Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі № 21-578а14
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

при секретарі судового засідання  Ключник А.Ю.,

за участю:

представника позивача — Остимчук О.О.,

представників відповідача — державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області — Павловича Д.М., Харка Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом дочірнього підприємства «Західукргеологія» Національної акціонерної компанії «Надра України» (далі — Підприємство)

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (далі — СДПІ)

та державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області (далі — ДПІ),

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: спільного українсько-канадського підприємства «Коломийська нафтогазова компанія «Дельта» (далі — СП), дочірного підприємства «Європа нафта і газ Україна» (далі — ДП), товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) «Західенергробуд» (далі — ТОВ-1), закритого акціонерного товариства «Інтернафтогазбуд» (далі — ЗАТ) і ТОВ «Укренерго» (далі — ТОВ-2),

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

...

в с т а н о в и л а:

У березні 2010 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2009 року № 0000842301/0/12565, 14 жовтня 2009 року №№ 0000842301/1/17455 0000842301/2/22788, 31 грудня 2009 року та 22 березня 2010 року № 0000842301/3/22788, якими позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати збору за геологорозвідувальні роботи на суму 264 134 грн 36 коп. (у тому числі 180 398 грн 83 коп. основного платежу та 83 735 грн 53 коп. штрафних (фінансових) санкцій) .

На обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило, що воно є власником спеціальних дозволів на користування надрами та  учасником договорів про спільну інвестиційну діяльність (простого товариства) з геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки надр, укладених із третіми особами. Умовами цих договорів серед іншого передбачено, що облік та складання податкової звітності щодо результатів спільної діяльності, а також розрахунки з бюджетом веде оператор відповідно до вимог чинного законодавства України. Відтак кожен з операторів на виконання умов договору та нормативно-правових актів вчасно подав до органів державної податкової служби розрахунки збору за геологорозвідувальні роботи за 2008 рік і сплатив до бюджету всі належні платежі за користування надрами (у тому числі спірний збір). Проте ДПІ дійшла безпідставного висновку про заниження позивачем сум збору за геологорозвідувальні роботи, оскільки Підприємство як власник спеціальних дозволів на користування надрами не нарахувало та не сплатило зазначені платежі, та винесла спірне податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2009 року № 0000842301/0/12565, яким Підприємству визначила податкове зобов'язання за цим платежем на суму 264 134 грн 36 коп. Таким чином, рішення податкового органу стосовно Підприємства повторно сплатити до бюджету 180 398 грн 83 коп. збору за геологорозвідувальні роботи та 83 735 грн 53 коп. фінансових санкцій суперечить вимогам законодавства.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року, позов задовольнив виходячи із того, що саме оператори за договорами про спільну діяльність відповідають перед державою за належне декларування та повноту сплати збору за геологорозвідувальні роботи при спільній діяльності як платники податків. За таких обставин немає підстав стверджувати, що дії позивача призвели до ненадходження до бюджету загальнодержавного збору за геологорозвідувальні роботи на суму, визначену в спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 липня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні  позову відмовив виходячи із того, що відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженої наказом Комітету України з питань геології та використання надр і Державної податкової адміністрації України від 23 червня 1999 року № 105/309 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 16 липня 1999 року № 474/3767; яка визначала порядок цього збору на час виникнення спірних відносин), платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі, незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах: раніше розвіданих та переданих в установленому порядку для промислового освоєння; з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та промислового освоєння, а згідно зі статтею 19 Кодексу України про надра (далі — Кодекс) надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Таким чином, платниками збору за геологорозвідувальні роботи є виключно підприємства, які отримали спеціальний дозвіл на користування надрами (надрокористувачі).

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Підприємство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 49 Закону України від 12 липня 2001 року № 2665-ІІІ «Про нафту і газ» (далі — Закон № 2665-ІІІ).  На обґрунтування заяви Підприємство додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2013 року (№ К/9991/81120/11), 22 липня 2014 року (№№ К/800/57920/13, К/9991/81546/11,), 30 вересня 2014 року (№ К/800/40944/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Підприємства копіях ухвал Вищого адміністративного суду України
по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосована стаття 49 Закону № 2665-ІІІ у подібних правовідносинах.  

В ухвалах Вищого адміністративного суду України, які додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, цей суд зазначив, що платником усіх податків за договором спільної діяльності є оператор, який уповноважений учасниками договору вести бухгалтерський та податковий облік, нараховувати і сплачувати платежі до Державного бюджету України, у тому числі плату за користування надрами.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та відмовив у його задоволенні виходячи із того, що платниками збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, є виключно підприємства, які отримали спеціальний дозвіл на користування надрами (надрокористувачі). Покладання цього обов'язку за договорами про спільну діяльність на іншого учасника цих договорів є незаконним.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Як установили суди, Підприємство є власником спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі на дослідно-промислову розробку нафтогазових родовищ, та учасником спільних договорів (простого товариства) із ТОВ-1, ТОВ-2 і ЗАТ. Зазначені договори були взяті на облік в органах державної податкової служби. Згідно з умовами цих договорів оператори (зазначені вище суб'єкти господарювання) відповідають за ведення бухгалтерського обліку та звітність щодо спільної діяльності. На виконання зобов'язань за цими договорами оператори сплатили до бюджету збір за геологорозвідувальні роботи за 2008 рік, що відображено в акті перевірки Підприємства від 14 липня 2009 року.

Згідно зі статтею 49 Закону № 2665-III у разі, якщо діяльність, пов'язана з користуванням нафтогазоносними надрами, здійснюється на умовах договору про спільну інвестиційну діяльність, спільне виробництво, виробничу кооперацію, один із учасників цього договору зобов'язаний мати відповідний спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами.

Відповідно до статті 1134 Цивільного кодексу України ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників (просте товариство) може бути доручено ними одному з учасників.

Підпунктом 153.14.2 пункту 153.14 статті 153 Податкового кодексу України (далі — ПК) передбачено, що облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Підпунктом 263.1.1 пункту 263.1 статті 263 ПК (яка була чинною на час виникнення спірних відносин) визначено, що платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб'єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули право користування об'єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі – спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об'єктах (ділянках) надр.

У подальшому законодавець врегулював це питання шляхом прийняття Закону № 4834-VІ (набрав чинності з 1 січня 2013 року), пункт 263.1 статті 263 ПК доповнивши підпунктом 263.1.4, згідно з яким платником плати за користування надрами для видобування корисних копалин під час виконання договорів про спільну діяльність без утворення юридичної особи є уповноважена особа – один з учасників такого договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи, на якого згідно з умовами договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи покладено обов'язок нарахування, утримання та внесення податків зборів до бюджету з єдиного поточного рахунку спільної діяльності (далі — уповноважена особа) , та за умови, що один з учасників договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи має відповідний спеціальний дозвіл.

Таким чином, законодавством передбачено у разі здійснення суб'єктами господарювання діяльності, пов'язаної з користуванням нафтогазоносними надрами на умовах договору про спільну діяльність, уповноважувати одного з учасників такого договору сплачувати податкові зобов'язання до Державного бюджету України, у тому числі й збір за геологорозвідувальні роботи.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі використання надр у межах договору про спільну діяльність платником плати за користування надрами під час виконання договорів про спільну діяльність без утворення юридичної особи є уповноважена особа – один з учасників такого договору, якому згідно з умовами договору було надано повноваження сплачувати податкові зобов'язання, які виникають у зв'язку із здійсненням спільної діяльності за умови, що один з учасників цього договору має відповідний спеціальний дозвіл.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, заяву Підприємства слід задовольнити — постанову Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241—243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

...

п о с т а н о в и л а:          

Заяву дочірнього підприємства «Західукргеологія» Національної акціонерної компанії «Надра України» задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко                     

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, О.Б. Прокопенко, І.Л. Самсін, О.О. Терлецький

Інформація про документ
Дата ухвалення
10.03.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-578а14
Резолютивна частина
Заяву платника податків задоволено, скасовано рішення суду касаційної інстанції, до якої справу направлено на новий розгляд.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.