Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі № 21-190а13
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Тітова Ю.Г.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Содіс» (далі - ТОВ)

до державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

про визнання недійсними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

...

в с т а н о в и л а:

У серпні 2009 року ТОВ звернулося до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визати недійсними та скасувати рішення ДПІ від 30 березня 2009 року №№ 0000612342, 0000622342 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

На обґрунтування позову ТОВ послалося на неправомірність перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових оперцій у сфері готівкового обігу у зв'язку з порушенням порядку її проведення, а саме: не було підстав для її проведення з огляду на приписи статті 111 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», під час перевірки були відсутні посадові та матеріально-відповідальні особи підприємства, зазначені в акті перевірки, факти порушень не підтвердилися, підстав для застосування фінансових санкцій не було. Крім того, зазначило, що Ткаченко Л.І., яка була присутня під час перевірки, є колишнім головним бухгалтером підприємства, а грошові кошти в сумі 2763 грн 60 коп. та 100 доларів США не належали підприємству, оскільки знаходились у касі приватного підприємця Хаведжиєвої Т.Ю. Просило визнати недійсними та скасувати рішення податкового органу.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року, позов задовольнив частково: рішення ДПІ від 30 березня 2009 року № 0000612342 в частині застосування до ТОВ штрафних (фінансових) санкцій у сумі 510 грн скасував. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 лютого 2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасував і постановив нове, яким позов задовольнив частково: скасував рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30 березня 2009 року № 0000622342 повністю та № 0000612342 - у сумі 510 грн.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджуючись із рішенням касаційного суду, ДПІ зазначає, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення) та статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Указ № 436/95) у подібних правовідносинах. Просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2013 року, а справу направити на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви ДПІ додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 серпня 2011 року (справа № К-27872/10).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ДПІ підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, послався на те, що незважаючи на підтвердження факту порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення застосувати штрафні санкції на підставі абзацу 3 статті 1 Указу № 436/95 неможливо, оскільки Указ Президента України від 7 вересня 2001 року № 802/2001 «Про внесення змін до Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436», яким встановлені фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, тобто визначено склад правопорушення, що за своєю правовою природою є адміністративним правопорушенням, та відповідальність за нього, прийнятий поза межами строку, встановленого пунктом 4 Перехідних положень Конституції України.

Разом з тим в ухвалі, наданій ДПІ на підтвердження своїх доводів, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач допустив порушення пункту 2.6 Положення, то до нього правомірно було застосовано штрафні санкції, передбачені абзацом 3 статті 1 Указу № 436/95.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Суди встановили, що ДПІ 25 березня 2009 року під час перевірки ТОВ щодо контролю за здійсненням розрахункових оперцій у сфері готівкового обігу встановила порушення, а саме: ТОВ при здісненні розрахункових операцій застосувало опломбований з порушенням установленого порядку реєстратор розрахунковиих операцій (далі - РРО) ; сума готівкових коштів на місці проведення розрахунків 2763 грн не відповідала сумі коштів, зазначеній в денному звіті РРО; та готівкові кошти в сумі 10 698 грн 48 коп., отримані в період з 27 лютого по 17 березня 2009 року, не були оприбутковані (не було здійснено обліку готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій) .

Визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень Національного банку України (пункт 6 статті 33 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України»).

Згідно з абзацом третім пункту 2.6 Положення у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Відповідно до статті 2 Закону України від 6 липня 1995 року

№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 265/95-ВР), пункту 1.2 Положення книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Абзацом 3 статті 1 Указу № 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

8 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України був прийнятий Конституційний Договір № 1к/95-ВР про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 25 цього Конституційного Договору Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

12 червня 1995 року Президент України видав Указ № 436/95, яким, зокрема, врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки.

6 липня 1995 року було прийнято Закон № 265/95-ВР, у якому передбачено, крім іншого, відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.

Так, розділом V Закону № 265/95-ВР визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції, у якому відсутнє таке порушення, як неоприбуткування у касах готівки, а отже й не встановлена відповідальність за це.

Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі № 436/95. Зокрема, абзацом 3 статті 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.

Таким чином, предмети правового регулювання Указу № 436/95 та Закону № 265/95-ВР є різними.

Слід зазначити також, що попри зміни, які в подальшому вносилися до Указу № 436/95 (останні - у 2001 році), правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за неоприбуткування готівки не змінилися.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що відносини щодо відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом № 265/95-ВР, прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ № 436/95. Окрім цього, на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких охоплювала б такі відносини, тому висновок суду касаційної інстанції про незаконність застосування до ТОВ на підставі абзацу 3 статті 1 Указу № 436/95 штрафних (фінансових) санкцій є помилковим.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 2 квітня 2013 року № 21-77а13.

Враховуючи викладене, а також те, що суд касаційної інстанції у цій справі неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, заява ДПІ підлягає задоволенню, а постанова Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2013 року - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

...

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Г. Тітов

Судді: М.Б. Гусак В.Л. Маринченко О.А. Коротких П.В. Панталієнко О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко

Інформація про документ
Дата ухвалення
10.09.2013
ПІБ судді:
Тітов Ю.Г.
Реєстраційний № рішення
21-190а13
Резолютивна частина
Заяву контролюючого органу було задоволено.
Подальше оскарження
Справа була направлена на новий розгляд до суду касаційної інстанції.