Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої зроблено висновок про завищення платником валових витрат та заниження зобов’язання з податку на додану вартість. Такі висновки податкового органу були аргументовані тим, що господарські операції платника з його контрагентом не мали реального характеру. Не погодившись з такою позицією податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду  першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом, про нікчемність укладеного платником податку договору. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами, а також про розміщення платником відходів, при відсутності дозволу на розміщення відходів, а також лімітів на розміщення та утворення відходів. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція частково задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Платник податку та контролюючий орган звернулися до касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції частково задовольнив вимоги платника та контролюючого органу, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанції та направивши справу на розгляду до суду першої інстанції. При новому розгляді суд першої інстанції частково задовольнив вимоги платника. Апеляція відмовила в скарзі платнику податків та частково задовольнила скаргу контролюючого органу, скасувавши в певній частині рішення першої інстанції. Платник податків звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було донараховано земельний податок. Підставою для прийняття такого рішення податковим органом слугували висновки перевірки земельної ділянки платника щодо дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої було встановлено, що ділянка, призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд використовувалася платником для комерційної діяльності, а отже не за її цільовим призначенням. Таким чином вказана обставина стала підставою для збільшення грошових зобов'язань із земельного податку податковим органом. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

Податковим органом було проведено перевірку платника, в результаті якої було зроблено висновок про завищення ним заявлених сум бюджетного відшкодування. Свою позицію податковий орган аргументував  неможливістю підтвердити сплату  податку на додану вартість постачальниками по всьому ланцюгу поставки. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду із вимогою скасувати спірні податкові-повідомлення рішення, прийняті за результатами перевірки та стягнути з Державного бюджету України бюджетний борг із невідшкодованого податку на додану вартість. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

позивач звернулась до суду з позовом про стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні, компенсацію за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку посилаючись на те, що вона наказом від була звільнена за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 далі – КЗпП України. Однак під час звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не виплатив компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні  у зв’язку з її перебуванням у цей період у відрядженні. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суд відмовив в задоволені позову. Позивач звернулась із заявою до Верховного Суду України.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами, а також із вимогою зобов’язати контролюючий орган відновити суми податкового кредиту та зобов’язань платника податку в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок», інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит», а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірки. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника в частині оскарження податкових повідомлень-рішень, відмовивши в задоволені інших. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої зроблено висновки про неправомірне віднесення ним до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкової накладної, виписаної на його адресу контрагентом, яку останній не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому податковий орган також дійшов висновку, що господарські операції між платником та його контрагентом не мали реального характеру, виходячи з неможливості виконання останнім поставки платникові  обумовленого договором товару в силу відсутності в нього земельних угідь, придатних для вирощування товару, найманих працівників, техніки, складських приміщень тощо. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Вищий адміністративний суд України рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, податковий орган подав заяву про її перегляд Верховним Судом України.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої було зроблено висновок про завищення платником від'ємного  значення податку на прибуток та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість. На думку податкового органу, платником не було нараховано податкові зобов'язання з ПДВ та не виписано  податкову накладну на послуги, надані нерезиденту на території України. Так, у даній справі, відповідно до комерційних умов, підписаних сторонами, покупцю на місяць надавався бонус. При цьому, розмір бонусу сторонами обумовлювався на початок кожного місяця, до моменту здійснення поставок товару, до яких він застосовувався.  Постачальник повинен був  виставити кредитну ноту на бонус, на який клієнт мав право в кінці терміну дії комерційних умов. Таким чином підприємство-платник отримувало від постачальника кредит-ноти (нараховані бонуси) на зменшення заборгованості перед ним за отриманий товар. З огляду на це, податковий орган дійшов висновку, що надаючи такі бонуси, постачальник надавав маркетингові послуги, а відтак, на вартість (розмір) бонусу слід було нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ та виписати податкову накладну на послуги, надані платнику. Не погоджуючись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платникові було нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток. Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стала стверджувана податковим органом відсутність реального характеру господарських операцій між платником та його контрагентом. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Підставою для прийняття вказаних рішень слугували твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на думку податкового органу, правочини укладені платником з його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому після проведення перевірки наказ про її проведення було скасовано рішенням суду. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено. Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість Висновок податкового органу про заниження позивачем ПДВ та податку на прибуток ґрунтувався на виявленому в ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та його контрагента, з огляду на ознаки фіктивності останнього. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог. Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

В період реєстрації господарського товариства платником ПДВ ним було виписано податкові накладні, які проте не були  внесені до Єдиного реєстру податкових накладних. В подальшому платник мав намір зареєструвати вказані накладні, проте не зміг його реалізувати через те, що з моменту прийняття податковим органом рішення про анулювання його реєстрації як платника ПДВ, було заблоковано доступ платника до системи електронного адміністрування ПДВ, внаслідок чого він не мав можливості зареєструвати вищевказані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. Не погодившись з відмовою податкового органу внести до системи електронного адміністрування ПДВ суми податку, що містилися у виписаних податкових накладних, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірність формування витрат та податкового кредиту за правочином, який, на думку контролюючого органу, є нікчемним. Перша та апеляційна інстанції в частині оскарження податкових повідомлень-рішень задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платникові було збільшено суми грошового зобов'язання та зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість. Підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень стало те, що на думку податкового органу, платником не були враховані операції з передачі коштів під фінансування об’єкта будівництва за договором про спільну діяльність в якості об’єкта оподаткування податком на додану вартість. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб. При обчисленні орендної плати податковий орган використав розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначений у довідці, що була видана платнику декілька років назад, і розмір якої платник вказував у своїх податкових деклараціях наступних років, за період яких органом і було збільшено грошове зобов’язання. При цьому платник стверджував, що орендна плата була розрахована податковим органом на підставі недостовірних даних щодо нормативної грошової оцінки землі та звернувся до суду з метою оскарження спірних податкових повідомлень – рішень. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було скасовано та позов задоволено частково. Суд касаційної інстанції рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

Платник звернувся до суду з вимогою про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову. Не погоджуючись з висновками суду, митний орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Платником засобами електронного зв'язку на електрону адресу податкового органу було подано податкову декларацію, додатки та податкові накладні. Податковий орган відмовив платникові у прийнятті декларації та у реєстрації податкових накладних, посилаючись на те, що платником не укладено договір про визнання електронної звітності. Не погоджуючись з твердженнями податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику , було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, підставою для чого слугувало твердження податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту, оскільки, на думку податкового органу, правочин, укладений платником з контрагентом, не спричиняє реального настання правових наслідків, обумовлених ним. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Керівником податкового органу було прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника. Отримавши копію наказу про проведення перевірки, платник відмовився від підпису в направленнях на перевірку та допуску перевіряючих до перевірки, про що інспекторами податкового органу було  складено акт про недопуск до проведення перевірки. На цій підставі начальником податкового органу було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника. З огляду на це, податковий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника. Постановою суду першої інстанції подання було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні вимог податкового органу відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірність формування витрат та податкового кредиту за правочином, який, на думку контролюючого органу, є нікчемним. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку фізичної особи – підприємця, яка зареєстрована як платник єдиного податку. За результатами перевірки платникові було нараховано суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб. Платник не погодився з такими висновками податкового органу та звернувся до суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким його було нараховано податкове зобов’язання, адже незважаючи на те, що одним з видів здійснюваної ним діяльності було здавання в оренду власного нерухомого майна, платник стверджував, що використання нежитлових приміщень для провадження господарської діяльності вказує й на аналогічне використання земельної ділянки, а отже сплачувати земельний податок він не повинен. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанцій, позов був задоволений. Не погоджуючись з висновками судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку фізичної особи – підприємця, яка зареєстрована як платник єдиного податку. За результатами перевірки платникові було нараховано суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб. Свою позицію податковий орган аргументував тим, що одним з видів здійснюваної платником діяльності є здавання в оренду власного нерухомого майна. Водночас земельна ділянка у пропорційному розмірі до площі належного йому нерухомого майна не використовується платником особисто для здійснення підприємницької діяльності. Як вказав податковий орган, платник не надав доказів здавання в оренду земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості, часткою у якому він володіє на правах власності, у відповідному пропорційному розмірі. Платник не погодився з такими висновками податкового органу та звернувся до суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким його було нараховано податкове зобов’язання, адже незважаючи на те, що одним з видів здійснюваної ним діяльності було здавання в оренду власного нерухомого майна, платник стверджував, що використання нежитлових приміщень для провадження господарської діяльності вказує й на аналогічне використання земельної ділянки, а отже, сплачувати земельний податок він не повинен. Судом першої інстанції позов було задоволено частково, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволення позовних вимог. Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, платник звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, підставою для чого слугували твердження податкового органу про безпідставне формування ним податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на думку податкового органу, правочин, укладений платником з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Платник звернувся до суду із вимогами визнати протиправною бездіяльність податкового органу щодо невжиття заходів, спрямованих на повернення платникові податку на прибуток, про зобов’язання податкового органу подати до Головного управління державної казначейської служби України висновок про повернення надмірно сплаченого податку на прибуток. Також платник заявив вимогу про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченого ним грошового зобов'язання з податку на прибуток. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позовні вимоги були задоволені частково. Не погоджуючись з рішеннями судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про відсутність у платника права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за господарськими операціями з його контрагентом, оскільки операції між ними реально не здійснювалися. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що він був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, Не погоджуючись з цим, він вважав, що звільнення з роботи є незаконним, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін він не писав, у дійсності ця заява була ним написана під психологічним тиском директора відповідача, з яким у позивача склалися неприязні стосунки. Позивач звернувся до директора відповідача із заявою щодо скасування своєї заяви про звільнення, однак відповіді на цю заяву не отримав. Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суди відмовили в задоволені позову. 

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України та податкового органу про зобов'язання відповідачів припинити дії, що полягають в стягненні податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також просив зобов'язати відповідачів повернути неправомірно стягнуті з пенсії кошти. Позивач вважав, що оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, то має право на пільги в оподаткуванні, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII. На думку позивача, положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, відповідно до яких його пенсію було оподатковано податком на доходи фізичних осіб та стягнено військовий збір, суперечать його праву на пільги в оподаткуванні. Судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись із рішеннями судів, позивач звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої було встановлено порушення податкового законодавства, у зв’язку з тим, що, на думку контролюючого органу, фізична особа-підприємець, перевищивши граничну суму виручки, яка дає підстави перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, не перейшла на загальну систему оподаткування. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено повністю. Постановою Вищого адміністративного суду касаційну скаргу платника було задоволено частково. У подальшому, у зв’язку із внесенням змін до Податкового кодексу України,  фізична особа – підприємець звернулась до окружного адміністративного суду із заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. В обґрунтування заяви, як на нововиявлену обставину, заявник посилався на новий Закон, який не діяв на час розгляду справи, а наразі скасовує відповідальність. Відповідно до позиції заявника , з 1 січня 2015 року набув чинності нормативно-правовий акт, яким скасовано відповідальність платника податків у разі не включення останнім суми коштів, отриманих від реалізації товарів (робіт, послуг) платником податків як комісіонером, оскільки доходом у таку випадку є лише сума отриманої винагороди повіреного (агента), а не загальна сума коштів, отриманих від реалізації товарів (робіт, послуг) платником податків як комісіонером, що було передбачено попередньою редакцією норми. Судом першої інстанції вимоги задоволено частково. Постановою апеляційного суду постанову суду першої інстанції скасовано та постановлено нову, якою в задоволені заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами у даній справі відмолено. Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, заявник подав касаційну скаргу

Платником податку засобами електронного зв'язку було направлено до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість, реєстр виданих та отриманих податкових накладних та деякі інші документи, що проте не були прийняті органом у зв'язку з тим, ним було припинено в односторонньому порядку договір про визнання електронних документів на підставі того, що згідно баз даних АІС «Податковий Блок» платник перебував у стані «9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість та зобов'язання відповідача врахувати в обліку декларацію з податку на додану вартість та деякі інші документи, а також відобразити наведені в них відомості в автоматизованих інформаційних системах, базах даних та в особовому рахунку платника. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

Позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій щодо стягнення податку на доходи фізичних осіб та зобов'язання нарахувати та виплатити незаконно стягнені кошти та моральну шкоду. Позивач вважав, що оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, то має право на пільги в оподаткуванні, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII. На думку позивача, положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, відповідно до яких його пенсію було оподатковано податком на доходи фізичних осіб та стягнено військовий збір, суперечать його праву на пільги в оподаткуванні. Судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись із рішеннями судів, позивач звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

Позивач звернувся з позовом про визнання неправомірними дій управління Пенсійного фонду України щодо стягнення з його пенсії військового збору та зобов'язання повернути стягнуті кошти у вигляді військового збору за весь період. Позивач вважав, що оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, то має право на пільги в оподаткуванні, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII. На думку позивача, положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, відповідно до яких з його пенсії було стягнено військовий збір суперечать його праву на пільги в оподаткуванні. Судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись із рішеннями судів, позивач звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено зустрічні звірки та перевірку платника податку. В подальшому платник звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій податкового органу по проведенню зустрічних звірок та камеральної перевірки, зобов'язання відновити в інформаційній системі «Податковий блок» показники податкової звітності, зазначені платником. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

Податковим органом було прийнято рішення провести зустрічну звірку платника податку, який в подальшому звернувся до суду з позовом про визнання неправомірною дії податкового органу по проведенню зустрічної звірки, зобов'язання відновити в інформаційній системі «Податковий блок» показники податкової звітності, зазначені платником. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено зустрічну звірку платника щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами – постачальниками, їх реальності та повноти відображення в обліку. За результатами проведення зустрічної звірки було встановлено неможливість підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій платника та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою визнати протиправними дії податкового органу з проведення зустрічної звірки, а також дії щодо коригування показників податкового кредиту та податкових зобов'язань платника в інформаційній системі «Податковий блок» на підставі довідки, складеної за результатами звірки, зобов'язати податковий орган виключити з інформаційної системи «Податковий блок» будь-яку інформацію, внесену на підставі вказаної довідки. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

Податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника, за результатами якої зроблено висновок про те, що платником було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у зв'язку з нереальністю здійснення господарських операцій з одним контрагентом та безпідставно віднесено до складу податкових зобов'язань суму ПДВ у зв'язку з реалізацією послуг іншому контрагенту. Податковим органом були здійснені коригування показників податкової звітності. Платник звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки та дії щодо коригування показників податкової звітності позивача в АІС «Податковий блок». Платник також зазначив вимогу про зобов’язання відповідача відновити в АІС «Податковий блок» показники податкової звітності, що були ним зазначені. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов було задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої зроблено висновки про заниження суми податку на додану вартість, та суми податку на прибуток. Платник не погодившись із зазначеними висновками податкового органу, звернувся до суду із вимогою про визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю, постановою апеляційного суду постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

Податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка платника, за результатами якої податковим органом були прийняті податкові повідомлення рішення, згідно з якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеним контрагентом не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів. Вказані  висновки зроблені на  підставі  того,  що у зазначеного суб'єкта господарювання  відсутні трудові  ресурси,  а  також необхідні умови для здійснення господарської діяльності, за місцезнаходженням підприємство відсутнє. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою про скасування спірного податкового повідомлення – рішення, прийнятого за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю, постановою апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.  Вказане рішення було  прийнято у зв'язку із порушенням встановленого порядку оподаткування доходів нерезидентів, так як при виплаті нерезиденту доходу з джерелом його походження із України у вигляді процентів платником не було утримано податок з таких доходів. Свої висновки податковий орган обґрунтував тим, що платником не надано довідки, яка б підтвердила, що його контрагент - нерезидент  є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, яка б давала можливість платнику під час виплат доходів нерезиденту у вигляді відсотків за користування кредитом застосувати правила міжнародної Угоди між урядом Республіки Кіпр і урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік щодо уникнення подвійного оподаткування прибутку і майна від 1982 року, яка продовжує діяти між Республікою Кіпр і Україною, в частині звільнення від оподаткування або застосування зменшеної ставки податку. Не погоджуючись із висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу.

Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника. За результатами перевірки платнику було надіслано податкове повідомлення-рішення, згідно з яким, йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки операції з певними контрагентами, на думку податкового органу, мали ознаки безтоварних. В обґрунтування своєї позиції податковий орган зокрема вказав, що особи, які є директорами, та засновниками певних контрагентів позивача, не мають відношення до здійснення діяльності відповідних товариств, що були створені з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб. Не погодившись з позицією податкового органу, платник звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, постанову якого залишено без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задовольнив. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Не погодившись із рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

Податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника. На підставі акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Підставою донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість став висновок податкового органу про неправомірне коригування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість по неплатникам податку на додану вартість, яке не підтверджується первинними документами і сумами ПДВ, зазначеними у податкових накладних. Так, суми, вказані в податкових накладних, до яких виписані розрахунки коригування, були менші по обсягу постачання сумам, що коригуються. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення. Постановою суду першої інстанції, що була залишена без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, підставою для якої податковий орган вважав заяву суб'єкта господарювання. Проте платник звернувся до суду із вимогою про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого за її результатами. Представник позивача категорично заперечив факт звернення до відповідача із заявою про призначення перевірки. Водночас податковим органом було подану суду вказану заяву платника із проханням про проведення перевірки, у якій проте не зазначалося, перевірку якого саме платника слід здійснити. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову було відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої податковий орган прийшов до висновку про заниження платником зобов’язання з податку на додану вартість та завищення ним від’ємного значення, оскільки, на думку податкового органу, операції платника з контрагентом не мали реального характеру.  Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду з вимогою про скасування спірного податкового повідомлення – рішення, прийнятого за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції вимоги позивача були задоволені. Постановою апеляційного суду було скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 67 68 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити