Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку подав до комісії ДФС пояснення та копії документів, однак вони не були нею враховані при прийнятті рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної. Прийняте комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не містить відомостей, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку отримав квитанцію з повідомленням про прийняття Комісією ДФС рішення про відмову у реєстрації податкової накладної. Таке рішення Комісії ДФС не містить жодної конкретної інформації, щодо причин, підстав та обґрунтувань прийняття такого рішення.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішення комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку подав до комісії ДФС пояснення та копії документів, однак вони не були нею враховані при прийнятті рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної. Прийняте комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не містить відомостей, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

ВАТ звернулося до адміністративного суду з вищевказаним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання за платежем «орендна плата юридичних осіб». Позовні вимоги обґрунтувало тим, що на земельній ділянці, яка була передана йому в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб. Вказує, що внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об’єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв’язку з чим  ВАТ  не зобов’язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено. Позивач вважає, що з його сторони немає порушень норм податкового законодавства, а винесене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідну податкову накладну. Платник податку отримав квитанцію з повідомленням про зупинення реєстрації податкової накладної, яка не містять: чітких вказівок на критерії оцінки ступенів ризику, яким саме відповідають податкові накладні; чіткого переліку документів, копії яких потрібно подати платнику податку.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження дій ДФС України щодо зупинення реєстрації в ЄРПН податкових накладних. В квитанціях № 1 вказано, що реєстрацію податкових накладних зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД, запропоновано платнику податків надати пояснення та/або додаткові документи. У платника податку відсутні докази надсилання до контролюючого органу пояснень або документів.

Позивач, працюючи на посаді заступника голови правління, звернувся до роботодавця із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після направлення заяви позивач здійснював догляд за дитиною, однак згодом отримав лист від роботодавця  про відмову у наданні йому вказаної відпустки із зазначенням про необхідність надати пояснення про поважні причини його відсутності на роботі. У відповідь позивач повторно направив до ПАТ заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак у відповідь отримав наказ про звільнення його з роботи за прогул без поважних причин.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідні податкові накладні. Комісія ДФС як на підставу для відмови у реєстрації податкових накладних вказала на подання платником копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Податковий орган провів податкову перевірку, за результатами якої зробив висновки про те, що певні операції платника податку мали фіктивний характер. Свою позицію фіскали аргументували тим, що контрагенти платника податку не могли виконати роботи, що становили предмет укладеного з ним договору, оскільки останні не є їх основним видом діяльності (відповідний вид діяльності відсутній у статутних документах юридичних осіб). Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням апеляції, платник податку подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірність заявлення до бюджетного відшкодування сум ПДВ, сформованого до 01.02.2015. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження рішень комісії ДФС про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН та із вимогою зобов’язати контролюючий орган зареєструвати відповідні податкові накладні. Платник податку отримав квитанції з повідомленням про зупинення реєстрації податкових накладних, які не містять: чітких вказівок на критерії оцінки ступенів ризику, яким саме відповідають податкові накладні; чіткого переліку документів, копії яких потрібно подати платнику податку. Також платник доводить, що суд може зобов’язати контролюючий орган зареєструвати податкову накладну, прийнявши відповідне рішення, аргументуючи це тим, що така можливість передбачена ПК України та таке зобов’язання є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (наявні ознаки безтоварності) з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суд першої інстанції задовольнив вимоги платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, відмовив у задоволені вимог платника. Платник податку звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків  не подав звіт про контрольовані операції  за 2015 рік, що було виявлено перевіркою. Штрафні санкції за це за пунктом 120.3 ПК України були застосовані до платника у 2016 році. Лише у 2017 році платником податку був поданий до контролюючого органу звіт про контрольовані операції за 2015 рік. Податковий орган розцінив це як несвоєчасне подання звіту і застосував штраф за пунктом 120.4 ПК України. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду.

У червні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсною податкової консультації. Постановою Донецького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, позов задоволено, оскаржувану податкову консультацію визнано недійсною.

Контролюючий орган призначив документальну позапланову виїзну перевірку платника податку. Постановою суду першої та апеляційної інстанції наказ про проведення позапланової документальної перевірки було визнано протиправним та скасовано. Після цього до наказу про проведення перевірки на виконання вимог ухвали слідчого судді новим наказом були внесені зміни щодо дати початку її проведення, а також було змінено склад ревізорів-інспекторів. Таким чином за результатами податкової перевірки було прийнято податкові-повідомлення рішення, якими платнику було збільшено суму податкового зобов’язання з ПДВ, зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ. Платник податку оскаржив податкові повідомлення-рішення до суду. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов платника податку.

Платник податків звернувся до суду з вимогою визнати бездіяльність контролюючого органу щодо не анулювання свідоцтва платника єдиного податку після несплати платником податкового боргу протягом двох послідовних кварталів та скасувати податкову вимогу про сплату боргу з єдиного податку. Суд першої інстанції задовольнив вимогу платника податку, в той час як суд апеляційної інстанції змінив підстави задоволення позову в частині скасування вимоги про сплату податкового боргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю здійснило продаж нафтопродуктів через АЗС юридичним особам та фізичним особам-підприємцям за відомостями та талонами на відпуск пального. Платник податку не включив вартість зазначених товарів до об’єкта оподаткування акцизним податком. Доводи платника податку ґрунтувалися на положеннях підпункту 14.1.212 Податкового кодексу України, згідно з яким, роздрібним вважається продаж підакцизних товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання. За твердженнями платника, умови продажу (статус покупців, безготівковий спосіб розрахунку) свідчили про подальше комерційне використання нафтопродуктів. Відтак, такі операції не можуть вважатися роздрібною торгівлею та відповідно становити об’єкт оподаткування акцизним податком. Однак фіскали наполягали, що через АЗС здійснюється роздрібний продаж пального, незалежно від умов реалізації нафтопродуктів та форми розрахунків (готівкова, безготівкова) під час здійснення розрахункових операцій. Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог товариства. Платник податку подав касаційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю в спірній угоді виступало в якості продавця продукції. Платник податку наполягав, що поставка товару реально відбулася, а натомість на його рахунок були зараховані кошти від контрагента. За здійсненою операцією товариство сплатило податок на прибуток та сформувало податкові зобов’язання з ПДВ. Однак податковий орган зробив висновок про фіктивність взаємовідносин платника податку з контрагентом. Фіскали посилалися на вирок суду, яким було встановлено факт придбання фізичною особою фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема, контрагента платника податку, з метою здійснення фіктивного підприємництва. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що платник податку неправомірно оподаткував податком на прибуток дохід нерезидента за меншою ставкою, всупереч положенням Угоди між Урядом Турецької Республіки і Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 27.11.1996. Так, вказаною Угодою передбачено, що, у разі, коли дивіденди оподатковуються у країні їх виплати, розмір податку, що стягується, не може становити більше 10% валової суми дивідендів, якщо право на них фактично має компанія, якій належить не менше 25% компанії, що нараховує виплату. При цьому угода застерігає, що ставка податку у такому розмірі застосовуватись не може, якщо дивіденди виплачуються на користь «товариства». Для решти випадків Угодою передбачено оподаткування за ставкою у розмірі 15 %. Податковий орган наполягав, що платник податку неправомірно застосував меншу ставку, оскільки дивіденди виплачувалися ним на користь нерезидента акціонерного товариства. Платник заперечував: фіскали безпідставно вирішили, що організаційно-правовий статус нерезидента як акціонерного товариства, виключає поширення на нього наведеного у статті 3 Угоди визначення «компанія». Платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Податковий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку — фізична особа-підприємець — звернувся до суду з позовом про скасування рішення контролюючого органу, яким платника було притягнуто до відповідальності за несвочасне перерахування єдиного внеску. На думку платника, рішення контролюючого органу є протиправним, оскільки платником було вчасно і правильно перераховано кошти на єдиний казначейський рахунок, а помилкове визначення працівником банку у квитанціях розрахункового рахунку не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений Податковим кодексом строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій. З позицією платникою погодились як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції. З огляду на це контролюючий орган подав касаційну скаргу.

Платник податку звернувся до суду із позовом про визнання протиправним і скасування наказу контролюючого органу про проведення позапланової виїзної перевірки. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили платнику у задоволенні позову.

Державною Податковою інспекцією було проведено позапланову перевірку та  були прийняті ППР, згідно з якими платнику податків були нараховані суми грошових зобов’язань з ПДВ, у зв’язку із  заниженням податкових зобов’язань з податку на прибуток . Платник податків оскаржив рішення до Окружного та Апеляційного суду, його позовні вимоги були задоволені частково. ДПІ, у свою чергу, не погоджуючись з рішенням обох інстанції, звернулась до ВАСУ.

Платником податку засобами електронного зв'язку направлено податкові декларації з податку на додану вартість за декілька звітних періодів. Податковим органом було прийнято рішення про невизнання податковою звітністю поданих платником декларацій з податку на додану вартість. Вказане рішення було мотивовано тим,  що в порушення вимог пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України в декларації не вірно зазначені обов'язкові реквізити, а саме не зазначено країну та адміністративний район міста. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган подав касаційну скаргу.

Контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку платника податків, за результатами якої контролюючий орган прийняв рішення про збільшення платнику податків суми грошового зобов’язання з ПДВ. Підставою для прийняття такого рішення став висновок контролюючого органу про завищення платником податкового кредиту з ПДВ та відсутність документального підтвердження реальності господарських операцій. Платник податку не погодився із податковим повідомленням-рішенням і оскаржив його до суду. Суд першої інстанції відмовив платнику у задоволенні позовних вимог, в той час як суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги платника.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення контролюючого органу. Платник, на думку контролюючого органу, повинен був включити до складу доходів суму кредиторської заборгованості перед ліквідованим кредитором за векселями, які не було пред“явлено до платежу протягом одного року від дати складання. Контролюючий орган вважав, що така заборгованість стала безнадійною та набула статусу безповоротної фінансової допомоги. Крім того, щодо окремих господарських операцій було зробено висновок про відсутність факту їх реального вчинення. На підставі таких висновків контролюючий органів прийняв податкові повідомлення-рішення з донарахування по ПДВ та податку на прибуток. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовив, але внаслідок касаційного оскарження справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Цього разу суди (як першої, так і апеляційної інстанції) позовні вимоги платника задовольнив, а касаційну скаргу подав вже контролюючий орган.

Контролюючий орган провів фактичну податкову перевірку платника податків з питань додержання вимог щодо здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями таабо тютюновими виробами. Під час перевірки контролюючим органом було виявлено, що сума акцизного податку, сплачена за одиницю маркованої продукції, не відповідає суми визначеній з урахуванням чинних на дату розливу ставок акцизного податку. За результатами податкової перевірки контролюючий орган прийняв рішення про застосування до платника податків штрафних санкцій. Платник податків, не погоджуючись із діями контролюючого органу щодо проведення перевірки та із прийнятим рішенням, оскаржив рішення контролюючого органу до суду.

Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва  та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду. Товариство оскаржило  податкове-повідомлення рішення, згідно з яким платнику податків було збільшено суму грошового зобов’зання з податку на додану вартість. Посилаючись на те, що відносно їхнього працівника відкрито кримінальне провадження, товариство звернулося до суду. Суди першої та другої інстанцій задовольнили скаргу, не звернувши увагу на те, що кримінальне провадження було порушено не безпосередньо до посадової особи товариства, а відносно посадових осіб його контрагентів. Цей факт ДПІ оскаржила у касаційній інстанції

Особа звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського управління поліції Головного Управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, не сплативши судовий збір.

Податковий орган застосував до платника податку штраф за неподання платником звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, на підставі пункту 120.3 статті 120 ПК України. Зважаючи на те, що на момент застосування штрафу за неподання звіту вперше, ПК України не містив додаткової відповідальності за неподання такого звіту у подальшому, платник наполягав, що застосування штрафних санкцій, введених в дію з 01.01.2017, до правовідносин, які виникли до 2017 року є неприпустимим. За захистом своїх прав платник податку звернувся до суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до окружного адміністративного суду з позовом до ОДПІ, в якому просило суд визнати нечинним та скасувати наказ ОДПІ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах». Постановою окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

Окружний адміністративний суд постановою від 05.04.2013  позовні вимоги Товариства до ОДПІ про визнання протиправними дій задовольнив частково. Визнав протиправними дії ОДПІ щодо викладення в акті перевірки висновків про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Апеляційний адміністративний суд прийняв нову постанову у якій позовні вимоги задовольнив частково. ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій (наявні ознаки безтоварності) з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування витрат та податкового кредиту за операціями з контрагентом. Контролюючий орган стверджує про нікчемність правочину платника податків із контрагентом, оскільки неможливо провести зустрічну звірку третьої особи (контрагент контрагента платника), адже така третя особа відсутня за своїм місцезнаходженням, у неї відсутні необхідні умови для виконання операції, зокрема: відсутні основні фонди (складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби), трудові ресурси. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування бюджетного відшкодування та податкового кредиту на підставі податкових накладних, номери та дати складання яких відрізняються від тих накладних, що надані платником податку контролюючому органу під час податкової перевірки. При цьому, реальність господарських операцій, за наслідками яких були виписані податкові накладні, надані платником під час перевірки, контролюючий орган у судовому процесі не оспорює. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про неправомірне формування витрат та податкового кредиту за операціями з контрагентами. Контролюючий орган стверджує про нікчемність правочинів платника податків із контрагентами, оскільки такі контрагенти мають ознаки фіктивності: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність основних засобів (виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби) та трудових ресурсів, показання засновника та керівника цих товариств, надані у межах кримінального провадження, щодо його непричетності до їх діяльності та їх державну реєстрацію за винагороду. Суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог платника. Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції, задовольнив вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду з позовом про оскарження бездіяльності контролюючого органу щодо неподання висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно сплачених зарахованих до бюджету митних та інших платежів до органів Казначейства, а також вимагає зобов’язати контролюючий орган підготувати відповідний висновок та подати до органів казначейства. Сплата митних платежів була здійснена при постачанні програмної продукції у 2012-2013 роках. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволені вимог платника. Платник податків звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про визнання дій по неприйняттю до реєстрації в ЄРПН податкових накладних контролюючого органу протиправними та зобов’язання вчинити дії по їх реєстрації. Певні податкові накладні не були зареєстровані в ЄРПН на підставі «не укладено Договір про визнання електронної звітності». Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентом, а тому формування платником за такими операціями витрат та податкового кредиту є неправомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Платник податку звернувся до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом на підставі висновку перевірки, в якому йдеться про відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами, за якими платник включив сплачені суми ПДВ до податкового кредиту. При складанні акту перевірки та прийнятті податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не було взято до уваги фактичні обставини, оригінали документів бухгалтерського та податкового обліку. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови   Окружного адміністративного суду м.Києв та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду. ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку на підставі якої прийняла ППР де визначила суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Підконтрольний суб’єкт оскаржив дії контролюючого органу до суду, посилаючись на те, що стосовно посадової особи платника податків було порушено кримінальне провадження. Окружний суд задовільнив скаргу контролюючого органу, а Апеляційний залишив постанову без змін. ДПІ звернулась до ВАСУ з касаційною скаргою.

Платником податків було подано звіт про контрольовані операції пізніше, передбаченого ст.39 ПК України терміну (несвоєчасно), однак в звіті зазначені всі здійснені контрольовані операції. Податковий орган притягнув платника податку до відповідальності за пунктом 120.3 ПК України. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник податку звернувся до суду.

Державна податкова інспекція звернулась до ВАСУ,  щодо оскарження постанови   Львівського окружного адміністративного суду та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду. ДПІ посилаючись на ст.78.1.1 ПК України здійснила позапланову документальну невиїзну перевірку, за наслідками якої надіслала податкове повідомлення-рішення. Підконтрольний суб’єкт оскаржив рішення до суду першої інстанції, посилаючись на те, що фактів, які б свідчили про можливі порушення податкового, валютного та іншого законодавства за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, підконтрольним суб’єктом не виявлено; ДПІ оскаржила рішення да суду, до апеляційної та касаційної інстанцій.

Платник податків звернувся до суду з вимогою зобов’язати контролюючий орган (митницю) підготувати висновок про повернення з бюджету надмірно сплачених митних платежів (мито та ПДВ) та направити його до органу казначейства. Зокрема, платник податку посилається на судову справу, у якій суд касаційної інстанції раніше визнав протиправним та скасував рішення митниці про коригування митної вартості товарів. Митниця, заперечуючи вимоги платника у цій справі, посилається на раніше розглянуту справу і вказує на те, що у ній питання про повернення коштів не було предметом розгляду. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

ДПІ було проведено перевірку відповідача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з отриманих доходів, за результатами якої складено акт. Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п.179.1, п. 179.9 ст. 179  Податкового кодексу України, що полягало у не поданні декларації про майновий стан та доходи та недекларуванні суми доходу, отриманого у вигляді додаткового блага (анулювання банком заборгованості по кредиту) у результаті чого донараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Вказаний висновок контролюючий орган обґрунтовує тим, що позивачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) за договором фінансового кредиту від 24.10.2012 року №221 та не сплачено з такого доходу податок на доходи фізичних осіб. На підставі вказаного акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, яким  донараховано грошове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування за основним платежем та за штрафними санкціями. Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовили.

Платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток. Контролюючий орган встановив, що платник несвоєчасно сплатив узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на прибуток. Платником згідно платіжних доручень здійснено платежі за призначенням податок на прибуток підприємств на підставі акту перевірки. Проте сплачені платником кошти контролюючим органом, керуючись п. 87.9 ПКУ, було самостійно зараховано на погашення податкового боргу минулого періоду, а саме податкових зобов'язань з податку на прибуток за попереднім терміном сплати. Суд першої інстанції у задоволені позову відмовив. Апеляційний суд задовольнив позов. Контролюючий орган звернувя до суду з касаціною скаргою. 

Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ОДПІ про застосування фінансових санкцій (реалізація алкогольних напоїв та тютюнових виробів за відсутності відповідних ліцензій) у вигляді штрафу на загальну суму 34 000,00 грн. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов Підприємця задоволено, оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій скасовано. Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу.

Публічне акціонерне товариство звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування з  моменту прийняття наказу відповідача «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Постановою суду першої інстанції позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Аргументував суд першої інстанції своє рішення тим, що встановив, що у запиті на адресу позивача відповідач не просив платника податку надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження  щодо виявленої недостовірності  даних податкових декларацій, що позбавляє відповідача права проводити позапланову документальну перевірку позивача на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що правовою підставою призначення перевірки  на підставі спірного наказу був підпункт  78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. При цьому суд зазначив, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, в даному випадку  підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України замість підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, як вбачається зі змісту наказу, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

Публічне акціонерне товариство звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування з  моменту прийняття наказу відповідача «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Постановою суду першої інстанції позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки». Аргументував суд першої інстанції своє рішення тим, що встановив, що у запиті на адресу позивача відповідач не просив платника податку надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження  щодо виявленої недостовірності  даних податкових декларацій, що позбавляє відповідача права проводити позапланову документальну перевірку позивача на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що правовою підставою призначення перевірки  на підставі спірного наказу був підпункт  78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. При цьому суд зазначив, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, в даному випадку  підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України замість підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, як вбачається зі змісту наказу, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

ДПІ вернулась до суду першої інстанції із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю боргу з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з Товариства за рахунок коштів на рахунках у банках, обслуговуючих такого платника податків та готівки, що належить такому платнику податків податковий борг з ПДВ на користь Державного бюджету України, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суди мотивували свої рішення тим, що Товариство має податковий борг, який у добровільному порядку не сплачено, а тому наявні підстави для його примусового стягнення. Посилання відповідача на пропущення позивачем встановленого п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу є необґрунтованим, оскільки, рішення судів першої та апеляційної інстанції не могли бути реалізовані щодо стягнення податкового боргу протягом періоду їх касаційного оскарження у зв'язку із зупиненням Вищим адміністративним судом України їх виконання. Відповідач подав касаційну скаргу.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 87 88 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити