Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.03.2017 у справі № 813/867/16
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 року м. Київ К/800/25009/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача),

Бухтіярової І.О., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Овчарука В.І.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року

у справі № 813/867/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Нове місто»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

...

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Нове місто» (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (правонаступник - Галицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області; далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 жовтня 2015 року №0005702202, №0005712202, №0005722202, №0025551702 та від 06 січня 2016 року №0000061702.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року №0005702202, №0005712202, №0005722202, №0025551702 та від 06 січня 2016 року №0000061702.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погоджувався, просив касаційну каргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами проведеної перевірки було складено акт від 13 серпня 2015 року №1495/22-02/30994450, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України ( далі - ПК України), в результаті чого занижено об'єкт оподаткування з податку на прибуток всього на суму 27 197 148 грн. 00 коп., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 4 961 189, 00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено суму, що підлягає сплаті до бюджету з податку на додану вартість на 137 233 грн. 00 коп. та завищено залишок від»ємного значення , який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 47 046. 00 грн.

- пунктів 172.2, 172.7 статті 172, підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 3 105 448 грн. 20 коп.

На підставі вказаного акта прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року:

- №0005702202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7 441 784, 00 грн., в тому числі: за основним платежем 4 961 189, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2 480 595, 00 грн.;

- №0005712202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205 850, 00 грн., в тому числі: за основним платежем 137 233, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 68 617, 00 грн. ;

- №0005722202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 47 046, 00 грн.;

- №0025551702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3 882 32, 25 грн., у тому числі: за основним платежем 3 105 448, 2 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 776 872, 05 грн.

За результатами адміністративного оскарження контролюючим органом позивачу надіслано податкове повідомлення-рішення від 06 січня 2016 року за №0000061702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 756 742 грн. 05 коп. (штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Висновки відповідача про порушення позивачем названих вище норм ґрунтуються на тому, що:

- операції позивача з його контрагентом ТОВ «Галицька будівельна гільдія» та субпідрядниками ТОВ «Галицький будівельний гарант» та ТОВ «Компанія «Олівець і Ко» не були реальними;

- при відображенні операцій інвестиційними сертифікатами пайового інвестиційного фонду позивач протиправно не здійснював за методом участі в капіталі та здійснив продаж не за справедливою ціною, що призвело до заниження прибутку від продажу таких сертифікатів та не сплати податку з фізичних осіб;

- позивач не сплатив податок з доходів фізичних осіб за результатами здійснення внесення ОСОБА_4 до статутного капіталу земельної ділянки.

Задовольняючи адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Щодо висновків про неправомірне формування позивачем даних податкового обліку за результатами операцій з ТОВ «Галицька будівельна гільдія» та субпідрядниками ТОВ «Галицький будівельний гарант», ТОВ «Компанія «Олівець і Ко».

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 ПК України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник), ТОВ «Галицька будівельна гільдія» (генеральний підрядник), ТОВ «Галицький будівельний гарант» (субпідрядник), а також між позивачем (замовник), ТОВ «Галицька будівельна гільдія» (генеральний підрядник) та ТОВ «Компанія «Олівець і Ко» (субпідрядник) укладено договори субпідряду з капітального будівництва багатоповерхових житлових будинків.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов договорів в матеріалах справи наявні копії договірних цін, довідок про вартість виконаних робіт, актів виконаних робіт, податкових накладних, графіків виконання та фінансування робіт, додаткових угод, актів прийому-передачі векселів, повідомлень про відступлення права вимоги, договору цесії, актів передачі матеріалів в монтаж.

На підставі наведених доказів, яким оцінка надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про підтвердженість реального здійснення операцій позивача з його контрагентами.

Доводи відповідача про те, що до перевірки не надано замовлень на виконання субпідрядником певного виду робіт, локальних кошторисів, підсумкових відомостей ресурсів, узгоджених графіків виконання робіт не свідчать про фактичне нездійснення операцій, оскільки відомості, які повинні містити документи, на відсутність яких вказував відповідач, містили зокрема договори, додаткові угоди до договорів та інші первинні документи, що наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів акцентує також увагу на тому, що відомості про те, що контрагенти позивача не могли здійснити операції з огляду на відсутність необхідних трудових ресурсів та основних фондів відповідачем отримані на підставі даних, що містилися в інформаційних системах податкових органів без перевірки фактичної можливості контрагентів здійснити відповідні роботи. Інформаційні системи не містять інформації про залучення до виконання робіт трудових ресурсів на підставі цивільно-правових ресурсів, а основних фондів - на підставі договорів оренди. Таким чином, доводи відповідача про неможливість здійснити відповідні роботи контрагентами не підтверджені належними доказами.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість з підстав визнання відповідачем нереальними операцій позивача з його контрагентами.

Надаючи оцінку висновкам відповідача щодо допущення порушень при відображенні операцій з інвестиційними сертифікатами, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у 2008 році позивачем придбано інвестиційні сертифікати Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Скриня» у кількості 5011 штук на суму 50 110 000, 00 грн., 4000 з яких в 2014 році продано на підставі договорів фізичним особам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на загальну суму 40 000 000, 00 грн. Тобто вартість придбання, як і вартість продажу 1 сертифіката, становила 10 000, 00 грн.

Відповідач вважає, що названі вище інвестиційні сертифікати є інвестицією в асоційоване підприємство, у зв'язку із чим позивач мав обліковувати операції з такими сертифікатами за методом участі в капіталі, тобто за правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з, зокрема, інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Пунктом 137.16 статті137 ПК України передбачено, що датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

Спеціальною нормою, яка регулює оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами є пункт 153.8 статті 153 ПК України.

Згідно з підпунктом 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 ПК України облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів і витрат. Платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку шляхом зменшення прибутків за операціями з цінними паперами на суму збитків від операцій з іншими цінними паперами протягом такого звітного періоду.

Прибуток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як позитивна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до пункту 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю нарахованих згідно з умовами випуску таких цінних паперів.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року №91 (далі - Положення 12), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 травня 2000 року за №284/4505, з наступними змінами та доповненнями.

Пунктами 8-11 Положення 12 визначено, що бухгалтерський облік цінних паперів здійснюється за справедливою вартістю, за собівартістю, за амортизованою собівартістю та за методом участі в капіталі.

Згідно з пунктом 3 Положення 12 метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Таким чином, за методом участі в капіталі визначається балансова вартість інвестицій інвестицій.

Водночас, «балансова вартість» і «доходи від відчуження цінних паперів» поняття не тотожні.

Визначальним для визначення прибутку від операцій з цінними паперами, виходячи із положень підпункту 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 ПК України, є отримання доходів.

Поняття доходів в бухгалтерському обліку розкрито в пункті 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290 (далі - Положення), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за N 860/4153 .

Згідно з вказаною нормою до інших доходів, зокрема, включається дохід від реалізації фінансових інвестицій.

Таким чином, з урахуванням наведеного, позивач цілком обґрунтовано визначав прибуток виходячи із отриманого доходу від реалізації фінансових інвестицій.

Варто відмітити й те, що пунктом 16 Положення передбачено, що за методом участі в капіталі обліковуються фінансові інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства.

Визначення поняття «асоційоване підприємство» міститься в пункті 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 червня 2001 року №303, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2001 року за №539/5730. Згідно з вказаною нормою асоційованим підприємством вважається підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Згідно зі статтею 62 Господарського кодексу України підприємство є юридичною особою.

Отже, наведені положення підтверджують висновок про те, що за методом участі в капіталі обліковуються інвестиції в юридичну особу, на яку інвестор має суттєвий вплив.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем, Пайовий венчурний недиверсифікований закритий інвестиційний фонд «Скриня», сертифікати якого позивач обліковував, не є юридичною особою.

До того ж, позивач через сертифікати не мав суттєвого впливу, адже згідно з пунктом 3 Положення 12 суттєвий вплив це повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об'єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики, а згідно з частиною 2 статті 45 Закону України «Про інститути спільного інвестування» учасники пайового фонду не мають права впливати на діяльність компанії з управління активами.

Обставина відсутності такої ознаки асоційованого підприємства як суттєвий вплив підтверджується і правовою природою інвестиційного сертифіката, який у відповідності до положень пункту 8 частини 1 статті 1 названого вище Закону засвідчує лише право на частку в пайовому фонді та на отримання дивідендів.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що бухгалтерський облік інвестиційних сертифікатів не міг здійснюватись за методом участі в капіталі, як наслідок позивач не повинен був збільшувати балансову вартість інвестиційних сертифікатів на суму доходів від участі в капіталі в частині нерозподіленого чистого прибутку.

Відповідно до підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 ПК України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону, крім доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за такими активами.

Як наслідок, доходи у формі дивідендів не повинні включатись до доходів, які враховуються при визначення об'єкта оподаткування, в тому числі і у вигляді збільшення балансової вартості інвестиційних сертифікатів.

З приводу продажу інвестиційних сертифікатів, то контролюючий орган вважає, що такі були продані не за справедливою вартістю.

У відповідності до положень абзацу 3 підпункту 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 ПК України платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку шляхом зменшення прибутків за операціями з цінними паперами на суму збитків від операцій з іншими цінними паперами протягом такого звітного періоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, облік інвестиційних сертифікатів здійснювався за собівартістю, оскільки їх справедливу вартість достовірно визначити неможливо.

З огляду на те, що продаж інвестиційних сертифікатів відбувся до розподілу нерозподіленого прибутку серед інвесторів за підсумками 2011-2013 років, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що вартість інвестиційних сертифікатів інакше як за собівартістю на момент продажу визначити неможливо.

Варто відмітити й те, що висновок відповідача про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб ґрунтується на тому, що позивач при продажу інвестиційних сертифікатів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не збільшив балансову вартість інвестиційних сертифікатів на суму нерозподіленого чистого прибутку, з урахуванням необхідності застосовувати при обліку таких сертифікатів метод участі в капіталі, а відтак ціна таких сертифікатів не є справедливою, у зв'язку із чим позивач при продажу вказаним особам сертифікатів мав виступити як податковий агент.

Разом з тим, як зазначено вище, висновок про необхідність застосовувати метод участі в капіталі не ґрунтується на правилах ведення бухгалтерського обліку, а позивач цілком обґрунтовано визначав вартість інвестиційних сертифікатів за собівартістю, оскільки на час продажу сертифікатів не було розподілено чистий прибуток.

Як передбачено абзацом «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Варто відмітити й те, що відповідно до положень підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Отже, аналіз наведених норм підтверджує те, що податковий агент зобов'язаний утримати податок із суми виплаченого додаткового блага у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статі 14 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

З огляду на те, що відповідачем не доведено, що ціна продажу інвестиційних сертифікатів не є звичайною, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильно висновку про те, що позивач діяв з дотриманням положень чинного законодавства.

Посилання контролюючого органу на положення пункту 153.9 статті 153 ПК України, як на підставу незастосування норм щодо звичайних цін, не може вважатись обґрунтованим, оскільки дана норма стосується операцій РЕПО чи операцій з деривативами.

Щодо оподаткування операцій з передачі фізичною особою в статутний капітал нерухомості.

Відповідно до пункту «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є зокрема дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Пунктом 172.1 статті172 ПК України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи та фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з підпунктом. 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акта прийому-передачі майна (земельних ділянок) до статутного капіталу від 08 жовтня 2012 року та протоколу загальних зборів учасників позивача від 05 жовтня 2012 року, ОСОБА_4 здійснено внесок до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

Відповідності до положень підпункту 165.1.44 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума майнового та немайнового внеску платника податку до статутного фонду юридичної особи - емітента корпоративних прав, в обмін на такі корпоративні права.

В роз'ясненні Державної фіскальної служби України, оформленому листом від 27 жовтня 2015 року за №22624/6/99-99-17-03-03-15, зазначено, що внесок фізичної особи у вигляді земельних ділянок до статутного капіталу юридичної особи резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і в розумінні Кодексу не є доходом платника податку.

Крім того, позивач не може вважатись податковим агентом і по операції з виходу згаданої фізичної особи з учасників ТОВ «Будівельна компанія «Нове місто» 29 липня 2013 року шляхом відчуження належної йому частки третій особі, оскільки у відповідності до положень підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України позивачем не здійснювалась виплата доходів ОСОБА_4

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Галицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

...

у х в а л и в :

Допустити заміну Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області правонаступником - Галицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області.

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

І.О. Бухтіярова Ю.І. Цвіркун

Інформація про документ
Дата ухвалення
19.04.2017
ПІБ судді:
Веденяпін О.А.
Реєстраційний № рішення
813/867/16
Резолютивна частина
Касаційна скарга залишена без задоволення.
Подальше оскарження
Справа у Верховному Суді України не переглядалась