Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду України від 07.07.2015 у справі № 21-31а15
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі – Залізниця)

до державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (правонаступником якої є державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області; на сьогодні – державна податкова інспекція у м. Ужгороді Державної фінансової служби України у Закарпатській області; далі – ДПІ), третя особа – спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові,

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

...

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року Залізниця звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 31 січня 2011 року № 0000232341/0.

На обґрунтування позову послалася на те, що відокремлений підрозділ «Ужгородська дирекція залізничних перевезень» Залізниці (правонаступник відокремленого підрозділу «Станція Ужгород» Залізниці; далі – відокремлений підрозділ Залізниці) не може бути самостійним платником податку на прибуток відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), оскільки платниками податку на прибуток, що одержаний від інших складових загальної господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, що мають статус юридичних осіб.

Суди встановили, що за результатами невиїзної перевірки відокремленого підрозділу Залізниці  з питань правильності нарахування та сплати податку на прибуток не від господарської діяльності залізничного транспорту за період із 1 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року ДПІ склала акт № 72/23-1/10/25449675, у якому зафіксувала порушення вимог підпункту 2.2.2 пункту 2 статті 2 Закону № 334/94-ВР у зв'язку з тим, що відокремлений підрозділ Залізниці не визначив суму податкового зобов'язання та занизив розмір податку на прибуток, який одержано не від господарської діяльності залізничного транспорту.

На підставі зазначеного акта ДПІ винесла податкове повідомлення-рішення від 31 січня  2011 року № 0000232341/0, яким відокремленому підрозділу Залізниці визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 9009 грн 75 коп. та застосовано до нього штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2252 грн 44 коп.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 30 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що податок на прибуток, одержаний від неосновної діяльності залізничного транспорту відокремленого підрозділу Залізниці, правомірно задекларований та сплачений Залізницею, оскільки відокремлений підрозділ Залізниці не відповідає ознакам, встановленим законодавством для підприємства (не є юридичною особою) , а тому не може відноситись до категорії підприємств залізничного транспорту або їх структурних підрозділів і, відповідно, не може бути самостійним платником податку на прибуток.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 листопада 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ у зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2014 року та прийняти нове судове рішення – про відмову у задоволенні позову.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2014 року, у якій цей суд

виходив із того, що відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, а тому порядок оподаткування діяльності залізниці передбачає розмежування обов'язку з декларування та сплати податку на прибуток між управлінням залізниці та підприємствами залізничного транспорту і їх структурними підрозділами залежно від видів діяльності, за якими було отримано дохід. З огляду на те, що занижену суму доходу було отримано відокремленим підрозділом «Ужгородська дистанція електропостачання» Залізниці від діяльності, що не пов'язана з потребами експлуатаційної діяльності Залізниці (господарської діяльності, яка не належить до основної діяльності залізничного транспорту), дохід від цієї діяльності має оподатковуватись за правилами підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, – правильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як доходи залізниць, одержані від господарської діяльності залізничного транспорту, згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР розуміють доходи у межах доходних надходжень, перерозподілених між залізницями у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Водночас підпунктом 2.2.2 цього ж пункту встановлено, що платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 62 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

За змістом підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку на прибуток є: філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (з числа резидентів – суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами), що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, відділення чи інші відокремлені підрозділи може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, відділень чи інших відокремлених підрозділів, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням.

Водночас прийнятою на виконання пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року № 173 (чинної на час виникнення спірних відносин) затверджено Перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, хоча вищезгаданою нормою права передбачалось визначити перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності, і не передбачалось виокремлення на рівні підзаконного акта «основної» діяльності залізничного транспорту. Ця обставина, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, призвела до неоднакового застосування підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначення суб'єкта (платника) податку закон пов'язує з кількома юридичними фактами – отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності залізничного транспорту та організаційною визначеністю самого управління залізниці. Відповідно, закон не пов'язує вирішення цього питання з терміном «основна» діяльність залізничного транспорту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-88а13).

У разі якщо управління залізниці не має підпорядкованих підприємств залізничного транспорту, які мають статус юридичних осіб, та, відповідно, їх структурних підрозділів, то єдиним платником податку на прибуток (одержаним як від основної діяльності, так і від інших складових загальної господарської діяльності залізничного транспорту) в системі зазначеного управління залізниці є виключно управління залізниці, а структурні підрозділи залізниці відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2 Закону № 334/94-ВР не вважаються окремими платниками податку, оскільки не мають статусу підприємств.

Викладене дає підстави для висновку, що Залізниця правомірно прийняла рішення щодо сплати консолідованого податку, тому спірне податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування до відокремленого підрозділу Залізниці штрафних санкцій є неправомірним.

З вищевикладеного вбачається, що висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви ДПІ про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2014 року слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIIІ «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

...

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький

Інформація про документ
Дата ухвалення
07.07.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-31а15
Резолютивна частина
У задоволені заяви контролюючого органу відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.