Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Постанова Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 21-4953а15
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
...

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна» (далі – Товариство)

до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України – Центрального офісу з обслуговування великих платників (правонаступник – Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби України – Центральний офіс з обслуговування великих платників; далі – Центральний офіс)

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

...

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Центрального офісу від 25 липня 2014 року №№ 0001464201, 0001474201, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 920 568 грн, з яких 613 712 грн – основний платіж, 306 856 грн – штрафні санкції, та з податку на прибуток у розмірі 526 527 грн, з яких 351 018 грн – основний платіж, 175 509 грн – штрафні санкції.

Оскаржуване рішення Центральний офіс прийняв на підставі акта від 15 липня 2014 року № 33/28-10-42-10/14333937 (далі – Акт), складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету ПДВ та податку на прибуток при проведенні взаєморозрахунків з приватним підприємством «Оптова компанія «Ельбрус» (далі – Підприємство) за період 2013–2014 роки.

Суди встановили, що 9 березня 2011 року між Товариством (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Югкарт Сервіс» (покупець) укладено договір поставки та надання послуг № 10-СПП (далі – Договір). Відповідно до пункту 1.1 Договору Товариство постачає, а покупець приймає, оплачує та реалізує кінцевому споживачу продукцію, передбачену Договором, а також надає послуги з популяризації та просування, підвищення попиту на неї у кінцевих споживачів.

У подальшому на підставі угоди від 5 червня 2012 року про заміну сторони в Договорі всі права та зобов'язання ТОВ «Югкарт Сервіс» як покупця передано ТОВ «Центр Карт Сервіс» та згодом, на підставі угоди від 1 лютого 2013 року про заміну сторони в Договорі, всі права та зобов'язання від ТОВ «Центр Карт Сервіс» як покупця передано Підприємству.

У рамках проведення кримінального розслідування та на виконання постанови заступника начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 13 травня 2014 року про призначення позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Товариства за період 2013–2014 роки з питань правильності відображення у податковому обліку податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з Підприємством було проведено таку перевірку, за наслідками якої складено Акт та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, позов задовольнив.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили із того, що Товариство на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом надало первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, які містять усі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XVI «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 996-XVI), і підтверджують факт здійснення господарських операцій. При розгляді справи суди не взяли до уваги матеріали (витяги з кримінального провадження), надані Центральним офісом на підтвердження того, що діяльність у рамках Договору не має достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 липня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. При цьому суд касаційної інстанції погодився з рішеннями цих судів про те, що Товариство виконало всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Центральний офіс, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі – ПК), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2015 року та прийняти нове рішення – про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України: ухвали від 5 червня 2014 року, 8 квітня, 13 травня, 4 червня 2015 року, постанову від 17 грудня 2014 року (№№ К/800/64382/13, К/800/20956/14, К/800/42461/13, К/800/47051/13 К/800/21565/13 відповідно), у яких касаційний суд при розгляді цих справ дійшов висновку, що реальність господарських операцій не доведена, оскільки операції не підтверджені первинними документами, які мають юридичну та доказову силу в розумінні статті 9 Закону № 996-XVI.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виконання спірних господарських операцій порядок формування валових витрат врегульований статтями 138–143 ПК.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

– неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

– відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

– облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

– здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

– відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування Товариством витрат та податкового кредиту Центральний офіс вказав, що позивач не надав первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій за угодою, укладеною з Підприємством, та не навів доказів, що доводять рух активів, зміну зобов'язань чи капіталу платника податку.

На підтвердження того, що документи, надані позивачем до суду після проведення перевірки, не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій за укладеним Договором, відповідач надав пояснення посадових осіб контрагента, які заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.

Задовольняючи позов і визнаючи право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, суди некритично віднеслися до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Суди не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС зазначені доводи Центрального офісу суд до уваги не взяв і не перевірив, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надав, хоча вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів Центрального офісу і мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи наведене, висновки судів у справі, що розглядається, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

...

п о с т а н о в и л а:

Заяву Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України – Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2015 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко

Судді: О.Ф. Волков, М.І. Гриців, О.В. Кривенда, В.В. Кривенко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький

Інформація про документ
Дата ухвалення
20.01.2016
ПІБ судді:
Маринченко В.Л.
Реєстраційний № рішення
21-4953а15
Резолютивна частина
Заяву контролюючого органу задоволено частково, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.