Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Податкова судова практика
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз

ТОВ звернувся до податкового органу  з письмовою заявою від про надання податкової консультації стосовно оподаткування імпортних книжок, придбаних на території України. Після надання податкової консультації, ДПА в м. Києві відкликала її. ТОВ звернулося до суду з позовом до ДПС у м. Києві про визнання протиправними ді ДПА у м. Києві, які полягали у відкликанні податкової консультації та скасуванні листа. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги ТОВ задоволено частково: скасовано рішення ДПА в м. Києві про відкликання податкової консультації. ДПА звернулась до суду з касаційною скаргою.

Податковий орган надіслав платникові наказ про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки за день до її початку. Вважаючи, що він не був повідомлений про неї завчасно, платник звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, про визнання протиправними дій по її проведенню та складанню акта про її результати. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Не погоджуючись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

позивач звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди. Позов обґрунтовувала тим, що  рішенням суду яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України, зобов’язано відповідача видати їй трудову книжку та внести відомості про звільнення її з посади за власним за статтею 38 КЗпП України, а також стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати, виплати допомоги за тимчасову непрацездатність, середнього заробітку за час затримки розрахунку, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану щорічну відпустку та відшкодування моральної шкоди. Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов. Касаційний суд відмовив в задоволенні касаційної скарги. Відповідач звернувся з позовною заявою до Верховного Суду України.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було визначено грошові зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. Підставою для прийняття таких рішень слугувало те, що, на думку податкового органу, платник при здійсненні оплати за придбані послуги не утримав податок з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України. Також податковий орган стверджував, що платником було неправомірно віднесено до складу валових витрат суми витрат за операціями з придбання ним консалтингових послуг у контрагента-нерезидента. Зазначений висновок податковим органом обґрунтовано тим, що платником не підтверджено відповідними документами отримання послуг технологічного консалтингу та не доведено використання цих послуг у власній господарській діяльності. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

Власник патентів на об’єкти права інтелектуальної власності – корисні моделі – звернувся із заявою до Державної фіскальної служби України про їх включення до Митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону. Однак Державною фіскальної службою України було відмовлено у включенні корисних моделей до вказаного митного реєстру, з огляду на неможливість їх ідентифікації при здійсненні митного контролю. Не погоджуючись з такою відмовою, патентовласник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, патентовласник звернувся до суду.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої зроблено висновок про завищення платником валових витрат та заниження зобов’язання з податку на додану вартість. Такі висновки податкового органу були аргументовані тим, що господарські операції платника з його контрагентом не мали реального характеру. Не погодившись з такою позицією податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду  першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом, про нікчемність укладеного платником податку договору. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами, а також про розміщення платником відходів, при відсутності дозволу на розміщення відходів, а також лімітів на розміщення та утворення відходів. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція частково задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Платник податку та контролюючий орган звернулися до касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції частково задовольнив вимоги платника та контролюючого органу, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанції та направивши справу на розгляду до суду першої інстанції. При новому розгляді суд першої інстанції частково задовольнив вимоги платника. Апеляція відмовила в скарзі платнику податків та частково задовольнила скаргу контролюючого органу, скасувавши в певній частині рішення першої інстанції. Платник податків звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Такі висновки податкового органу ґрунтувалися на тому, що, на його думку, платником не було задекларовано отриманий дохід (додаткове благо) у вигляді анульованого кредитором боргу. Платник з такими висновками податкового органу не погодився та звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено, постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу.

платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправним дій контролюючого органу по проведенні перевірки, визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,  яким йому визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, а також, податкового повідомлення-рішення, яким йому визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Контролюючим органом було зафіксовано завищення платником витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування по взаємовідносинам з його контрагентом. Крім того, перевіркою повноти визначення податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період встановлено його завищення по взаємовідносинам з тим же самим контрагентом. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову. Апеляційний суд задовольнив позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ, податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників, податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання зі збору за спеціальне використання води, податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про застосування реєстратора розрахункових операцій, податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки. Щодо податкових повідомлень-рішень, якими платнику визначено зобов'язання із податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, зокрема, з тих підстав, що господарські операції платника та  його контрагента фактично не здійснювалися, оскільки, на думку контролюючого органу, такі операції є нетиповими для основної діяльності платника; товарний характер таких поставок продукції не підтверджений належними доказами; окремі документи по цих господарських операціях є дефектними; відсутні сертифікати якості на продукцію та документи, що підтверджують відповідність продукції, а зустрічну перевірку контрагетна не проведено через не встановлення місцезнаходження юридичної особи.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було донараховано земельний податок. Підставою для прийняття такого рішення податковим органом слугували висновки перевірки земельної ділянки платника щодо дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої було встановлено, що ділянка, призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд використовувалася платником для комерційної діяльності, а отже не за її цільовим призначенням. Таким чином вказана обставина стала підставою для збільшення грошових зобов'язань із земельного податку податковим органом. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Вищий адміністративний суд України ці судові рішення залишив без змін. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

Податковим органом було проведено перевірку платника, в результаті якої було зроблено висновок про завищення ним заявлених сум бюджетного відшкодування. Свою позицію податковий орган аргументував  неможливістю підтвердити сплату  податку на додану вартість постачальниками по всьому ланцюгу поставки. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду із вимогою скасувати спірні податкові-повідомлення рішення, прийняті за результатами перевірки та стягнути з Державного бюджету України бюджетний борг із невідшкодованого податку на додану вартість. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

позивач звернулась до суду з позовом про стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні, компенсацію за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку посилаючись на те, що вона наказом від була звільнена за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 далі – КЗпП України. Однак під час звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не виплатив компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні  у зв’язку з її перебуванням у цей період у відрядженні. Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Апеляційний та касаційний суд відмовив в задоволені позову. Позивач звернулась із заявою до Верховного Суду України.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами, а також із вимогою зобов’язати контролюючий орган відновити суми податкового кредиту та зобов’язань платника податку в електронній базі даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України «Податковий блок», інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ «Аудит», а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірки. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника в частині оскарження податкових повідомлень-рішень, відмовивши в задоволені інших. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено документальні позапланові виїзні перевірки платника податків. Водночас вважаючи, що податковим органом не було доведено правомірність своїх дій під час призначення та проведення перевірок, так само як і не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій платником, останній звернувся до суду з вимогою визнати протиправними та скасувати накази про проведення перевірки, визнати протиправними дії із призначення перевірок, їх проведення та оформлення їх результатів актами, а також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті за їх результатами. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої зроблено висновки про неправомірне віднесення ним до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкової накладної, виписаної на його адресу контрагентом, яку останній не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому податковий орган також дійшов висновку, що господарські операції між платником та його контрагентом не мали реального характеру, виходячи з неможливості виконання останнім поставки платникові  обумовленого договором товару в силу відсутності в нього земельних угідь, придатних для вирощування товару, найманих працівників, техніки, складських приміщень тощо. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Вищий адміністративний суд України рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, податковий орган подав заяву про її перегляд Верховним Судом України.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентом. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Декларант мав намір перевести з території вільної митної зони «Крим» належне йому майно, здане в оренду контрагентові, що провадив діяльність на території Криму. Митним органом було відмовлено у прийнятті митної декларації, з огляду на те, що на його думку, у ній платником були неправомірно зазначені пільги із сплати ПДВ. Свою позицію митний орган аргументував тим, що позивач не надав документів, які б підтверджували його право на звільнення від оподаткування. Не погодившись з такими висновками податкового органу, декларант звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів, митний орган звернувся до суду.

платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправною бездіяльності контролюючого органу та зобов'язання його вчинити  дії з повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, оскільки по частині чистого прибутку (доходу) господарських організацій що відраховується до бюджету, за платником обліковується переплата в сумі, яка виникла в результаті подання розрахунку на зменшення нарахованої суми податку за результатами діяльності підприємства за звітний  рік. Платник декілька разів звертався до контролюючого органу щодо повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, але не отримував відповіді. На останнє звернення контролюючий орган відповів листом, в якому йшлося,  що відповідно до п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування, а тому підстав для перекиду коштів на рахунки позивача немає. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили повністю. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої було зроблено висновок про завищення платником від'ємного  значення податку на прибуток та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість. На думку податкового органу, платником не було нараховано податкові зобов'язання з ПДВ та не виписано  податкову накладну на послуги, надані нерезиденту на території України. Так, у даній справі, відповідно до комерційних умов, підписаних сторонами, покупцю на місяць надавався бонус. При цьому, розмір бонусу сторонами обумовлювався на початок кожного місяця, до моменту здійснення поставок товару, до яких він застосовувався.  Постачальник повинен був  виставити кредитну ноту на бонус, на який клієнт мав право в кінці терміну дії комерційних умов. Таким чином підприємство-платник отримувало від постачальника кредит-ноти (нараховані бонуси) на зменшення заборгованості перед ним за отриманий товар. З огляду на це, податковий орган дійшов висновку, що надаючи такі бонуси, постачальник надавав маркетингові послуги, а відтак, на вартість (розмір) бонусу слід було нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ та виписати податкову накладну на послуги, надані платнику. Не погоджуючись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Управлінням Пенсійного фонду відмовлено Особі при призначенні (переведенні) пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосувати показник середньої заробітної плати (доходу)  за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії. Відмова органу Пенсійного фонду ґрунтувалась на тому, що показник середньої заробітної плати при переведенні пенсії на інший вид пенсії повинен враховуватись , який  враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому збільшено суму грошового зобов’язання у вигляді штрафу. Підставою прийняття такого рішення було неподання платником податку звіту про контрольовані операції. Контролюючий орган обгрунтовував своє рішення там, що платником податків були проведені господарські операції з пов’язаною особою. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов було задоволено. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств і застосовано штрафні санкції. Підставою прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень було заниження податку на прибуток, завищення суми податкового кредиту з ПДВ та неподання звіту про контрольовані операції. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов було задоволено. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої йому було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб і застосовано штрафні санкції. Висновки контролюючого органу грунтуються на тому, що платник податку реалізував сільськогосподарську продукцію за цінами менше, ніж звичайні ціни. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову платнику податків було відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції було скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову. Не погодившись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся із заявою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платникові було нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток. Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стала стверджувана податковим органом відсутність реального характеру господарських операцій між платником та його контрагентом. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Підставою для прийняття вказаних рішень слугували твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на думку податкового органу, правочини укладені платником з його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому після проведення перевірки наказ про її проведення було скасовано рішенням суду. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено. Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким платнику було збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток. Фактичною підставою для визначення платнику податкового зобов'язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням стали висновки контролюючого органу, щодо того, що платник здійснив такі порушення: занижено валовий дохід за операціями зі здачі в оренду нежитлового приміщення пов'язаній особі за цінами нижче звичайних; завищено за операціями з реалізації товару, які не мали реального характеру на користь особи,  яка померла, та особи, яка заперечувала операції з платником; занижено приріст балансової вартості запасів за рахунок неврахування балансової вартості товарів, які відображені як реалізовані на адресу цих осіб; занижено валовий дохід, що відповідає сумі безповоротної фінансової допомоги, отриманої від  цих осіб (вартість товарів, які фактично реалізовані цим суб'єктам підприємницької діяльності не були), у результаті чого занижено податок на прибуток у податковому обліку. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість Висновок податкового органу про заниження позивачем ПДВ та податку на прибуток ґрунтувався на виявленому в ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та його контрагента, з огляду на ознаки фіктивності останнього. Не погодившись з такими висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог. Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції. Не погодившись з такими рішеннями судів, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

В період реєстрації господарського товариства платником ПДВ ним було виписано податкові накладні, які проте не були  внесені до Єдиного реєстру податкових накладних. В подальшому платник мав намір зареєструвати вказані накладні, проте не зміг його реалізувати через те, що з моменту прийняття податковим органом рішення про анулювання його реєстрації як платника ПДВ, було заблоковано доступ платника до системи електронного адміністрування ПДВ, внаслідок чого він не мав можливості зареєструвати вищевказані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. Не погодившись з відмовою податкового органу внести до системи електронного адміністрування ПДВ суми податку, що містилися у виписаних податкових накладних, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірність формування витрат та податкового кредиту за правочином, який, на думку контролюючого органу, є нікчемним. Перша та апеляційна інстанції в частині оскарження податкових повідомлень-рішень задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша інстанція відмовила у задоволенні вимог платника. Апеляційна інстанція задовольнила вимоги платника, скасувавши рішення першої інстанції. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платникові було збільшено суми грошового зобов'язання та зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість. Підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень стало те, що на думку податкового органу, платником не були враховані операції з передачі коштів під фінансування об’єкта будівництва за договором про спільну діяльність в якості об’єкта оподаткування податком на додану вартість. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: - яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість; яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість застосовано штрафні (фінансові) санкції; яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств. Підставою для донарахування платнику зазначених грошових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з його контрагентами. За твердженнями контролюючого органу, правочини укладені платником з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При  цьому  контролюючий орган  орган  посилався  на не підтвердження фактичного здійснення таких господарських операцій. Суди попередніх інстанцій повністю задовольнили позов. Контролюючий орган зверрнувся до суду з касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку платника, за результатами якої йому було збільшено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб. При обчисленні орендної плати податковий орган використав розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначений у довідці, що була видана платнику декілька років назад, і розмір якої платник вказував у своїх податкових деклараціях наступних років, за період яких органом і було збільшено грошове зобов’язання. При цьому платник стверджував, що орендна плата була розрахована податковим органом на підставі недостовірних даних щодо нормативної грошової оцінки землі та звернувся до суду з метою оскарження спірних податкових повідомлень – рішень. Постановою суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було скасовано та позов задоволено частково. Суд касаційної інстанції рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі. Не погодившись з рішенням суду, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України.

Платник звернувся до суду з вимогою про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів. Постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову. Не погоджуючись з висновками суду, митний орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Платником засобами електронного зв'язку на електрону адресу податкового органу було подано податкову декларацію, додатки та податкові накладні. Податковий орган відмовив платникові у прийнятті декларації та у реєстрації податкових накладних, посилаючись на те, що платником не укладено договір про визнання електронної звітності. Не погоджуючись з твердженнями податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким платнику , було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, підставою для чого слугувало твердження податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту, оскільки, на думку податкового органу, правочин, укладений платником з контрагентом, не спричиняє реального настання правових наслідків, обумовлених ним. Не погодившись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Керівником податкового органу було прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника. Отримавши копію наказу про проведення перевірки, платник відмовився від підпису в направленнях на перевірку та допуску перевіряючих до перевірки, про що інспекторами податкового органу було  складено акт про недопуск до проведення перевірки. На цій підставі начальником податкового органу було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника. З огляду на це, податковий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника. Постановою суду першої інстанції подання було задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні вимог податкового органу відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірне формування податкового кредиту та витрат за фіктивними господарськими операціями з контрагентами. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Платник податків звернувся до суду у зв’язку із оскарженням податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі висновку про неправомірність формування витрат та податкового кредиту за правочином, який, на думку контролюючого органу, є нікчемним. Перша та апеляційна інстанції задовольнили вимоги платника. Контролюючий орган звернувся до касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податку, за результатами якої йому було визначено штрафні санкції за незастосування РРО, визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та з податку на додану вартість. Проте, на думку платника, податковим органом були допущені процедурні порушення при проведенні перевірки, зокрема, незважаючи на те, що фактично було проведено невиїзну перевірку (оскільки вона проходила в приміщенні податкового органу) її результати були оформлені актом про результати проведення виїзної перевірки. Крім того, зазначивши правовою підставою для проведення перевірки пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, податковий орган не надав доказів існування передбачених нею обставин. З огляду на допущені податковим органом порушення, платник звернувся до суду із вимогою про скасування спірних повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Не погодившись з висновками судів, податковий орган звернувся до суду касаційної інстанції.

платник податку звернувся до контролюючого органу з позовом про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ та податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток. Фактичною підставою для прийняття таких рішень стали висновки контролюючого органу, викладені в акті. Згідно з цим актом платник завищив витрати у податковому обліку та податковий кредит за нікчемними правочинами з поставки товару (електропобутові прилади) від контрагентів платника.  Висновок про нікчемність поставок платнику від його контрагентів  обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності цих суб'єктів підприємницької діяльності, як-то: відсутність їх за місцезнаходженням, відсутність у них основних засобів, трудових ресурсів, без яких неможливо здійснення підприємницької діяльності взагалі і операцій з поставки товарів платнику. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов. Контролюючий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.

Податковим органом було проведено перевірку фізичної особи – підприємця, яка зареєстрована як платник єдиного податку. За результатами перевірки платникові було нараховано суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб. Платник не погодився з такими висновками податкового органу та звернувся до суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким його було нараховано податкове зобов’язання, адже незважаючи на те, що одним з видів здійснюваної ним діяльності було здавання в оренду власного нерухомого майна, платник стверджував, що використання нежитлових приміщень для провадження господарської діяльності вказує й на аналогічне використання земельної ділянки, а отже сплачувати земельний податок він не повинен. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанцій, позов був задоволений. Не погоджуючись з висновками судів, податковий орган звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку фізичної особи – підприємця, яка зареєстрована як платник єдиного податку. За результатами перевірки платникові було нараховано суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб. Свою позицію податковий орган аргументував тим, що одним з видів здійснюваної платником діяльності є здавання в оренду власного нерухомого майна. Водночас земельна ділянка у пропорційному розмірі до площі належного йому нерухомого майна не використовується платником особисто для здійснення підприємницької діяльності. Як вказав податковий орган, платник не надав доказів здавання в оренду земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості, часткою у якому він володіє на правах власності, у відповідному пропорційному розмірі. Платник не погодився з такими висновками податкового органу та звернувся до суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, яким його було нараховано податкове зобов’язання, адже незважаючи на те, що одним з видів здійснюваної ним діяльності було здавання в оренду власного нерухомого майна, платник стверджував, що використання нежитлових приміщень для провадження господарської діяльності вказує й на аналогічне використання земельної ділянки, а отже, сплачувати земельний податок він не повинен. Судом першої інстанції позов було задоволено частково, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволення позовних вимог. Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, платник звернувся із скаргою до суду касаційної інстанції.

Податковим органом було проведено перевірку платника. За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими платнику було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, підставою для чого слугували твердження податкового органу про безпідставне формування ним податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом, оскільки, на думку податкового органу, правочин, укладений платником з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним. Не погоджуючись з висновками податкового органу, платник звернувся до суду. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду із касаційною скаргою.

◄◄ 1 2 3 4 5 6 7... 68 69 ►►
Інформація про документ
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити