з цього платежу, то підстав для врахування витрат на оплату цих платежів при визначенні оподатковуваного доходу спільної діяльності немає.

Крім цього, касаційний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позову, безпідставно поширили на спірні правовідносини положення пункту 7.7 статті 7 Закону № 334/94-ВР та Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затвердженого наказом ДПА від 30 вересня 2004 року № 571 (далі – Порядок ведення обліку), які регулюють оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи податком на прибуток.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: положень пункту 7.7 статті 7 Закону № 334/94-ВР та Порядку ведення обліку. Просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення.

Як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права заявник посилався на судові рішення касаційного суду від 22 квітня, 22 липня та 30 вересня 2014 року, в яких суд дійшов висновку, що оскільки платником усіх податків за договорами спільної діяльності є оператори, які уповноважені учасниками договорів на підставі довіреностей вести бухгалтерський та податковий облік, нараховувати і сплачувати платежі до Державного бюджету України, в тому числі рентні платежі, плату за користування надрами, то такі за місцем реєстрації договорів подавали інформацію про видобуток вуглеводневої сировини та розрахунки по рентній платі і, відповідно, сплачували його.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 січня 2015 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 49 Закону України від 12 липня 2001 року № 2665-III «Про нафту і газ» у разі якщо діяльність, пов'язана з користуванням нафтогазоносними надрами, здійснюється на умовах договору про спільну інвестиційну діяльність, спільне виробництво, виробничу кооперацію, один із учасників цього договору зобов'язаний мати відповідний спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами.

Відповідно до статті 1134 Цивільного кодексу України ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників (просте товариство) може бути доручено ними одному з учасників.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 334/94-ВР врегульовано відносини щодо оприбуткування операцій особливого виду, а саме – спільної діяльності на території України без створення юридичної особи.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

При цьому облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом (підпункти 7.7.2 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону № 334/94-ВР).

На виконання вимог зазначеної норми Закону № 334/94-ВР ДПА затвердила Порядок ведення обліку, який в силу вимог пункту 2 застосовується особою, яка уповноважена іншими сторонами згідно з умовами договору про спільну діяльність вести облік результатів спільної діяльності (далі – уповноважений платник) , та учасниками такого договору.

Згідно із пунктом 4 Порядку ведення обліку якщо договір про спільну діяльність укладено між платником (платниками) податку на прибуток підприємств (далі – податок) та особою (особами), що не є платником (платниками) податку, то уповноваженим платником, у частині ведення податкового обліку, може бути виключно особа, що є платником податку.

Також, за цим Порядком, зокрема пунктами 10, 14, передбачена можливість уповноваженого платника включати до складу валових витрат відповідні витрати.

Відповідно до підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5.2 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включалися, зокрема, суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів) , установлених Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (далі – Закон № 1251-ХІІ) (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів) , визначених зазначеним Законом), включаючи рентні платежі. При цьому пунктами 9, 12 частини першої статті 14 Закону № 1251-ХІІ прямо визначено, що рентні платежі та збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) .

Отже, на час виникнення спірних відносин передбачалось право платника податків на включення до складу валових витрат сум внесених (нарахованих) рентних платежів та збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Таким чином, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, законодавець виходячи із специфіки цих договірних відносин передбачив згідно з умовами договору про спільну діяльність можливість уповноважувати одного із учасників такого договору вести податковий облік, у тому числі сплачувати податкові зобов'язання, які виникають у результаті здійснення спільної діяльності та включати відповідні витрати до валових у разі, якщо така особа є платником податку, а не за наявності в неї спеціального дозволу на користування надрами.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між Товариством та ДП «Західукргеологія» – власником спеціального дозволу на користування надрами – укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого Товариство визначено оператором та на нього покладено обов'язок, зокрема, вести бухгалтерський та податковий облік спільної діяльності, що включає і сплату всіх податків та обов'язкових платежів до бюджету, в тому числі й сплату рентної плати та збору на геологорозвідувальні роботи, а відтак при здійсненні податкового обліку Товариство у звітному періоді мало право такі платежі відносити до складу валових витрат.

За таких обставин висновок Вищого адміністративного суду України про правомірність винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому його постанова підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, заяву Товариства слід задовольнити – постанову Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

...

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго» задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков, О.В. Кривенда, М.І. Гриців, О.А. Коротких, П.В. Панталієнко, В.Л. Маринченко, І.Л. Самсін

Інформація про документ
Дата ухвалення
16.06.2015
ПІБ судді:
Терлецький О.О.
Реєстраційний № рішення
21-39а15
Резолютивна частина
Заяву платника податків задоволено частково, скасовано рішення суду касаційної інстанції, до якого справу направлено на новий розгляд.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.