Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Платник податку звернувся до суду з позовом до контролюючого органу про скасування податкового повідомлення про стягнення з нього додаткової податкової заборгованості сума, яка була обчислена в результаті застосування ставки прогресивного оподаткування доходу, одержаного заявником не за місцем його основної роботи відповідно до підзаконнного нормативно-правового акту. Платник  стверджував, що така сума податків мала бути встановлена відповідно до спеціальної податкової ставки, встановленої декретом, що має силу закону України. Суд першої інстанції задовольнив позов. Контролюючий орган подав апеляційну скаргу. Апеляційний суд задовольнив позов контролюючого органу. Верховний Суд рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін. Те ж саме повторилося щодо податку з доходу платника за наступні два звітні періоди. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на порушення його майнових прав, стверджуючи, що здійснення податковими органами перерахунку та збільшення розміру його прибуткового податку не відповідало закону. Заявник посилався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини. 

Платник податку звернувся з апеляційною скаргою до суду щодо оскарження вироку суду першої інстанції, яким платника звинуватили в ухиленні від сплати податків та привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем і призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Суд касаційної інстанції пом’якшив вирок суду. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини посилаючись на пункти 1 та 3 (b),(c та(d) статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,  платник скаржився на те, що провадження у його справі не було справедливим, національні суди не були безсторонніми та порушували його процесуальні права, а також що презумпцію невинуватості було порушено у результаті опублікування у ЗМІ відповідних тверджень.  

платник податку звернувся до суду щодо оскарження розрахунку податку, в якому контролюючий орган визначив, що платник повинен сплатити вхідний ПДВ вдруге, оскільки, на думку контролюючого органу, платник не має права на нарахування сплаченого вхідного ПДВ (прим.ред. податковий кредит) у зв’язку з тим, що контрагент платника не зробив відповідних записів щодо проведеної операції в обліковому регістрі, не подав податкову декларацію та не виконав своїх зобов’язань щодо державного бюджету. Тому, податковий орган вважає, що ПДВ не було «нараховано» на господарьку операцію платника з його контрагентом, про яку йде мова, внаслідок цього. Суди попередніх інстанцій не задовольнили позовні вимоги платника. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини  на підставі дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у тому, що незважаючи на повну відповідність зобов’язанням щодо звітності ПДВ, місцеві органи влади позбавили її права вираховувати ПДВ 

Платник податку звернувся до уду з позовом до контролюючого органу, вимагаючи відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди, яка була завдана йому у зв'язку з тим, що проти платника контролюючим органом була відкрита кримінальна справа за обвинуваченням в ухиленні від сплати податків та було накладено арешт на його майно. Згодом кримінальне провадження  було закрито на тій підставі, що за новим кримінальним кодексом його дії не становили складу злочину. Суд першої інстанції частково задвольнив позов. Апелційний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд. Верховний Суд України відмовив у прийнятті касаційної скарги заявника. Суд першої інстанції відмовив  у задоволенні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. Ухвалою, винесеною того ж дня, суд залишив без розгляду вимоги заявника в частині відшкодування матеріальної шкоди. Апеляційний суд  скасував рішення і ухвалу та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу було відхилено, справу було повернуто на новий розгляд. Платник звернувся до Європейського суду з прав людини, скаржучись на те, що тривалість провадження у його справі була несумісною з вимогою "розумного строку" , передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

Платники податків звернулися до суду щодо звільнення їх від додаткового стягнення податку, а також пов’язаних з цим штрафів,що були обраховані внаслідок того, що платники не задекларували частину свого доходу від продажу акцій. Платники  посилались на те, що податкова служба, яка повідомила їх про проведення оцінки, мала чітко визначені права,  отже, не була вповноважена здійснювати податковий контроль і оцінку. Суд задовольнив скаргу платників. Апеляціійний суд відмінив рішення. Платники подали до Державної Ради касаційну скаргу. Державна Рада постановила, що жодна з підстав для касаційної скарги не відповідає умовам її прийняття до розгляду. Платники податків звернулись до Європейського суду з прав людини стверджуючи, що стаття R. 200-18, яка надає податковим органам більш тривалий термін, ніж платникам податків, для оскарження рішення адміністративного суду, суперечить умовам справедливості судового розгляду справи. Вони посилалися на статті 6 і 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод одночасно. Платники також заявляли, що застосування в ході розгляду законності, який визначає остаточним рішення спору на користь протилежної сторони, порушило статті 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

Платник податку звернувся до суду про скасування рішення податкового органу, яким платнику було нараховано суму податку на додану вартість та пеню, оскільки, під час перевірки платника та зустрічної перевірки його контрагента було встановлено, що платник податку та контрагент відобразили господарську операцію постачання в своїх регістрах бухгалтерського обліку за різні звітні періоди. Платник вказав, що йому не можуть відмовити в праві на вирахування ПДВ на підставі того, що постачальник не зміг своєчасно виконати свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні скарги. У своєму остаточному рішенні Вищий адміністративний суд погодився з висновками податкових органів і заявив, що недотримання вимог законодавства з боку контрагента платника податку несприятливо впливає на цього ж платника. Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що мало місце порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскілки національне законодавство, що регулює питання оподаткування податком на додану вартість, було дискримінаційним, оскільки воно позбавило платника його майна з метою забезпечити сплату ПДВ, який повинна була сплатити інша компанія. Платник податку також стверджував, що до його постачальника застосовувались інші правила, оскільки податкові органи визнали право постачальника на вирахування податку на додану вартість, який постачальник сплатив відносно операції постачання, і в той же час відмовилися визнати це право за платником податку. 

Платник податку звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на неспроможність державних органів виконати судове рішення щодо виплати надлишково сплаченої суми прибуткового податку протягом встановленого періоду. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та статтю 1 Першого протоколу. Заявник також скаржився на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарг відповідно до Конвенції.

Платник податку звернулась до суду, оскаржуючи заборону їй виїжджати за кордон та вилучення паспорту через наявний податковий борг. Платник оскаржувала це рішення, оскільки таке рішення базувалось на законі, що застосовується до іноземців, а сам платник є громадянкою Болгарії. Також вона заявив, що органи влади мають достатнє заставне забезпечення внаслідок арешту коштів австрійської компанії, директором якої була платник. Суд першої інстанції відхилив заяву. Платник подала заяву про перегляд справи. Суд відхилив клопотання платника. Потім платник звернулась до Міністерства внутрішніх справ з проханням зняти з неї заборону виїзду з країни. У проханні було відмовлено. Платник подала до суду, який скасував рішення міністерства. Але це рішення було оскаржене та скасоване. Було видано наказ, яким заборонялось платнику виїжджати за кордон. Платник звернулась до суду про оскарження цього наказу. Суд першої інстанції не задовольнив скаргу. Суд касаційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін. В подальшому платник неодноразово зверталась з запитом про зняття заборони виїзду за кордон, але їй відмовляли. Платник декілька разів подавала заяву на вихід з громадянства Болгарії, але їй відмовляли. Через деякий час все ж таки дозволили. Платник звернулась до Європейського суду з прав людини зі скаргою, що протягом більш ніж 9 років їй не було дозволено покинути Болгарію, її заява про відмову від громадянства Болгарії неодноразово відхилялась, що, на її думку, порушувало її права, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Вона також оскаржувала, посилаючись на положення Статей 6 і 13 Конвенції, необґрунтованість таких відмов у заяві. 

Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити