Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Податковий орган провів податкову перевірку, за результатами якої зробив висновки про те, що певні операції платника податку мали фіктивний характер. Свою позицію фіскали аргументували тим, що контрагенти платника податку не могли виконати роботи, що становили предмет укладеного з ним договору, оскільки останні не є їх основним видом діяльності (відповідний вид діяльності відсутній у статутних документах юридичних осіб). Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням апеляції, платник податку подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідні податкові накладні. Платник податку отримав квитанції з повідомленням про зупинення реєстрації податкових накладних, які не містять: чітких вказівок на критерії оцінки ступенів ризику, яким саме відповідають податкові накладні; чіткого переліку документів, копії яких потрібно подати платнику податку. Також платник доводить, що суд може зобов’язати контролюючий орган зареєструвати податкову накладну, прийнявши відповідне рішення, аргументуючи це тим, що така можливість передбачена ПК України та таке зобов’язання є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Товариство з обмеженою відповідальністю здійснило продаж нафтопродуктів через АЗС юридичним особам та фізичним особам-підприємцям за відомостями та талонами на відпуск пального. Платник податку не включив вартість зазначених товарів до об’єкта оподаткування акцизним податком. Доводи платника податку ґрунтувалися на положеннях підпункту 14.1.212 Податкового кодексу України, згідно з яким, роздрібним вважається продаж підакцизних товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання. За твердженнями платника, умови продажу (статус покупців, безготівковий спосіб розрахунку) свідчили про подальше комерційне використання нафтопродуктів. Відтак, такі операції не можуть вважатися роздрібною торгівлею та відповідно становити об’єкт оподаткування акцизним податком. Однак фіскали наполягали, що через АЗС здійснюється роздрібний продаж пального, незалежно від умов реалізації нафтопродуктів та форми розрахунків (готівкова, безготівкова) під час здійснення розрахункових операцій. Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог товариства. Платник податку подав касаційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю в спірній угоді виступало в якості продавця продукції. Платник податку наполягав, що поставка товару реально відбулася, а натомість на його рахунок були зараховані кошти від контрагента. За здійсненою операцією товариство сплатило податок на прибуток та сформувало податкові зобов’язання з ПДВ. Однак податковий орган зробив висновок про фіктивність взаємовідносин платника податку з контрагентом. Фіскали посилалися на вирок суду, яким було встановлено факт придбання фізичною особою фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема, контрагента платника податку, з метою здійснення фіктивного підприємництва. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що платник податку неправомірно оподаткував податком на прибуток дохід нерезидента за меншою ставкою, всупереч положенням Угоди між Урядом Турецької Республіки і Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 27.11.1996. Так, вказаною Угодою передбачено, що, у разі, коли дивіденди оподатковуються у країні їх виплати, розмір податку, що стягується, не може становити більше 10% валової суми дивідендів, якщо право на них фактично має компанія, якій належить не менше 25% компанії, що нараховує виплату. При цьому угода застерігає, що ставка податку у такому розмірі застосовуватись не може, якщо дивіденди виплачуються на користь «товариства». Для решти випадків Угодою передбачено оподаткування за ставкою у розмірі 15 %. Податковий орган наполягав, що платник податку неправомірно застосував меншу ставку, оскільки дивіденди виплачувалися ним на користь нерезидента акціонерного товариства. Платник заперечував: фіскали безпідставно вирішили, що організаційно-правовий статус нерезидента як акціонерного товариства, виключає поширення на нього наведеного у статті 3 Угоди визначення «компанія». Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

Державною Податковою інспекцією було проведено позапланову перевірку та  були прийняті ППР, згідно з якими платнику податків були нараховані суми грошових зобов’язань з ПДВ, у зв’язку із  заниженням податкових зобов’язань з податку на прибуток . Платник податків оскаржив рішення до Окружного та Апеляційного суду, його позовні вимоги були задоволені частково. ДПІ, у свою чергу, не погоджуючись з рішенням обох інстанції, звернулась до ВАСУ.

Платником податку засобами електронного зв'язку направлено податкові декларації з податку на додану вартість за декілька звітних періодів. Податковим органом було прийнято рішення про невизнання податковою звітністю поданих платником декларацій з податку на додану вартість. Вказане рішення було мотивовано тим,  що в порушення вимог пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України в декларації не вірно зазначені обов'язкові реквізити, а саме не зазначено країну та адміністративний район міста. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва  та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду. Товариство оскаржило  податкове-повідомлення рішення, згідно з яким платнику податків було збільшено суму грошового зобов’зання з податку на додану вартість. Посилаючись на те, що відносно їхнього працівника відкрито кримінальне провадження, товариство звернулося до суду. Суди першої та другої інстанцій задовольнили скаргу, не звернувши увагу на те, що кримінальне провадження було порушено не безпосередньо до посадової особи товариства, а відносно посадових осіб його контрагентів. Цей факт ДПІ оскаржила у касаційній інстанції

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до окружного адміністративного суду з позовом до ОДПІ, в якому просило суд визнати нечинним та скасувати наказ ОДПІ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах». Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

Окружний адміністративний суд постановою від 05.04.2013  позовні вимоги Товариства до ОДПІ про визнання протиправними дій задовольнив частково. Визнав протиправними дії ОДПІ щодо викладення в акті перевірки висновків про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Апеляційний адміністративний суд прийняв нову постанову у якій позовні вимоги задовольнив частково. ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (наявні ознаки безтоварності) з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування витрат та податкового кредиту за операціями з контрагентом. Контролюючий орган стверджує про нікчемність правочину платника податків із контрагентом, оскільки неможливо провести зустрічну звірку третьої особи (контрагент контрагента платника), адже така третя особа відсутня за своїм місцезнаходженням, у неї відсутні необхідні умови для виконання операції, зокрема: відсутні основні фонди (складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби), трудові ресурси. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування бюджетного відшкодування та податкового кредиту на підставі податкових накладних, номери та дати складання яких відрізняються від тих накладних, що надані платником податку контролюючому органу під час податкової перевірки. При цьому, реальність господарських операцій, за наслідками яких були виписані податкові накладні, надані платником під час перевірки, контролюючий орган у судовому процесі не оспорює. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування витрат та податкового кредиту за операціями з контрагентами. Контролюючий орган стверджує про нікчемність правочинів платника податків із контрагентами, оскільки такі контрагенти мають ознаки фіктивності: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність основних засобів (виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби) та трудових ресурсів, показання засновника та керівника цих товариств, надані у межах кримінального провадження, щодо його непричетності до їх діяльності та їх державну реєстрацію за винагороду. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження бездіяльності контролюючого органу щодо неподання висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно сплачених зарахованих до бюджету митних та інших платежів до органів Казначейства, а також вимагає зобов’язати контролюючий орган підготувати відповідний висновок та подати до органів казначейства. Сплата митних платежів була здійснена при постачанні програмної продукції у 2012-2013 роках. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволені вимог платника. Платник податків звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання дій по неприйняттю до реєстрації в ЄРПН податкових накладних контролюючого органу протиправними та зобов’язання вчинити дії по їх реєстрації. Певні податкові накладні не були зареєстровані в ЄРПН на підставі «не укладено Договір про визнання електронної звітності». Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, за якими платник включив сплачені суми ПДВ до податкового кредиту. При складанні акту перевірки та прийнятті податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не було взято до уваги фактичні обставини, оригінали документів бухгалтерського та податкового обліку. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови   Окружного адміністративного суду м.Києв та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду. ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку на підставі якої прийняла ППР де визначила суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Підконтрольний суб’єкт оскаржив дії контролюючого органу до суду, посилаючись на те, що стосовно посадової особи платника податків було порушено кримінальне провадження. Окружний суд задовільнив скаргу контролюючого органу, а Апеляційний залишив постанову без змін. ДПІ звернулась до ВАСУ з касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду з вимогою зобов’язати контролюючий орган (митницю) підготувати висновок про повернення з бюджету надмірно сплачених митних платежів (мито та ПДВ) та направити його до органу казначейства. Зокрема, платник податку посилається на судову справу, у якій суд касаційної інстанції раніше визнав протиправним та скасував рішення митниці про коригування митної вартості товарів. Митниця, заперечуючи вимоги платника у цій справі, посилається на раніше розглянуту справу і вказує на те, що у ній питання про повернення коштів не було предметом розгляду. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

ДПІ було проведено перевірку відповідача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з отриманих доходів, за результатами якої складено акт. Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п.179.1, п. 179.9 ст. 179  Податкового кодексу України, що полягало у не поданні декларації про майновий стан та доходи та недекларуванні суми доходу, отриманого у вигляді додаткового блага (анулювання банком заборгованості по кредиту) у результаті чого донараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Вказаний висновок контролюючий орган обґрунтовує тим, що позивачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) за договором фінансового кредиту від 24.10.2012 року №221 та не сплачено з такого доходу податок на доходи фізичних осіб. На підставі вказаного акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, яким  донараховано грошове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування за основним платежем та за штрафними санкціями. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовили.

Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Контролюючий орган встановив, що платник несвоєчасно сплатив узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на прибуток. Платником згідно платіжних доручень здійснено платежі за призначенням податок на прибуток підприємств на підставі акту перевірки. Проте сплачені платником кошти контролюючим органом, керуючись п. 87.9 ПКУ, було самостійно зараховано на погашення податкового боргу минулого періоду, а саме податкових зобов'язань з податку на прибуток за попереднім терміном сплати. Суд першої інстанції у задоволені позову відмовив. Апеляційний суд задовольнив позов. Контролюючий орган звернувя до суду з касаціною скаргою. 

Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ОДПІ про застосування фінансових санкцій (реалізація алкогольних напоїв та тютюнових виробів за відсутності відповідних ліцензій) у вигляді штрафу на загальну суму 34 000,00 грн. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов Підприємця задоволено, оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій скасовано. Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу.

Публічне акціонерне товариство звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування з  моменту прийняття наказу відповідача «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Постановою суду першої інстанції позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Аргументував суд першої інстанції своє рішення тим, що встановив, що у запиті на адресу позивача відповідач не просив платника податку надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження  щодо виявленої недостовірності  даних податкових декларацій, що позбавляє відповідача права проводити позапланову документальну перевірку позивача на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що правовою підставою призначення перевірки  на підставі спірного наказу був підпункт  78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. При цьому суд зазначив, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, в даному випадку  підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України замість підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, як вбачається зі змісту наказу, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

Публічне акціонерне товариство звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування з  моменту прийняття наказу відповідача «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Постановою суду першої інстанції позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Аргументував суд першої інстанції своє рішення тим, що встановив, що у запиті на адресу позивача відповідач не просив платника податку надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження  щодо виявленої недостовірності  даних податкових декларацій, що позбавляє відповідача права проводити позапланову документальну перевірку позивача на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що правовою підставою призначення перевірки  на підставі спірного наказу був підпункт  78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. При цьому суд зазначив, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, в даному випадку  підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України замість підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, як вбачається зі змісту наказу, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

ДПІ вернулась до суду першої інстанції із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю боргу з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з Товариства за рахунок коштів на рахунках у банках, обслуговуючих такого платника податків та готівки, що належить такому платнику податків податковий борг з ПДВ на користь Державного бюджету України, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суди мотивували свої рішення тим, що Товариство має податковий борг, який у добровільному порядку не сплачено, а тому наявні підстави для його примусового стягнення. Посилання відповідача на пропущення позивачем встановленого п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу є необґрунтованим, оскільки, рішення судів першої та апеляційної інстанції не могли бути реалізовані щодо стягнення податкового боргу протягом періоду їх касаційного оскарження у зв'язку із зупиненням Вищим адміністративним судом України їх виконання. Відповідач подав касаційну скаргу.

Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови  Запорізького окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. ДПІ здійснила документальну позапланову перевірку та надіслала підконтрольному суб’єкту ППР, згідно з яким  позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями на 510 грн. Платник податків оскаржив дії контролюючих органів до суду, який постановив рішення на користь такого платника. У свою чергу ДПІ звернулась у апеляційну, а згодом касаційну інстанції з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, а саме про те, що первинні документи є неналежно оформленими та не підтверджують факт транспортування товару та його подальшого використання у власній господарській діяльності, а тому не є підставою для формування спірних даних податкового обліку платника податків, оскільки не фіксують факт реального здійснення спірних операцій з контрагентами. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування платником податку податкового кредиту на підставі податкових накладних за попередній податковий період. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження дій контролюючого органу щодо складання та направлення на адресу реєстраційної служби повідомлення про відсутність платника за місцезнаходженням за формою №18-ОПП, прийняте за результатами відповідної перевірки платника, при цьому просить визнати протиправним та скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис «Внесення інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу», а також – скасувати рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації товариства платником ПДВ. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Протягом 2015 року платник податку здійснював операції з контрагентом, зареєстрованим в Об’єднаних Арабських Еміратах.  Впродовж  2015 року діяло декілька затверджених Кабміном переліків держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні, а саме: перелік, затверджений розпорядженням від 25 грудня 2013 року № 1042-р та перелік, затверджений розпорядженням від 14 травня 2015 року № 449-р (до обох з яких входили Об’єднані Арабські Емірати). Однак з 16 вересня 2015 року набрало чинності розпорядження Кабміну від 16 вересня 2015 року № 977-р, згідно з яким, ця держава була виключена з переліку. Таким чином Об’єднані Арабські Емірати належали до низькоподаткових юрисдикцій, зокрема, в період з 1 січня 2015 року і до 16 вересня 2017 року. В процесі проведення перевірки податковий орган виявив, що платник податку не подав звіт про контрольовані операції за 2015 рік, незважаючи на господарські відносини з контрагентом, зареєстрованим в Об’єднаних Арабських Еміратах. Однак, товариство заперечувало необхідність направлення звіту.  Платник податку наполягав, що станом на передбачену ПК України дату його подання  була відсутня підстава для визнання операцій з його контрагентом контрольованими, а відтак, - і обов’язок подати звіт. Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Платник податку подав касаційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю подало документи для митного оформлення товару. За результатами перевірки правильності класифікації товару митний орган прийшов до висновку, що декларант неправильно визначив код товару, згідно з УКТ ЗЕД. Не погодившись з таким висновком митного органу, декларант звернувся до суду з вимогою визнати протиправними дії митного органу щодо визначення коду товару та зобов'язати вчинити дії по розмитненню цього товару за кодом УКТ ЗЕД, визначеним декларантом. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Митний орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Висновок контролюючого органу про відсутність реального характеру поставки платнику податку від контрагента підрядних послуг обґрунтований відсутністю в останнього основних засобів (виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби), а також відсутність реального характеру господарських операцій цього постачальника з його контрагентами по ланцюгу поставки. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (фіктивні правочини) з контрагентами, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Висновок контролюючого органу про нікчемність правочинів платника податку з контрагентами обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності їх підприємницької діяльності у зв’язку з відсутністю за місцем реєстрації, в тому числі засновників та директорів цих контрагентів; відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, товарних запасів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності; відсутністю у платника доказів транспортування та зберігання товарів. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

ТОВ звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (основна сума платежу та штрафні сакції). Рішення було прийнято на підставі акта документальної позапланової перевірки, в якому ДПІ вказала на порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ: Товариство завищило податковий кредит за нікчемними правочинами з поставки від ТОВ «РІП» товарів (послуг) та від ТОВ «Альфа-К» послуг, оскільки у цих постачальників немає основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, обладнання), виробничих потужностей, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, у результаті чого занижено ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суди апеляційної та касаційної інстанції позовні вимоги задовольнили.

Товариством з обмеженою відповідальністю засобами телекомунікаційного зв'язку було  подано до податкового органу  податкову декларацію з податку на додану вартість разом із додатками.  Листом податковий орган повідомив платника податку  про те, що подана ним звітність не вважається податковою декларацією, оскільки заповнена з порушенням вимог п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України, а саме: при заповненні обов'язково реквізиту «місцезнаходження (місце проживання) платника податків» не вказано район місця реєстрації. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги платника податку було задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

Позивач (контролюючий орган) звернувся до суду з адміністративним позовом до фізичної особи про стягнення податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб, мотивуючи вимоги тим, що у відповідача існує заборгованість з орендної плати, що виникла на підставі сформованих податковим органом податкових повідомлень-рішень та  пені, нарахованої за несвоєчасну сплату сум узгоджених податкових зобовязань. Контролюючий орган просить суд стягнути виниклу заборгованість. Представник відповідача подав заперечення на позовну заяву, в якій вказує на безпідставність нарахованої заборгованості у зв’язку тим, що  місцезнаходження відповідача смт. Сартана, у населеному пункті який розташований на лінії зіткнення, отже як платника податків з відповідача не може бути здійснено стягнення податкового боргу, крім того під час проведення антитерористичної операції відповідача, як особу, яка проживає у зоні проведення антитерористичної операції звільнено від  орендної плати, до закінчення проведення антитерористичної операції.

Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику зменшено суму від'ємного значення податку на прибуток підприємств та збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств. Висновки контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства, щодо використання отриманої позики не за цільовим призначенням, ґрунтуються на твердженні про те, що запозичені кошти були використані платником в діяльності, не пов'язаній з його господарською діяльністю, а саме для погашення власних векселів, виписаних платником на адресу його контрагентів, а також сплати відсотків та погашення позики.  При цьомуконтролюючий орган посилається на податкову інформацію, яка містяться в акті перевірки , та на здійснений аналіз господарської діяльності платника, а саме: аналіз руху обігових коштів платника, аналіз господарської діяльності платника щодо правомірності формування валових витрат по операціям з контрагентами. За результатами такого аналізу контролюючий орган дійшов висновку, що продукція власного виробництва, яка була реалізована платником в адресу його контрагента та в подальшому придбана  у нього платником за ціною вищою від ціни реалізації, весь цей період продукція перебувала на території платника відповідно до договору відповідального зберігання. Також платником було придбано товари  та в подальшому реалізовані підприємству, що є пов'язаною особою. Зазначені операції, на думку податкового органу, не були направлені на отримання прибутку та мали на меті мінімізацію податкових зобов'язань, а відповідно і погашення власних векселів, що були виписані на оплату таких товарів, не пов'язано з господарською діяльністю платника. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою. 

ТОВ звернулось до суду з позовом у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення про про визначення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість.  Оскаржувані рішення ДПІ прийняла на підставі акту про результати перевірки, у якому вказано на порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України  (далі – ПК) внаслідок віднесення до податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, сум ПДВ та витрат, сплачених у зв’язку з придбанням у Агентства рекламних послуг за договорами.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарської операції (не було поставлено товар) з контрагентом; а також із вимогою зобов’язати контролюючий орган відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань платника ПДВ в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення  інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок» та інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит». Податкова перевірка платника була проведена на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України без зазначення підстав надсилання запиту. Суди першої інстанції та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарської операції з контрагентом, а саме непідтвердження платником товарного характеру здійснених поставок належним чином оформленими сертифікатами якості, актами прийому-передачі товару, транспортною документацією; а також із вимогою відновити суми податкового кредиту та податкових зобов’язань в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок», інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит» та інтегрованій картці. Справа розглядалась неодноразово. За наслідками її останнього розгляду рішеннями судів першої та апеляційної інстанції вимоги платника задоволено частково – скасовано податкове повідомлення-рішення. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Керівник прокуратури звернувся в інтересах держави в особі ОДПІ до окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив стягнути з фізичної особи до Державного бюджету України податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. Обґрунтовуючи заявлений позов, зазначив, що 19.06.2015 року ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, згідно з яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., оскільки він є власником легкового автомобіля, який відповідно до вимог пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування транспортним податком. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, ухвалою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції залишено без змін. ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції.

ДПІ звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з рахунків у банках, що обслуговують Підприємство, до бюджету кошти за податковим боргом. Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено. Позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на призначення у кримінальному провадженні позапланової документальної перевірки платника податку. Адвокат, який діє в інтересах платника податків, оскаржив ухвалу слідчого судді, обгрунтовуючи вимоги скарги тим, що ухвала є незаконною та необгрунтованою, оскільки КПК України прямо не передбачено право прокурора на звернення до слідчого судді із клопотанням про призначення позапланової документальної перевірки платника податків, оскільки призначенняпроведення такої перевірки не включено до заходів забезпечення кримінального провадження.

Контролюючий орган звернувся до суду з позовом про застосування арешту коштів на рахунках. В позовній заяві позивач просить суд: прийняти рішення про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків. Контролюючим органом було прийнято наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника. Підставою для прийняття даного наказу зазначено норму п.п.78.1.4 ст. 78 ПК України та ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмові запити контролюючого органу. Зазначений наказ було прийнято з метою проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом платника. Контролюючим органом було складено акт недопуску до перевірки, оскільки посадові особи за місцем податкової адреси платника не знаходились, що фактично унеможливило допуск перевіряючого до проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Позивач звернувся в суд із позовом до управління Пенсійного фонду України, в якому просив визнати протиправними дії управління ПФУ та зобов'язати відповідача повернути утримані з пенсії позивача суми податку на доходи фізичних осіб зі ставкою податку 15 відсотків бази оподаткування та ставки військового збору - 1,5 відсотка від об'єкту оподаткування щомісяця, та припинити їх подальше утримання. Постановою міськрайонного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Товариство звернулося з адміністративним позовом до суду першої інстанції з вимогами визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток як наслідок встановлення у ході проведення документальної планової виїзної перевірки порушення підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, п. 153.8 статті 153 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, станом на 01.09.2014 року) у зв’язку з ненаданням на перевірку розпоряджень на списання та зарахування акцій. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Підставою для цього є  заниження платником доходу з огляду на ненадання на перевірку розпоряджень на списання та зарахування акцій контрагента платника, а також безпідставного здійснення операцій з продажу акцій з отриманням в якості оплати векселів, оскільки останні не є об'єктом інвестиційної діяльності. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою. 

Платником податку було подано податкову декларацію з податку на додану вартість. Вказану податкову звітність було отримано податковим органом, що підтверджується відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення. Податковий орган повідомив платника про відмову в прийнятті декларації  у зв'язку з тим, що позивач не має статусу платника податку на додану вартість. Не погодившись з таким рішенням податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 86 87 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити