Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду України від 21.03.2017 у справі № 21-5878а15
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...
Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року м. Київ

Судові палати в адміністративних і господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,

суддів: Берднік І.С., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» (далі – Завод)

до управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова (далі – управління ПФУ)

про скасування рішення,

...

в с т а н о в и л и:

У жовтні 2013 року Завод звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення управління ПФУ від 21 травня 2013 року № 570 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені на суму 709 547 грн 62 коп. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі – рішення № 570).

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27 грудня 2011 року господарський суд Харківської області порушив провадження у справі про банкрутство Заводу та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. На час звернення до суду з цим адміністративним позовом провадження у справі про банкрутство триває. Позивач посилається на те, що статтею 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-XII) визначено конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу повністю відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов'язаний з поняттям мораторію.

Суди встановили, що 21 травня 2013 року відповідач застосував штрафні санкції та нарахував пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 20 грудня 2012 року по 22 лютого 2013 року.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 5 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд погодився з їхніми висновками, що згідно із частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі і штрафних санкцій, нарахованих на підставі Закону України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, Завод звернувся із заявою про його перегляд з підстав, установлених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги і стягнути з Державного бюджету України судовий збір.

На обґрунтування заяви Завод додав рішення Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2015 року (№ К/800/20755/15), Вищого господарського суду України від 30 січня 2013 року (№ 5/34-09) та Верховного Суду України від 18 грудня 2012 року (3-67гс12), у яких суди, вирішуючи спори у подібних правовідносинах, дійшли висновку, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства.

Перевіривши наведені заявником доводи, судові палати в адміністративних і господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».

Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Завод пред'явив позов до управління ПФУ, в якому просить скасувати рішення № 570 за період з 20 грудня 2012 року по 22 лютого 2013 року, тобто за період його перебування у процедурах банкрутства та оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, визначених Законом № 2343-XII, згідно з ухвалою господарського суду Харківської області від 27 грудня 2011 року.

Таким чином, з урахуванням періоду, за який застосовано штрафні санкції та здійснено нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, правовідносини у справі були предметом регулювання Закону № 2343-XII у двох редакціях (чинних до 19 січня 2013 року і після цієї дати). 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.

Відповідно до частини другої статті 5 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 14 Розділу 1 Закону України від 6 грудня 2012 року № 5518-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів», який набрав чинності одночасно із Законом № 4212-VI, пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) викладено в такій редакції:

«7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України».

Підпунктом 1 пункту 7 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI статтю 16 ГПК також доповнено частиною, в якій визначено, що «справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство».

За приписами пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з вирішенням яких пов'язаний спір у справі.

Згідно з положеннями абзацу першого частини п'ятої статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції Закону № 4212-VI) дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

При цьому за правилами абзацу п'ятого цієї статті звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Відповідно до частин першої і другої статті 2 Закону № 2343-XII (в редакції Закону № 4212-VI) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК, іншими законодавчими актами України. Цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Аналогічні положення щодо законодавства, яке регулює провадження у справах про банкрутство, містилися і в частині першій статті 5 Закону № 2343-XII (в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 4212-VI).

Таким чином, розглядаючи справу, суди всіх інстанцій дійшли помилкового висновку про її належність до вирішення в порядку адміністративного судочинства. З моменту порушення провадження щодо банкрутства позивача він перебуває в особливому правовому режимі, визначеному Законом № 2343-XII, і розгляд спорів про стягнення з нього грошових зобов'язань зі сплати сум страхових внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування, в тому числі штрафних санкцій та пені у зв'язку з несвоєчасною їх сплатою (несвоєчасним перерахуванням), має здійснюватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Оскільки оскаржувані постанова Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року прийняті з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, то всі рішення у справі, яка розглядається, підлягають скасуванню, а провадження у цій справі – закриттю.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, судові палати в адміністративних і господарських справах Верховного Суду України

...

п о с т а н о в и л и:

Заяву державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року скасувати. Провадження в адміністративній справі за позовом державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» до управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про скасування рішення закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков

Судді: І.С. Берднік О.В. Кривенда М.І. Гриців О.Б. Прокопенко А.А. Ємець І.Л. Самсін Т.Є. Жайворонок        

Інформація про документ
Дата ухвалення
21.03.2017
ПІБ судді:
Волков О.Ф.
Реєстраційний № рішення
21-5878а15
Резолютивна частина
Заява задоволена частково.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.